Церковний календар, 21 лютого. Святий Петро Даміані

Народився майбутній святий близько 1007 р. в Равенні у знатній, проте бідній сім’ї. Після втрати батьків ним заопікувалися старші брат із сестрою. Брат Даміан на той час був архидияконом у Равенні. Саме його ім’я Петро обрав собі як друге. Даміан подбав, щоб молодший брат отримав ґрунтовну освіту. За його сприяння Петро пройшов студії у Равенні, Фаенці й Пармі, вивчаючи латину, риторику, граматику, канонічне право та богослов’я.

Повернувшись до Равенни, він певний час викладає у церковній школі. Приймає свячення і водночас виявляє потяг до пустельницького життя та суворого аскетизму.

Ближче до середини ХІ ст. Церква в Європі переживала гостру кризу. Реформа, яка зародилася в автономному абатстві в Клюні, ось уже сто років намагалася відродити монаший дух, який щоразу більше занепадав. Духовенство перебувало під впливом світської влади. Посади абатів та єпископів визнавалися прибутковими й впливовими, що породжувало інвеституру (торгування ними). В результаті їх посідали особи цілком невідповідні. Будучи нездатними до целібату, вони впадали у різні сексуальні перверзії.

Тож Петрові Даміані з самого початку довелося виступити в авангарді боротьби за очищення Церкви. В пригоді стали притаманні йому аскетизм та моральний радикалізм, які вилилися у його творах і можуть вражати сучасного читача. Однак у ситуації, яка склалася на ту пору, вони були одночасно викликом гріху і його структурам та дієвим засобом проти них.

Петро вступив до бенедиктинського монастиря Фонте-Авеллана. Він продовжував традицію його засновника та реформатора св. Ромуальда, адже запроваджена внаслідок реформи строгість укладу життя йому дуже імпонувала. Крім наслідування його традиції, Петро Даміані також вшанував св. Ромуальда написанням його Житія. Невдовзі він сам очолив монастир.

Активно листується з Папами, єпископами, імператорами. Підняті під час переписки проблеми та майстерна їхня подача роблять листи св. Петра Даміані цінними богословськими творами, з яких можна дізнатися про його погляди на християнське життя та потребу реформування Церкви. Вони містять в собі також проповіді та життєписи святих.

Один із них, Лист № 31, відомий ще як “Книга Гомори”, був написаний 1049 р. і адресований Папі Леву ІХ. Про тему твору можна здогадатися з його назви, а особливістю його є надзвичайно детальний опис сексуальних надужиттів духовенства з метою привернути до проблеми увагу та викликати відразу. Папа прислухався до Петра Даміані та вжив відповідних заходів, щоб протидіяти цьому явищу.

Проблема купівлі церковних посад та контроль над нею світської влади змушують св. Петра Даміані часто вдаватися до теорії “двох мечів”. Він ставить межі повноважень духовної та світської влади через особливості їхньої взаємодії: перша покликана освячувати другу, а друга — охороняти першу.

1057 р. Петра Даміані призначають кардиналом-єпископом Остії. Йому доводиться багато подорожувати. Бере участь у соборах та дипломатичних місіях. Відвідав абатство Клюні й підтримав започатковану там реформу монастирів.

Як легат підсилив папську владу над Міланом, коли в ньому повстали бідні прошарки населення проти неналежного ставлення клиру (рух патаріні). Відіграв важливу роль в подолання схизми між Папою Олександром ІІ та антипапою Гонорієм ІІ, котрого підтримував імператор Генріх IV. Також долучився до реформи Папи Григорія VII з метою усунення впливів шляхти на церковні справи та інвеститур.

Автономність єпископів на місцях створювала простір для їхнього симбіозу зі світською владою. Зарадити цьому могло хіба що безпосереднє втручання Папи. Тому у своїх творах св. Петро Даміані так ревно підтримує примат Римського Архиєрея та посилення централізації його влади.

Радикальні погляди св. Петра Даміані на людську статевість були формою протидії розпусті, яка панувала на той час серед клиру. Ідеалом християнського життя він бачив безшлюбність і утверджував її як обов’язкову умову для священичого служіння.

Відповіддю на раціоналізацію віри, яка також мала місце тоді, став трактат св. Петра Даміані “Про Божественну всемогутність”, який він писав з 1065 до 1067 р.

Єпископ продовжував свої регулярні подорожі Італією найчастіше з метою створення нових монастирів та реформування життя в уже існуючих. Під час однієї такої поїздки 1072 р. він помер у м. Фаенца.

Значна частина творчого доробку св. Петра Даміані у вигляді листів, молитов, поезії, проповідей, агіографічного матеріалу, трактатів збереглася до сьогодні. І читати його варто крізь призму життя святого та викликів, які йому доводилося долати. Адже часто у творах св. Петра Даміані проступає ригоризм, послідовність у якому дозволила єпископу плисти проти течії і самому долучитися до змін у церковному житті.

Приклад тексту однієї з молитов, які він уклав: “Та можливо, найсправедливіший і наймилосердніший Господи, що мої гріхи такі тяжкі, що жодне покаяння моє не буде достатнім для оплакування їх; ось тіло моє, через яке я, нещасний, образив Тебе; Ти є цілителем душ, тому бий його і бичуй; вразь його проказою чи будь-якими іншими стражданнями… А якщо нечестя моє посунулося так далеко, що не може бути стертим у цьому житті, накажи, щоб я страждав від заслужених покарань аж до дня суду, щоб хоча б тоді заслужив бути зарахованим до обраних Твоїх”.

Проте крізь такі тексти проступає характер святого, його безоглядна вірність Христові та надзвичайна вимогливість до себе. Тож прикінцева молитва Утрені 21 лютого так переосмислює його життя і творчість, підкреслюючи в них суттєве та відсуваючи на задній план надмірності, провоковані викликами його часу: “Всемогутній Боже, допоможи нам йти за вченням і прикладом святого єпископа Петра, щоб ми віддаючи перевагу тільки Христу, вірно служили Твоїй Церкві та увійшли у радість вічного світла”.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.