Церковний календар, 3 жовтня. Святий Діонісій Ареопагіт

В давнину не надто переймалися авторськими правами, і дуже поширеною була практика підписувати свої твори іменем видатної особи, аби надати їм ваги. Так під творами з Corpus Areopagiticum з’явилося ім’я Діонісія Арепагіта — побожного атенянина, котрий завдяки проповіді апостола Павла увірував у Христа (Ді. 17, 34) та, як стверджує Передання, став єпископом Атен, а пізніше загинув через відрубання голови.

З тією ж метою підвищення статусу написаного в одному із творів Діонісія “Про Божі імена” вказано навіть, що він був при Богородиці в часі її Успіння: “Бо і в присутності самих наших боговибраних священноначальників, коли й ми, … , і багато з наших священних братів зійшлося на споглядання життєначального і богоприйнятного тіла”. Тому Діонісія можна впізнати за єпископським облаченням на іконі свята, а також згадується його ім’я в деяких літургійних текстах на честь цієї події.

Самі ж богословські праці з Corpus Areopagiticum датують V-VI ст. Їхній автор походив із Сирії, належав до монашого середовища, писав грецькою, добре знав Святе Письмо, іноді вдавався до філософії неоплатонізму. І на тому відомості про нього закінчуються.

Натомість маємо більше даних про життя його містичних трактатів. Посилання на них виринають то в христологічних дебатах VI ст. у Константинополі з боку монофізитів, то в Посланнях св. Теодора Студита на захист ікон, то як ключ до інтерпретації творів Симеона Нового Богослова одним з його учнів в ХІ ст.

З ІХ ст. Corpus Areopagiticum стає знаним і на Заході. Візантійський імператор Михаїл ІІ приносить в дар королю франків Людовику І Благочестивому переписаний у Студійському монастирі рукопис творів Діонісія Ареопагіта. Франки сприйняли як Божий знак внесення рукопису до абатства Сен-Дені, покровителем котрого вважався ще один Діонісій — перший мученик Парижа з ІІІ ст. Згодом у цьому монастирі рукопис переклали латиною, і творчість Діонісія Ареопагіта поширилася по усій Європі.

Неодноразово Corpus Areopagiticum зазнавав критики через сумнівне авторство. Аби не зазнати звинувачень у фальсифікації, прихильники цих творів широко почали використовувати на позначення їхнього автора ім’я Псевдо-Діонісій. Так вони випереджали опонентів у дискусіях, котрі завжди могли їм закинути сумнівне походження джерела, і залишалися при аргументах, викладених в ньому. Тим паче, як уже зазначалося, праці Діонісія Ареопагіта містили багато цінного для подальшого розвитку богослов’я.

Зокрема, з твору “Небесна єрархія” дізнаємося про дев’ять ангельських чинів: херувими, серафими, престоли, господьства, сили, влади, начала, ангели й архангели. Вищі чини є ближче до Бога, беруть повнішу участь у його енергіях і передають її нижчим. Церковна єрархія, описана в однойменному творі Псевдо-Діонісія, є продовженням небесної. У ній автор виділяє єпископів, священиків, дияконів, монахів, мирян та оглашенних.

Богослов’ю Псевдо-Діонісія притаманний символізм, згідно з яким земне є відображенням небесного. У “Церковній єрархії” особа єпископа символізує Ісуса Христа. Він не лише очолює єрархію, а й усе літургійне життя Церкви. Літургія в Corpus Areopagiticum виступає теж як суцільний символ. Її обряди покликані в доступний людському сприйняттю спосіб відобразити непідвладну йому Божественну дійсність. Беручи участь в літургійних богослужіннях, людина входить у життя самого Бога, єднається з ним, уподібнюється йому. Часто це передбачає вихід поза думку і розуміння.

У цьому й полягає християнська містика. Вона — не автоматичне виконання певних ритуалів, а своєрідне сходження до Бога, спілкування з ним, яке іноді доходить до такого рівня, коли перед величчю Творця стихає всяке слово (апофатичне богослов’я). Автор Corpus Areopagiticum використовує образ Мойсея, котрий піднімався на Синай. Він входив у темряву — символ невідання та нездатності впалого людського розуму осягнути Божественне. Щоб уможливити сходження до Бога, Мойсей повинен був очиститися.

Аналогічно кожна людина на шляху до Бога проходить три етапи: очищення, просвічення, єднання. Їх символізують відповідно три Святі Таїнства: Хрещення, Миропомазання та Євхаристія. Деталі відправи чинів цих Таїнств, а також інших священнодіянь становлять вагому частину Діонісієвого богослов’я, мета якого є цілком практична — привести людину до єдності з Богом.

Літургійні тексти 3 жовтня дещо губляться стосовно того, котрого Діонісія оспівувати — чи Павлового учня з Атен І ст. чи автора містичних писань кількома століттями пізніше. Більшість схиляються до другого, роблячи акценти на найважливіших творах та богословських думках святого. “В сокровенний внутрішній морок Неприступного Світла ввійшовши розумно, ти втаємничений був у Божественні незбагненні слова, учню Христовий, священний Діонісію, і Ангельські Чини на землі виразно пояснив ти”, — так відображає його думку стихира Вечірні.

Або інша явно вказує на твір “Про Божі імена”, до речі, перекладений українською: “Все любомудріє вивіряючи, скільки можна, Богом, блаженний Діонісію, ти таїнственно розгорнув твій богонатхненний сувій Божественних Імен благоговійно, богомудрий, і, в кращій єдності втаємничений у те, що вище мислі, втаємничив єси світу кінці”. Ким би не був автор Corpus Areopagiticum, його творча спадщина у всіх століттях доводить, що богословствування, суттю якого є містичне єднання з Богом, — це царина не якихось спеціалістів вузького кола, а покликання кожного християнина.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.