Серед тематичних субот і неділь Великого посту у візантійській традиції перша субота присвячена пам’яті мученика Теодора Тирона. Цього року вона випадає 28 лютого.
У цьому святі простежується звичай монашого середовища переносити з постових днів тижня на суботи й неділі пам’яті найвизначніших на його думку святих. Тому пам’ять св. Теодора Тирона святкується двічі: згідно з рухомим колом літургійного року — у першу суботу Великого посту, а згідно з нерухомим — 17 лютого. Схожа ситуація є зі святкуванням пам’яті св. Марії Єгипетської та св. Івана Ліствичника.
Із першою суботою Великого посту пов’язана й історія чудесного втручання мученика Теодора Тирона в життя константинопольських християн. Передання розповідає, що імператор Юліан Відступник близько 361 р., аби поглумитися над ними, наказав у перший тиждень Великого посту всю їжу на ринку окропити ідоложертовною кров’ю.
Константинопольським єпископом на той час був аріанин Євдоксій Антіохійський. Однак це не заважає Синаксару першої суботи Великого посту, чітко вказуючи на Євдоксія як на єретика, визнати автентичним об’явлення йому мученика Теодора Тирона в цей непростий час. Можливо, це пов'язано з тим, що Юліан Відступник, відновлюючи в імперії язичництво, не розбирав, кого переслідувати, — чи визнавців Нікейського Собору 325 р., чи аріан.
Сам Теодор жив півстоліттям раніше. Він служив у війську і, не зважаючи на гоніння, які проводили обидва очільники Римської імперії, Діоклетіан та Максиміан, таємно сповідував християнство. Відкрито Теодор визнав свою віру після того, як йому при помочі хресного знамення вдалося перемогти змія, який непокоїв околиці м. Євхаїта. “Найкращу основу заклав ти своїми подвигами, славний: звіра-всегубця, що дихав вогнем і вбивством, подолав надприродною доблестю як безсилого”, — так оспівує початок подвигів св. Теодора Тирона канон Утрені на його честь.
У підрозділі, в якому служив Теодор, його змушували принести жертву ідолам, і він відмовився, визнавши, що є християнином. Що було далі, розповідає сідальний Утрені першої суботи Великого посту: “Максиміановими улещеннями не схилився, а Христовими словами виявляючи мужність, ідольське капище у вогні спопелив єси, стражданнями гідно перемігши супротивника, як пророк перейшов ти вогонь, наче по воді”.
Теодор, щоб показати безсилля язичницьких богів, спалив капище Реї. За це його поставили на суд, морили голодом та спрагою у в’язниці, підвішували сторч головою, роздирали залізними гаками тіло і врешті кинули в полум’я. Вогонь не зачепив тіла мученика, а вибудував над ним арку. І лиш тоді Теодор помер.
Завдяки йому Євхаїта стала місцем паломництва. По завершенні переслідувань тут збудували церкву на честь св. Теодора Тирона. І слава про нього як про святого на момент видіння Євдоксія Антіохійського уже дійшла до столиці.
Побачивши перед собою постать в образі воїна, Євдоксій запитав: “Хто ти?”, і той відповів: “Теодор, мученик Христовий, нині посланий вам від Нього помічником”. Теодор Тирон розкрив задум Юліана Відступника і застеріг вірних від купівлі продуктів на ринку. Коли Євдоксій запитав, чим живитимуться тоді люди, мученик наказав зготувати коливо, тобто варену пшеницю з медом, як це роблять у них в Євхаїті. З цього стало зрозуміло, котрий саме мученик Теодор з’явився архиєреєві.
Громада Константинополя зробила все, як сказав св. Теодор Тирон, і план Юліана Відступника провалився. На згадку про це дотепер зберігся звичай освячувати коливо як у день пам’яті св. Теодора Тирона, так і під час інших свят, особливо на честь мучеників. Пшениця в ньому вказує на тих, хто віддав життя за Христа, згідно з його притчею: “Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе” (Йо. 12, 24). А мед є символом радості святих у Небесному Царстві.
На іконах св. Теодора Тирона можна впізнати за обладунками воїна та зброєю. Іноді зображають сцени подолання ним змія або мучеництва у вогні. Натомість вітальні листівки з претензією на ікону, які сьогодні можна побачити в Інтернеті, де св. Теодор дає єпископу миску з коливом, мають сумнівну автентику — автори, імовірно, не дочитали, що Євдоксій був аріанином, бо зображають його з німбом.
В літургійних текстах першої суботи Великого посту дві сюжетні лінії мучеництва св. Теодора та застереження ним вірних від підступів Юліана Відступника тісно переплелися між собою. У них кров мученика, пролита за Христа, окропленням очищає Церкву і протиставляється окропленню, яке задумав їй на наругу імператор: “Церква окроплюється кров’ю святої жертви очищення, яку прийняв жертвенний страдник і в жертву прийнятий, який страждав заради Його Божественної слави” (1 пісня канону Утрені).
Перемога, яку Бог дарував вірним через св. Теодора Тирона, робить богослужіння першої суботи Великого посту торжественними і радісними. “День радости засяяв серед скорбних, і прояснив їх смуток — передсвяття грядучого празника, що здалеку просіяв благодаттю божественного мученика” (1 пісня канону Утрені). Як уже зазначалося, щоб зберегти цю радість його святкування, день пам’яті св. Теодора Тирона перенесли на суботу, і це поєдналося зі спомином про його чудо, яке увінчало перший тиждень Великого посту в середині IV ст. у Константинополі.
Св. Теодор виступає як Божий дар вірним і тоді, і зараз. Саме так перекладається його ім’я, і алюзію на нього охоче використовують літургійні тексти першої суботи Великого посту, просячи про заступництво та зміцнення у духовному подвизі під час цього періоду: “Як божественний дар на спасіння дарував тебе Господь усьому світові і в стражданнях укріпив; тому, зціляючи наші духовні хвороби і перемагаючи тілесні пристрасті, мученику Теодоре, моли Христа Бога, щоб дарував нам велику милість” (сідальний Утрені).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##