Сьогодні вшановують святого Августина
Життя св. Августина (13 листопада 354 — 28 серпня 430) коротко можна охарактеризувати як болючий пошук, сповнений сумнівів, блукань, падінь. А від вічної загибелі, на яку він наражався своєю гріховною поведінкою протягом першої половини свого життя, рятували Августина Божа благодать, роздуми над якою пізніше у його богословській спадщині займуть одне з чільних місць, та молитва матері Моніки.
Крізь різні перипетії проходив Августин, поки врешті не відбулася його особиста зустріч з Христом та навернення в автентичному його розумінні — як цілковита переміна способу життя. Недаремне стала крилатою його фраза “Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине у Тобі”, з якої починається його автобіографічний трактат “Сповідь”. Її достатньо, щоб, звісно, у загальних рисах зрозуміти, через що довелося пройти Августину до зустрічі з Христом, та до чого чи, точніше, до Кого спрямує він наратив своєї книги.
Августинова “Сповідь” — своєрідна молитва, адже здебільшого звернена до Бога. У ній він виливає те, що накипіло в серці протягом перших трьох десятиліть його життя. Августин висловлює і те, як далеко відходив він від Бога своїми гріхами, і як Спаситель у різних життєвих обставинах в невидимий спосіб був поруч, і як врешті пролив світло на прожиті роки, щоб у ньому побачити речі такими, як вони є. Не бракує в “Сповіді” і влучних богословських сентенцій — не завчених з підручників, а прожитих на власному досвіді та майстерно, красномовно і чітко викладених.
Недарма основним, чим жив Августин, не відаючи Бога, була риторика. Її він вивчав у рідному містечку Тагасте (область Нумідія на півночі Африки), Мадаурі, Картагені. Знайомився з працями різних античних філософів, на тривалий час опинявся в середовищі найвідоміших філософських шкіл того часу, засновував свої. Захоплювався то вченням Цицерона, то Платона. Пізніше сам викладав риторику у різних містах. 375 р. навіть заснував власну школу у Картагені.
Не можна сказати, що Августин був цілком далеким від Божого Об’явлення. Мати Моніка закладала йому в дитинстві основи християнської віри. Сам Августин в різні періоди своєї юності брав до рук Святе Письмо, але немовби заслона була перед його духовним зором. Біблію він сприймав на рівні з працями античних філософів, в яких шукав істини, але через засліпленість пристрастями ніяк не знаходив.
Він у своїй “Сповіді” зізнається: “Грішив же я в тому, що шукав насолоди, висоти й істини не в Ньому самому, а в творіннях Його: в собі та в інших — і таким чином упадав у стражданння, смуту, припускався помилок”. Однією з таких помилок був вступ у секту маніхейців — одну із течій поширеного на той час гностицизму. Себе вони проголошували єдиними просвітленими і спасенними. Звичну для гностиків зневагу до тіла вони виражали через розпусту, якою намагалися його зруйнувати. Августину такий спосіб життя підійшов, адже на той момент він віддавався розпусті, як сам каже, не тільки через любов до неї, а й з марнославства, від “сорому не бути безсоромним”. Від гріховних зв’язків у нього народився син Адеодат.
Маніхейці трактували добро і зло як два рівні начала, які ведуть вічну боротьбу між собою. Августин, тривалий час перебувши серед них, все таки поставив питання: “Невже добро ніколи не переможе?” І не отримавши задовільної відповіді від маніхейців, покинув секту.
383 р. прибув до Риму, де працює як ритор. Через рік переїжджає до Медіолану (Мілану), де відкриває власну школу риторики. На той час у цього місті славиться своїми проповідями св. Амвросій. Августин задля риторської майстерності вирішує його послухати, але знаходить у проповідях Медіоланського єпископа щось більше за красне слово.
Він все ще поєднує християнство з неоплатонівською філософією, якою на той час захопився. У ній Августин отримає задовільну відповідь на питання походження зла. Воно не є сутністю, рівною з добром, а просто його браком. У своїй “Сповіді” Августин згодом так напише, дивлячись на свої роки перед цим відкриттям: “Я не знав іще тоді, що зло є не що інше, як применшення добра, що доходить до цілковитого свого зникнення”.
Але Августину все ще чогось бракує. Однією з найважливіших книг, яка значно вплинула на нього на шляху цього пошуку, стало “Життя св. Антонія” Атанасія Олександрійського. Посприяв також духовний провід з боку медіоланського священика Симплиціана. Це все разом і привело Августина до навернення у 386 р. та прийняття Хрещення з рук св. Амвросія Медіоланського наступного року.
Увесь свій шлях, який цьому передував, Августин опише в “Сповіді”. Своє навернення він у ній подає як миттєве прозріння. Сидячи в саду під смоковницею, Августин враз побачить, наскільки далеко він відійшов від Бога, і слізно попросить йому у цьому зарадити: “Тісний дім душі моєї, щоб Тобі ввійти туди: розшир його. Він обвалюється, обнови його. Є в ньому, чим уражатися зору Твоєму: зізнаюся, знаю, але хто наведе лад у ньому?”
Августин дозволив Богові приводити свого життя до ладу. Він залишив кар’єру ритора, повернувся до родинного маєтку в Тагасте, де проводив усамітнене, молитовне й аскетичне життя. Поховав матір Моніку, котра в мирі відійшла до Бога, знаючи, що молитви усього її життя вислухані, і син нарешті став християнином.
Єпископ Гіппону, неподалік якого жив Августин, бачачи спосіб життя чоловіка, висвятив його на священика. Свою риторську майстерність Августин тепер використовував у проповідях, багато з яких збереглися до сьогодні і стали частиною багатої творчої спадщини цього богослова.
В Тагасте Августин засновує монастир. 390 р. помирає його син Адеодат, котрий також став християнином. Згодом Августин переносить свій монастир до Гіппону, засновує жіночу його вітку. Саме від них бере початок один з найпоширеніших католицьких монаших орденів — Августиніанці, — з яких вийшли Мартін Лютер та теперішній Папа Лев XIV.
396 р. Августин став єпископом Гіппону. Боротьба з єресями, яку йому як очільнику Церкви довелося вести, спонукала Августина писати догматичні твори. Особливо дошкуляли вірним на його території послідовники Пелагія, котрий стверджував, що людина може самотужки осягнути спасіння власними зусиллям та обійтися без Божої благодаті. У відповідь на це Августин, спираючись на Святе Письмо та послуговуючись запозиченими з риторики правилами побудови аргументів, розробляє вчення, що без Божої благодаті спастися неможливо. Вона зміцнює свобідну волю людини і допомагає їй обирати добро, оскільки та в стані первородного гріха сама це зробити не може. “Добре в мені влаштовано Тобою, це дар Твій; зле в мені — від проступків моїх, засуджених Тобою”, — доходить висновку святий у своїй “Сповіді”.
У XVI ст. М. Лютер як послідовник св. Августина його вчення про благодать розвине ще радикальніше, і воно стане однією із підвалин протестантського богослов’я. “Sola gratia” (“Тільки благодать”), — проголосить провідник Реформації, — необхідна для спасіння, так що діла цілковито знищеної первородним гріхом людини не мають жодного значення.
Керував Гіппонською Церквою Августин до своєї смерті 430 р. Він виявився настільки плідним письменником, що, мабуть, не залишив жодної відомої на сьогоднішній день сфери богослов’я без свого внеску. На нього протягом віків спираються католицькі, протестантські і частково православні богослови.
Ось лише деякі назви творів св. Августина, щоб уявити собі усю широту його зацікавлень: “Про Пресвяту Трійцю”, “Про віру та символ”, “Про місто Боже”, “Про блаженне життя”, “Про порядок”, “Про безсмертя душі”, “Про свобідну волю”, “Про правдиву віру”, “Про музику”, “Про риторику”, “Про обман”, “Християнська боротьба”, “Цінність подружжя”, “Про святість дівицтва”, “Про благо дівства”, “Про християнську науку”, “Про Нагірну проповідь”, монаше “Правило” тощо.
Болісний пошук св. Августина приніс свої плоди. Він уникав байдужості, допитувався і щоразу відкривався на те, як Бог себе йому об’являв. Тому й дійшов висновку у своїй “Сповіді”: “Світ же створений відповідає на запитання тільки тим, хто розмірковує: він не змінює свого голосу, тобто своєї краси, і не являється в різному вигляді тому, хто тільки його бачить, і тому, хто бачить і запитує; втім, являючись в однаковому вигляді обом, він німий перед одним і говорить іншому; вірніше, він говорить усім, але цей голос зовнішнього світу розуміють лише ті, хто, почувши його, порівнює його з істиною, що живе в них”. Св. Августин, дозволивши Божій благодаті очищувати його духовні очі, тримав їх широко відкритими, і Творець промовляв до нього через все: сотворений світ, правила красномовства, праці філософів, людей довкола і тихий голос Істини у його серці, що спонукав його змінюватись.
