Церковний календар, 29 травня. Святий Папа Павло VI

Якщо його попередник св. Папа Іван ХХІІІ лише впускав у Церкву дух її оновлення (aggiornamento), то Папа Павло VI вже робив конкретні кроки задля його здійснення. Він посів Апостольський Престіл якраз у розпал ІІ Ватиканського Собору, перейнявши його від Папи Івана ХХІІІ, коли той, знеможений хворобами, відійшов до вічності. А потім ще понад десять років по завершенні Собору Павло VI впроваджував його постанови в життя.

Народився Джованні Баттіста Монтіні 26 вересня 1897 р. в м. Кончесіо на Півночі Італії (провінція Брешія). Закінчивши семінарію, він 29 травня 1920 р. став священиком, а Папа Франциск у наш час увіковічнив цю дату, встановивши її днем пам’яті святого.

З 1923 р. о. Джованні Баттіста заангажований у дипломатичну діяльність Ватикану. Активно співпрацює з Папою Пієм ХІ. Виконує служіння у Варшавській нунціатурі. Під час Другої світової війни допомагає переміщеним особам та тим, котрі постраждали. 1952 р. стає заступником державного секретаря Ватикану.

З 1954 р. як єпископ очолює катедру Мілану. Новообраний Папа Іван ХХІІІ 1958 р. увів Джованні Баттісту до Колегії кардиналів. Той активно займається організацією ІІ Ватиканського Собору, а вже з 1963 р. сам очолює його як Папа Павло VI.

Хоч церемонію інтронізації понтифік відбув, як і його попередники минулих століть, однак вже через рік символічним жестом зняв з голови коштовну трирівневу папську тіару і поставив її на вівтар, висловивши свою відмову від неї з огляду на проблему бідності у світі. Згодом він подарував її базиліці Непорочного Зачаття у Вашингтоні. Наступники Павла VI також взяли з нього приклад і цілковито відмовились від тіари.

З перших же років свого понтифікату Павло VI зробив курс на різнорівневий діалог Церкви — з іншими християнськими конфесіями, іншими релігіями, культурами, світом. Церква не повинна замикатися на собі, а нести своє послання іншим, адже має що сказати світові. Цьому діалогу присвячена перша енцикліка Папи “Ecclesiam suam”, яка вийшла 1964 р.

Цього ж року відбулася перша зустріч Павла VI з Вселенським Патріархом Атенагором в Єрусалимі. В підсумку очільники Церков зняли взаємні анатеми, проголошені Римом і Константинополем ще 1054 р. Це показало можливість екуменічного діалогу. Папа налагодив його і з Англіканською Церквою. 1966 р. Апостольську Столицю відвідав архиєпископ Кентерберійський Майкл Рамзай, і обидві сторони підписали Спільну декларацію про богословський діалог.

Не обійшлося і без побічних ефектів екуменізму. Намагання налагодити діалог з РПЦ часто вело до нехтування правами греко-католиків за “залізною завісою”, проти чого активно виступав присутній на той час у Римі Патріарх Йосиф Сліпий. Однак свою позитивну роль Папа Павло VI відіграв і для українців — він освятив Український католицький університет ім. св. Климента та собор св. Софії в Римі.

Павло VI першим з Римських Архиєреїв став здійснювати офіційні подорожі за межі Італії та Європи. І хоч географія його папських візитів ще не була настільки широкою, як у наступних понтифіків, однак в порівнянні з попередніми це було справжньою інновацією. Окрім згаданої поїздки на Святу Землю, Папа відвідав Африку, Індію, Колумбію, Філіппіни, виступив у штаб-квартирі ООН та взяв участь у святкуванні 50-ї річниці Фатімських об’явлень. Безуспішно намагався потрапити до Польщі, де колись працював в Нунціатурі, — на це не дала дозволу комуністична влада країни.

Папа Павло VI провів реформу Римської Курії, давши можливість працювати в них єпископам з іншим помісних Церков та мирянам. Встановив віковий ценз для єпископів — 75 років. До його заслуг належить єрархія свят, якою сьогодні протягом літургійного року послуговується Латинська Церква: урочистіть, свято, обов’язковий і довільний спомини.

За понтифікату Павла VI стрімкими темпами проводиться літургійна реформа. До неї закликає Догматична конституція ІІ Ватиканського Собору про літургію “Sacrosanctum concilium”, а з метою впровадження її вимог в життя створюється спеціальний Consilium. Його представники звернулися до Папи за благословенням на нову анафору Божественної Літургії.

Він дав це благословення з вимогою зберегти “ingenium romanum” (“римського духа”) євхаристійних молитов. Так до Римського канону Меси, яким молилася Латинська Церква з V ст., додалися ще три євхаристійні молитви. Виник так званий “Novus ordo Мissae” (“Новий порядок Меси”), що негативно сприйняли прихильники Старого порядку (“Vetus ordo Missae”) або Тридентійської Меси. Крайнім проявом такого несхвалення стала схизма, спровокована єпископом Марселем Лефевром.

1969 р. Апостольською конституцією Missale Romanum Папа Павло VI ввів новий Місал. Він містить оновлені тексти, впроваджує служіння літургії народними мовами і розвертає священика під час її звершення обличчям до людей. Згодом понтифік також затвердив реформований Ритуал.

Папа Павло VI, активно вступаючи в діалог зі світом, не міг залишатися осторонь викликів, які той переживає, на що дає відповіді у своїх документах. Найвагомішими з них є енцикліки: “Mysterium fidei” (1965), “Mense maio” (1965), “Christi Matri” (1966), “Sacerdotalis caelibatus” (1967), “Populorum Progressio” (1967), “Humanae vitae” (1968). Особливо важливими є дві останні, які говорять відповідно про необхідність служіння економіки людству, а не навпаки, та моральну неприпустимість штучного контролю народжуваності зокрема через контрацепцію.

Помер Папа Павло VI 6 серпня 1978 р. Папа Франциск довершив процес його беатифікації 2014 р., а канонізації — 2018 р. Відкритість Папи Павла VI до культури та діалогу надихнула Інститут в Брешії, названий на його честь, заснувати Міжнародну премію Павла VI, яка має лауреатів в різних галузях — богослов’я, філософії, екуменізму, музики, благодійної діяльності, освіти, прав людини та розвитку народів.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.