Наступного дня після Богоявлення, 7 січня, християни візантійської традиції відзначають Собор Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, присвячений ключовій постаті в події Хрещення Ісуса Христа на Йордані.
В літургійному році є кілька свят на честь Івана Хрестителя: Зачаття (23 вересня), Різдво (24 червня), перше і друге Віднайдення голови (24 лютого), третє Віднайдення голови (25 травня), Усікновення голови (29 серпня). Собор Івана Хрестителя виділяється серед них тим, що літургійні тексти в цей день оспівують Предтечу як того, хто виконав місію Хрещення Ісуса Христа.
Зустрівши Спасителя на Йордані, сам Іван так окреслив доручене йому Богом завдання: “Я на те прийшов, водою христивши, щоб Ізраїлеві об'явлений був він… Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним. І не знав я його, але той, хто послав мене водою христити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над ним перебуває, — той і христить Святим Духом. І я бачив і засвідчив: Він — Син Божий” (Йо. 1, 31-34).
Стихира Вечірні 7 січня так переспівує подію Богоявлення і місце Івана Хрестителя в ній: “Відкупителя нашого, що від раба хрещається і Духа пришестям засвідчується, бачачи, вжахнулися ангельські воїнства. Глас же із небес піднісся від Отця: “Сей, на Кого Предтеча покладає руку, — Син мій возлюблений, в Якому моє благовоління!”
Собор Івана Хрестителя розпочинає період посвяття Богоявлення, який триває до 14 січня. На богослужіннях цих днів Церква роздумує над Хрещенням Агнця Божого, “який світу гріх забирає” (Йо. 1, 29), об’явленням Бога в трьох Особах на Йордані, просвіченням і визволенням, які ця подія несе людству.
7 січня літургійні тексти знову повертаються до драми між Іваном Хрестителем та Ісусом, яка розігрувалася напередодні, в передсвятті Богоявлення. Бог зі своїм незбагненним промислом приходить до людини і руйнує її усталені уявлення про нього.
Зустріч з Ісусом викликає в Івана непрості почуття — в них радість переплетена зі страхом. “Просвітителя нашого, що просвічує кожну людину й ось прийшов хреститися, Предтеча, побачивши, радується душею і тремтить рукою, вказує на нього і говорить людям: “Ось Відкупитель Ізраїля, Ізбавитель наш від тління!” (стихира Вечірні). З одного боку Іван визнає привселюдно: “Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає” (Йо. 1, 29). З іншого ж бентежиться: “Чом повеліваєш мені те, що понад силу, звершити? О Всесильний Господи, як я торкнуся рукою Тебе, що рукою все втримуєш?” (стихира Вечірні).
Врешті Предтеча підкоряється Господньому повелінню і хрестить Ісуса. А той “голову перед Предтечею схилив,... щоб навернути світ з обману і спасти його, як людинолюбний” (хвалитна стихира Утрені).
Не зважаючи на те, що в посвятті Богоявлення Церква ще літургійно продовжує святкувати, в народній свідомості за празником Собору Івана Хрестителя закріпилася слава вінця різдвяних свят. “Іван Предтеча бере свята на плечі”, — кажуть через це. В Україні в давнину цей день, який ще називався “посвятками”, означав повернення до звичних справ (зокрема прядіння і носіння води жіноцтвом), які зупинялися з настанням Різдва. Тому ще одна приказка про це свято “Після Івана Предтечі хто не робить, того б’ють у плечі”, нагадувала, що у всьому має бути гармонія — і у святкуванні, і у праці.
Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.
##DONATE_TEXT_BLOCK##