21 травня християни візантійської традиції святкують пам’ять святих рівноапостольних імператора Римської імперії Костянтина Великого та його матері Олени.
На початку IV ст. християни у Римській імперії зазнавали переслідувань як у східній (правитель Діоклетіян), так і в західній (правитель Максиміян Геркулей) її частині. Пізніше ці правителі обрали собі помічників для керування імперією — Максиміяна Галерія та Констанція Хлора, батька Костянтина. Останній, котрий очолив Галію і Британію, на відміну від співправителів, християн не переслідував, хоч і був язичником. Його дружина Олена, мати Костянтина, сповідувала християнство.
Костянтин виховувався при дворі Діоклетіяна, а коли 306 р. помер його батько, він замість нього став цезарем Галії і Британії. Почалися протистояння з правителями суміжних територій. Спершу з Максиміяном Геркулеєм, а згодом — з його сином Максентієм. Вирішальна битва з останнім відбулася 312 р. на Мільвійському мосту і завершилася здобуттям Костянтином Риму та утвердженням його влади в усій західній частині імперії. Житіє Костянтина каже, що перед цією битвою він побачив на небі хрест з написом вгорі “З ним переможеш”, а потім уві сні йому з тим самим знаменням з’явився Христос. Тож полководець наказав зробити лабаруми — хоругви із зображенням хреста, з якими пішов у бій і здобув перемогу.
Виданий Костянтином 313 р. Міланський едикт поклав край переслідуванням християн у західній частині Римської імперії, так як дозволяв сповідувати віру в Христа на рівні з іншими релігіями. Цього ж року збудував храм на Латерані в Римі, і відтоді Костянтин та його мати Олена на підвладних територіях будували храми і в різний спосіб підтримували Церкву. 314 р. Римським архиєреєм став Сильвестр І. Він за сприяння рівноапостольних Костянтина і Олени збудував першу церкву над гробом апостола Петра.
Законодавчі ініціативи Костянтина з кожним разом покращували становище християн в імперії. Отримували свободу ув’язнені за віру в Христа. Поверталося їм забране майно. 313 - 315 рр. Костянтин звільнив духовенство від цивільних обов’язків, а церковні землі від податків. 316 р. заборонив страту на хресті. Цього ж року скликаний Костянтином Міланський Собор засудив єресі донатистів та новаціан, котрі не приймали до християнської громади тих, хто відпав під час переслідувань, змушуючи їх повторно хреститися. 321 р. імператор дозволив Церкві приймати спадщину. Обмежив деякі язичницькі звичаї та напади юдеїв на Церкву. Неділю встановив вихідним днем.
322 р. Костянтин в битві під Адріанополем переміг правителя східної частини Римської імперії Ліцинія і встановив одноосібну владу в державі. Прийняті раніше в західній частині імперії закони на підтримку християнства набули чинності і у східній.
В Римі ініціативи Костянтина наштовхувалися на спротив з боку язичників, тому він вирішив перенести столицю Римської імперії в нове місце. Ним стало містечко Візантій на березі Босфорської протоки. 8 листопада 324 р. місто перейменували на Константинополь. Почалася його інтенсивна розбудова. І 330 р. відбулося освячення Константинополя та встановлення у ньому столиці.
Ще однією проблемою, з якою зіштовхнувся Костянтин на Сході, була єресь олександрійського священика Арія, яка заперечувала Божественність Ісуса Христа та зводила його до рівня створіння. Це вчення отримало багатьох прихильників, зокрема, і серед вищого духовенства, так що Церквою ширився розкол, а ті, хто визнавав Христа єдиносущним (спільним за природою) з Отцем, потрапляли під гоніння.
Імператор Костянтин звертався до Арія та Олександрійського єпископа Олександра, котрий його підтримував, щоб припинили поширення свого вчення, однак марно. 325 р. Костянтин скликав на Собор у м. Нікею 318 єпископів з цілої імперії, котрі засудили аріанство та прийняли Нікейський Символ Віри з акцентом на єдиносущності Сина з Отцем. “Зібрав ти преславно блаженний лик богоносних отців, Костянтине, і ними всіх збентежених серця утвердив славословити єдиночесне і співпрестольне Родителю Слово”, — переспівує цю подію канон Утрені святому.
Рівноапостольні Костянтин та Олена прославилися також сприянням відродженню святинь, пов’язаних із земним життям Ісуса Христа, на Святій Землі. Там, де в Єрусалимі був гріб Ісуса Христа, 335 р. імператор Костянтин збудував храм Воскресіння Господнього, пам’ять про посвячення якого святкують 13 вересня за день до відзначення іншої видатної події — Воздвиження Всечесного Хреста Господнього на згадку про віднайдення древа, на якому був розп’ятий Христос, рівноапостольною Оленою. Стихира на стиховні Вечірні рівноапостольних Костянтина та Олени так оспівує цю подію: “Мати любого паростка — Олена, зранена бажанням і любов’ю Христа, квапливо прибула до святого Сіону, до того святого місця, на якому наш Спаситель добровільно дав себе розіп’ясти, щоб нас спасти. Там вона, узявши хрест, радісно закликала: Слава тому, хто подарував мені те, чого я надіялася!”
Мати імператора, крім цього, подорожуючи Святою Землею, наказала заснувати церкви у Вифлеємі та на Оливній горі, роздавала милостиню, справляла обіди для потребуючих та посвячених Богу дів, визволяла полонених. Незадовго після повернення з паломництва рівноапостольна Олена відійшла до вічності. “Свято своє завершивши життя, зі святими нині вселилася ти, освячення і просвічення сповнена”, — так говорить про кінець життя святої Олени тропар канона Утрені 21 травня. Її тіло спершу поховали у Константинополі, а потім перевезли до Риму.
Імператор Костянтин продовжував вести благодійність, сприяти розбудові церков та монастирів, фінансово підтримувати духовенство та потребуючих. Житіє рівноапостольного робить також акцент на його відданості молитві та читанню Святого Письма. Однак Таїнство Хрещення Костянтин прийняв перед самою своєю смертю. Це сталося 21 травня 337 р. в Нікомидії під час військового походу проти перського правителя Шапура ІІ, що переслідував християн та завоював Вірменію. Тіло імператора перевезли до Константинополя і поклали у церкві святих Апостолів.
Служба 21 травня, оспівуючи рівноапостольних Костянтина і Олену, зосереджується на їхній земній владі, отриманій від Бога, як знарядді творити добрі діла. “Не від людей прийняв царську владу, а від Божественної благодаті, Костянтин Великий з матір’ю: з небес осяяний бачить Хреста Божественну перемогу, що ним погубив ворогів, зруйнував ідольську оману та укріпив у світі православну віру” (світильний Утрені).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##