7 грудня Церкви візантійської та латинської традицій вшановують пам’ять св. Амвросія, єпископа Медіолану (Мілану), проповідь та життєвий приклад котрого посприяли наверненню св. Августина, а догматичне вчення, висвітлене у його творах, увійшло до скарбниці як Західної, так Східної Церкви, випередивши його офіційне проголошення на Вселенських Соборах.
Народився майбутній Отець Церкви 339 р. в аристократичній християнській родині. Його батько обіймав посаду префекта Іспанії, Галлії та Британії. Християнський дух та висока освіченість — те, що визначало життя сім’ї. 353 р. Марцеліна, сестра Амвросія, прийняла монаший постриг з рук Папи Ліберія.
На юнака це вплинуло, але згодом. Спершу Амвросій будує світську кар’єру. Здобуває освіту ритора. 370 р. стає керівником провінції Лігурії з центром в Мілані. Тут він застав напружене протистояння між християнами, котрі прийняли постанови Нікейського Собору 325 р., та аріанами. Ситуація загострилася, коли 374 р. помер єпископ Медіолану Оксентій. Почалася боротьба між двома групами за єпископську катедру.
Амвросій як префект провінції втрутився і закрив обидві партії в храмі до досягнення порозуміння. А виявилось воно у тому, щоб обрати єпископом його самого. Амвросій саме готувався до Хрещення, однак це не завадило йому разом з цим Таїнством протягом тижня прийняти усі рівні священства, щоб посісти престол єпископа Медіолану.
Як єпископ Амвросій зіткнувся з надуживаннями світських правителів, котрі хотіли підпорядкувати Церкву своїй волі. Коли 390 р. імператор Теодосій у Тессалоніках скарав на горло тисячі мешканців міста за вбивство кількох представників його адміністрації, Амвросій не впустив його до храму та відмовився уділяти Святе Причастя. Через те правителеві довелося прийняти закон, який передбачав відкладення смертної кари на тридцять днів після вироку. Під впливом Амвросія Теодосій також прийняв закон, що забороняв по всій імперії язичницькі культи.
“Імператор в Церкві, а не понад Церквою”, — любив казати Медіоланський єпископ, регулюючи взаємодію світської та церковної влади. Їхні функції у суспільстві він розділяв, відвівши світській владі управління земними благами, а церковній — дбання про спасіння душ. Цю так звану теорію “про два мечі” згодом розвинув і поглибив послідовник Амвросія св. Августин у своєму творі “Про град Божий”.
Саме майстерність Амвросія як проповідника, висока ерудиція та проникливість спонукали Августина прийняти християнство. Він вдавався до духовного проводу Медіоланського єпископа, і той 387 р. його охрестив.
Помер Амвросій 397 р., і його тіло поховане у центральній святині Мілану — храмі, посвяченому на його честь.
Писав Медіоланський святитель численні твори різного спрямування. Серед них і догматичні (“Про віру”, “Про Святого Духа”, “Про тайну воплочення Господнього”, “Про Таїнства”, “Про містерії”), і морально-аскетичні (“Про дівиць”, “Про вдів”, “Обов’язки духовних”), і коментарі на книги Святого Письма (“Гексамерон”, “Життя Ноя”), і проповіді, і листи, і літургійні тексти.
У богослужіннях своєї єпархії св. Амвросій впровадив антифонну псалмодію, згідно з якою два хори поперемінно відповідають солістам. Він уклав анафору Божественної Літургії і узагалі розвинув окремий Медіоланський (Амвросіанський) обряд, який вистояв перед уніфікацією обрядів Західної Церкви та зведенням їх виключно до Римського, і по сьогодні у ньому відправляються богослужіння на парафіях єпархій Мілану, Павії, Бергамо і Лугано.
У більшості свого догматичного вчення св. Амвросій проявляв однодумність з Отцями Церкви попередніх та наступних поколінь. Він вивчав спадщину св. Іринея Ліонського, апостольських Отців, Оригена. Мав особисті взаємини з Отцями-каппадокійцями. Від Тертуліана перейняв принцип про одну особу і дві природи в Ісусі Христі. Стверджував про повноту Божества і повноту людськості в ньому. Розвиваючи це вчення, св. Амвросій дійшов і до розуміння двох воль Ісуса Христа. Обстоював Божество Святого Духа та його єдиносущність Отцю і Сину. Марію сприймав Богородицею, зразком дівицтва та усіх чеснот.
Це — лише окремі елементи вчення св. Амвросія, які однак в ході подальшої історії виявилися надзвичайно важливими. В Церкві виникали рухи, які намагалися їх спростувати. Тож Отцям Вселенських Соборів доводилося вдаватися до спадщини своїх попередників, зокрема і св. Амвросія, щоб обстояти ці правди віри та затвердити їх.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##