Церковний календар, 6 квітня. Великий понеділок

Значення цього дня, як і наступних днів Страсного тижня, найкраще розкривають богослужіння добового кола. Молячись їх день у день, Церква супроводжує Христа на Голготу і до моменту Воскресіння. Роздумує не лише над Його стражданнями, а немовби підбиває підсумок усього Ісусового навчання, вершиною якого стали смерть і Воскресіння за спасіння світу.

Протягом перших трьох днів Великої седмиці на ІІІ, VI і ІХ Часах устав приписує читання Тетраєвангелія. Тексти від Матея, Марка, Луки та частини Йоана поділені між ними так, що за ці дні прочитується майже все Євангеліє.

Натомість Вечірня (а в перші три дні Літургія Передосвячених Дарів), трипіснці Повечір’я та Утреня концентруються на окремих біблійних фрагментах та через свої тексти роздумують над ними, інтерпретують і просто моляться ними.

Великий понеділок — це плавний перехід від Входу Господнього в Єрусалим до очікування Його страждань. Вечірня в неділю напередодні стихирами на “Господи, взиваю” ще говорить про урочистість Входу, а от на стиховні закликає вірних: “Від пальм і галузок, як від божественного свята до іншого перейшовши свята, поспішаймо разом, вірні, до спасенного втаємничення у священні Христові Страсті; і споглядаймо Його, що за нас терпить вольне страждання; Йому ж у благодаренні воскликнім гідним співом: “Джерело благоутробія і Пристане спасіння — Господи, слава Тобі!” Так ця стихира немовби накреслює дорожню карту наступного тижня.

Задає Вечірня Великого понеділка тону і в цілком зайвій та рудиментарній тематиці значного пласту літургійних текстів цих днів, яка досягне свого апогею у середу та четвер. Йдеться про стигматизацію юдеїв, часте звинувачення котрих у смерті Христа заступає собою навіть саму Його спасительну Жертву.

Від запальних промов св. Івана Золотоустого часто перепадало юдеям, але у своєму “Слові на притчу про Смоковницю”, яке приписано читати перед відповідним Євангелієм на Утрені Великого понеділка, він заперечує доречність антиюдейської тематики, коли слід роздумувати про визволення людства Христом.

“Слово на притчу про Смоковницю” і відповідні молитовні тексти Утрені пояснюють і допомагають прожити вірним те, про що було євангельське читання. Св. Іван Золотоустий визнає недоречною тут поширену в його часи інтерпретацію, буцімто всушена Ісусом смоковниця — це юдейська синагога, яка мала листя Закону, але не дала плодів чеснот, і відсилає читачів до листя смоковниці, яким наші Прародичі прикрили свою наготу після гріхопадіння. Христос, каже святитель, звертаючись до кожної людини, “висушив листя смоковниці і повернув тобі те, з чого душа твоя була окрадена змієм у раю: рівноангельне життя, насолоду раю, одежу нетління”.

Змінні піснеспіви Утрені також намагаються Ісусову притчу про смоковницю наблизити до молільників. “Лякаймося, браття, прокляття всохлої смоковниці за безплідність і принесім достойні плоди покаяння Христові, що подає нам велику милість”, — закликає їх стиховня Утрені до переміни життя, яку Церква намагалася осягнути протягом усього попереднього періоду Великого посту.

Іншою темою, яка звучить в текстах богослужіть та святоотцівських читаннях Великого понеділка (“Слово про Йосифа Прекрасного” св. Єфрема Сирина), є історія проданого в неволю братами Йосифа та його перемога над спокусою від дружини Потіфара. Йосиф “завжди пам’ятний і цнотливий, тіло якого ув’язнили, але душу він зберіг непоневоленою і царював над усім Єгиптом” (ікос Великого понеділка), виступає прообразом Христа.

А його втеча від розпусної єгиптянки проводить паралелі з гріхопадінням в Едемі та визволенням від нього Христовими Страстями. “Другу Єву — єгиптянку знайшов змій, і облесними словами старався привести Йосифа до упадку. Але він, утікаючи від гріха, залишив свою одежу; і, як перша людина перед непослухом, не стидався своєї наготи. Його молитвами, Христе, помилуй нас” (стиховня Утрені).

Канон Утрені Великого понеділка відображає дорогу Ісуса з учнями до Єрусалиму. Тут — Його останні їм настанови, взяті з різних частин Євангелія, серед яких особливо виділяється претензія апостолів Якова та Йоана Заведеєвих сидіти праворуч і ліворуч від Ісуса в Його Царстві. “Мукою є розум самохвальний. Бо той, хто між вами хоче бути найкращим, нехай буде останнім” (8 пісня), — застерігає Ісус.

Він, нехтуючи високим становищем, таким жаданим для учнів, вказує на чашу страждань. “Дивіться на мене, — сказав ти, Господи своїм учням. Не мудруйте високомовно, але дайте себе потягнути смиренням. Пийте з чаші, з якої я п’ю, щоб зі мною ви прославилися в царстві Отця!” (пісня 9). Адже вже в наступні дні Страсного тижня Він сам вип’є цю чашу сповна.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.