Церковний календар, 27 грудня. Апостол, первомученик і архидиякон Стефан

Про життя святого розповідають 6 і 7 глави Книги Діянь. Все почалося з нарікання в Єрусалимській Церкві на апостолів, нібито ті недостатньо уваги приділяють харитативній діяльності.

Тоді дванадцятеро прикликали громаду учнів і сказали: “Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити. Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова” (Ді. 6, 2-4).

Так Церква вибрала згідно з цими критеріями сімох дияконів. Першим з них згадують Стефана як “мужа, повного віри і Святого Духа” (Ді. 6, 5). Обов’язки в ранній Церкві розподілилися: провід, проповідь та богослужіння закріпились за дванадцятьма, а піклування про вдів та інших потребуючих — за дияконами. Вони дещо відрізняються від обов’язків дияконів у пізнішій Церкві, які більше полягають в проведенні богослужінь, однак це не заважає іконографії Стефана зображати його в дияконських ризах, з кадильницею в руках та дарохранильницею у формі храму. Часто його можна побачити на бічних дверях іконостасу, званих “дияконськими”.

“Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі” (Ді. 6, 8). Кульмінації діяльність апостола досягає тоді, коли деякі з юдеїв, будучи не в силах протистояти його мудрості, роблять на Стефана наклеп: “Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога” (Ді. 6, 11). Стефана ставлять перед синедріоном. І він, спираючись на Старий Завіт, розпочинає свою оборонну промову. Частину з неї вірні тепер чують під час Божественної Літургії 27 грудня на читанні Апостола.

Про поставу Стефана перед несправедливими суддями свідчить Книга Діянь: “І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела” (Ді. 6, 15). Святий Дух, яким сповнювався апостол, перемінював його зсередини і давав можливість бачити цю його відмінність іншим. “Благодаттю Духа просвітив ти, Стефане, думки свої, і виглядом, немов ангел, ти появився, коли тіло твоє заясніло внутрішньою світлістю і стало наче душевною зірницею тим, які тебе бачили. Тому доступив ти до видіння Божого сяйва, коли небо славно відкрилося над тобою — начало мучеників і похвало”, — каже про це стихира Вечірні свята.

Оборонна промова Стефана починається з об’явлення Бога Авраамові, охоплює історію патріархів, вихід Ізраїля з Єгипту, зупиняється на царях Давидові та Соломонові і врешті про збудований останнім Єрусалимський храм каже: “Та не в рукотворних храмах проживає Всевишній” (Ді. 7, 48). Ці слова стають засудом не так храмовому культу, як надмірній надії на нього вибраного народу. Саме його звинувачує Стефан: “Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його” (Ді. 7, 51-53).

Синедріон розлютився. Точкою неповернення стало небесне видіння Стефана, яке він відверто озвучив: “Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога” (Ді. 7, 56). Синедріон розцінив це як богохульство, за яке Закон передбачав смертну кару через побиття камінням.

“Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло” (Ді. 7, 57-58). Цей Савло, згодом стане апостолом народів Павлом. Св. Августин, роздумуючи над мучеництвом Стефана, приписує навернення Савла передсмертній молитві архидиякона.

Він справді, уподібнюючись до Христа, в останній момент свого життя молився: “Господи, не постав їм цього за гріх!” (Ді. 7, 60). Цей героїзм Стефана оспіваний у богослужіннях 27 грудня, зокрема в стихирі Вечірні: “Коли ж тебе вбивли, кидаючи каміння, ти молився за прощення для вбивців, уподібнюючись цим до Спасителя, і в його руки передав ти свого духа, священний Стефане”.

Стефан загинув близько 35 р. Передання свідчить, що його тіло поховав Гамалиїл, вчитель Савла та оборонець апостольського навчання перед синедріоном. Спершу воно покоїлось в селі Кафоргамала. А згодом, 415 р. його перевезли до самого Єрусалиму й поховали на місці імовірної загибелі первомученика.

Ім’я Стефана означає вінець. Тому у стількох місцях служби на честь святого є гра слів: Стефан як мученик та вінець як нагорода йому за мучеництво від Спасителя. “Подвигом добрим змагався ти, первомученику Христовий і апостоле, і нечестя мучителів виявив ти, бо камінням побитий з рук беззаконних, вінець прийняв ти з високої десниці і до Бога взивав ти, кличучи: Господи, не постав їм цього гріха”, — так підсумовує життя Стефана тропар на його честь.

Як у дні пам’яті інших святих, розміщених в перед- та посвятті Різдва, літургійні тексти на честь апостола, первомученика та архидиякона Стефана пов'язують його подвиг з цією подією. Кондак свята вбачає у ньому плід Різдва: “Владика вчора до нас у тілі приходив — а раб днесь із тіла виходив; учора той, що царює, в тілі родився — днесь раба камінням побивають. Задля нього і звершується первомученик і божественний Стефан”. А тропар канону Утрені підкреслює те, що прослава Стефанового подвигу належить передусім Воплоченню Сина Божого як початку звершень усіх святих: “Прийдіть, духовною Стефановою славою осяяні, оспіваємо втіленого Бога, взиваючи: всі діла, Господа оспівуйте і прославляйте по всі віки”.

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.