27 серпня 2020, 11:55; Віталій Портников (Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії) на Радіо Свобода
Несподіване рішення Синоду Російської православної церкви про звільнення митрополита Павла з посади патріаршого екзарха всієї Білорусі знову продемонструвало, що РПЦ залишається важливим інструментом політичного впливу Кремля на всьому пострадянському просторі.
Митрополита Павла, якого тепер, після семи років служби в Білорусі, повернули до Росії, важко назвати священником, який був не лояльний до вищого церковного начальства та політичної влади. Всі ці роки він зберігав Російську православну церкву в Білорусі як опору режиму Олександра Лукашенка. І це при тому, що сам Лукашенко ‒ один з небагатьох пострадянських правителів, які дозволяють собі ігнорувати церкву і виступати в ролі «православного атеїста».
Однак останні події в Білорусі змусили митрополита Павла та інших священників РПЦ звернути увагу на настрої своєї пастви. Митрополит був одним з перших, хто привітав Лукашенка з перемогою на президентських виборах 2020 року. Але після того, як в країні почалися масові протести проти можливої фальсифікації підсумків голосування, Павло відмовився від своїх вітань і вибачився за них. Здавалося б, зовсім логічна позиція для священника, який хоче зберегти авторитет церкви в очах її прихожан, багато з яких є активними учасниками протестів.
Однак у Синоду Російської православної церкви, схоже, своя логіка. І ця логіка повністю збігається з політичною логікою Кремля.
Якщо в Росії почнуться масові протести, які можна буде порівняти з українськими чи навіть білоруськими, від російського політичного режиму може залишитися один спогад
Відомо, що російське політичне керівництво боїться масових виступів громадян як вогню. Боїться, де б вони не відбувалися, чи то український Майдан, «арабська весна», чи білоруська Площа. І так, це очевидна політична логіка. Тому що російському політичному режиму, сила якого полягає в повному контролі над суспільством, силовими структурами та медіа, можуть загрожувати, впевнений, саме масові протести.
Поки російський народ мовчить ‒ Путін всесильний. Але, думаю, якщо в Росії почнуться масові протести, які можна буде порівняти з українськими чи навіть білоруськими, від російського політичного режиму може залишитися один спогад. Саме такого розвитку подій, напевно, і хочуть уникнути в Кремлі.
Але до чого ж тут церква? Чому вона має діяти не у своїй логіці поваги до інтересів прихожан, а в логіці згоди з інтересами російської влади ‒ навіть коли йдеться про інші країни? І тут ми знову стикаємося із ситуацією, яку спостерігали під час подій в Україні, у 2013–2014 роках. Тоді як багато священників УПЦ (Московського патріархату) підтримували та підбадьорювали учасників протесту проти режиму Віктора Януковича, розраховувати на розуміння патріарха Кирила та його найближчого оточення не доводилося.
Територія духовного впливу РПЦ в Україні ‒ особливо після появи канонічної ПЦУ ‒ зменшується як шагренева шкіра
Після анексії Криму патріарх не був присутній на урочистому засіданні, яке «узаконило» російську окупацію півострова. Могло здатися, що в РПЦ зрозуміли, наскільки дії російського політичного керівництва небезпечні для самого існування цієї церкви та її авторитету як поза межами Російської Федерації, так і в самій Росії. Але це було лише ілюзією. Вже незабаром стало зрозуміло, що керівництво РПЦ не збирається виступати навіть проти найжорсткіших рішень президента Росії Володимира Путіна. І те, що така поведінка церковного начальства створює глибоку прірву між Російською православною церквою та її паствою в Україні, судячи з усього, нікого у патріарха не стурбувало.
За останні роки в РПЦ жодного разу не виступили на захист своїх братів у вірі, які зазнали репресій на окупованих Росією українських територіях ‒ і священників, і прихожан ПЦУ, і представників інших християнських конфесій.
Думаю, саме тому територія духовного впливу РПЦ в Україні ‒ особливо після появи канонічної Православної церкви України ‒ зменшується як шагренева шкіра.
А зараз така ж ситуація починає розвиватися і в Білорусі, де позиції російських церковників незрівнянно сильніші. Але це лише питання часу. І це незворотний процес. Тому що церква не може бути лише інструментом у руках недобросовісних політиків. Ми ж знаємо: вона створювалася не для цього.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.