Свята Марія Єгипетська: неперевершений приклад християнського покаяння

На зорі християнського монашества існували три його основні види: анахоретизм, тобто повністю усамітнений спосіб життя, кеновія, тобто спільнотні монастирі (де монахи спали, їли, молилися і працювали разом) і лаври, які були гібридним форматом. У первісних лаврах монахи жили по окремих печерах, видовбаних у навколишніх скелях, а на суботу та неділю сходилися до спільної трапези і літургії.

Перші жіночі монастирі з’явилися у IV ст., після того, як рідна сестра Пахомія Великого, Марія, заснувала перший жіночий монастир у Єгипті. Він знаходився по той бік Нілу від першого пахоміанського монастиря у місцевості Тавеннісі. Однак самітницьке життя, на зразок того, яке провадив Антоній Великий зі своїми учнями, було зарезервоване переважно для чоловіків, тож поодинокі жінки, які бажали провадити такий спосіб життя, нерідко мусили вдавати із себе чоловіків і відкривали іншим свою справжню стать лише після того, як стали шанованими пустельниками. Вважалося, що, по перше, жінки нездатні до такого способу подвизання, оскільки начебто більш легко піддаються спокусам і зводять чоловіків, а також через ризик того, що в умовах довголітньої відмови від статевих стосунків присутність жінки (або навіть безбородого юнака, який міг комусь нагадувати жінку) могла звести нанівець всі вправи зі стриманості.

Таких жінок, які довели свій духовний авторитет, називали аммами, духовними матерями, тоді як чоловіків – аввами. Їхні настанови збереглися у Апофтегмах, або Висловах Отців Пустелі, які є колекцією різноманітних повчальних історій та афоризмів, які мали б допомогти монаху на його духовному шляху. У ній присутні згадки лише про трьох «амм»: Теодору, Сару та Синклітику, хоч важко сказати, наскільки історичними є ці свідчення. Це показує, наскільки рідкісним було явище жіночого самітництва.

Пізня версія житія Марії Єгипетської датується VII століттям і приписується Патріархові Софронію Єрусалимському. Розпочинається вона з історії зустрічі авви Зосими з таємничою пустельницею. Зосима досягнув значних чеснот впродовж чернечого життя, і в якийсь момент йому здалося, що він досягнув вершини, і для того, або побороти спокусу гордині, він вирішив пошукати прикладів інших подвижників, які перевершили його. З цією ціллю він помандрував до зайорданських монастирів і заглиблювався все далі у Юдейську пустелю, аби знайти такий приклад. Врешті він зустрів людину, висушену палючим сонцем та вітрами. На його превелике здивування, людина виявилась жінкою. Більше того, вона виявилась прозорливою, себто знала його на ім’я і той факт, що він був пресвітером. У ранньому монашестві прозорливість, або проникливість, була особливим даром, яким переважно володіли найдосвідченіші духовні отці і походила з глибокого знання людської душі. Пустельниця також виявила надзвичайну скромність і покору, вважаючи, що не Зосима повинен питати поради і благословення у неї, а навпаки, вона у нього.

Далі вона розповіла свою історію. Народилася в Єгипті. У віці дванадцяти років Марія втекла з дому і стала блудницею в Александрії, заробляючи на життя цим, а також жебракуванням і прядінням льону. Після сімнадцяти років такого життя вона якось побачила, як сила-силенна чоловіків сідає на корабель, аби пливти до Єрусалиму на свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Вона також сіла на цей корабель, бачачи нагоду до заробітку та задоволення власної хіті. Вона займалася розпустою і на кораблі, і в самому Єрусалимі. Аж ось настало свято Чесного Хреста. Всі попрямували до храму Гробу Господнього на літургію, і Марія заради цікавості пішла також, однак їй не вдавалося увійти всередину. Спочатку вона думала, що це натовп її відштовхує, однак навіть після того, як всі увійшли, якась незрозуміла сила її не пускала. Залишившись у притворі, у цей момент вона усвідомила, що саме безмір її гріхів не дозволяє їй наблизитись до животворящого Древа. Це усвідомлення було для неї настільки шокуючим, що вона постановила все своє життя присвятити покаянню за попереднє гріховне життя.

Помолившись перед іконою Богородиці у притворі і вклонившись Хресту Господньому, вона негайно вирушила до монастиря св. Йоана Хрестителя на Йордані, де висповідалась і запричастилась. Наступного дня вона пішла в пустелю за Йорданом і з того часу не бачила жодної людини. Жила лише з пустельних рослин, які там росли. З часом її одяг зносився і розсипався, вона зносила нестерпну спеку вдень і мороз уночі, боролася із численними спокусами. Коли вона зустріла авву Зосиму, то попросила у нього плащ, аби прикрити ним свою наготу. Розповівши свою історію, вона попросила авву Зосиму принести їй Святі Дари, яких вона не причастилася з часу, коли востаннє це робила ще в монастирі св. Йоана Хрестителя. Через рік, за її настановами, авва Зосима прийшов на це місце знову, але вже не застав її живою. Він поховав її тіло в пустелі і повернувся до свого монастиря. Автор житія твердить, що ця історія передавалася серед монахів усно, а він записав її, аби зберегти для прийдешніх поколінь.

Такою Марія Єгипетська постає в Традиції Церкви. Щодо того, наскільки автентичним або історичним джерелом є це Житіє, важко сказати, оскільки історія Марії Єгипетської збігається з історіями кількох інших «амм» раннього монашества. Дехто взагалі сумнівається в її існуванні. Єдине, що ми чітко знаємо – це дату її смерті – 1 квітня, у Великий четвер. Отже, у той рік Великдень припав на 4 квітня. Звідси дослідники підрахували, що роком її смерті міг бути або 421, або 530 рік. Католицька Церква визнає Марію Єгипетську покровителькою тих, що каються.

Окрім дати її народження до неба - 1 квітня – Православні Церкви та УГКЦ відзначають її пам’ять у п’яту неділю Великого посту. Перед тим її згадують також у завершальній частині Великого Канону Андрея Критського наприкінці кожної пісні. Причин для цього є декілька:

По-перше, вона є неперевершеним прикладом християнського покаяння, відвернувшись від блудного життя, щоб жити життям крайнього аскетизму і молитви в ім'я любові Христа в пустелі за річкою Йордан. Великий піст - це також час покаяння, і під час останнього етапу виснажливого посту її ставлять як приклад витривалості.

По-друге, священик Зосима зустрів її під час свого усамітнення, яке припало на період Великого посту. Також вона отримала своє останнє причастя у Великий четвер.

По-третє, від дня, коли свята Марія увійшла в Йорданську пустелю, до моменту, коли її знайшов святий Зосима, минуло 47 років. Число "47" є знаменним для періоду Великого посту, оскільки всі християни заохочуються наслідувати життя святої Марії. Час посиленої молитви і аскези триває 40 днів у період Великого посту і ще 7 днів у Страсний Тиждень. Святі Отці ніби запитують нас: "Якщо свята Марія Єгипетська могла жити таким способом життя 47 років, то чи не можемо ми всі хоча б спробувати зробити це протягом лише 47 днів?"

Синаксар на цей день, здається, говорить про те саме: "Пам'ять цієї святої святкується 1 квітня, де записано її життя. Оскільки наближається кінець святої Чотиридесятниці, то й на цей день вона призначена, щоб, якщо нам важко буде сорок днів постити, ми були підбадьорені подвигом тієї, що постила в пустелі сорок сім років, а також щоб на ділі було показано велике милосердя Боже і Його готовність прийняти тих, що каються".

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.