Сергій Дмитрієв (позивний Падре) — священник Православної церкви України, капітан Капеланської служби ЗСУ та засновник благодійної мережі «Елеос-Україна». В ефірі Армія FM він розповів, як запрацював перший в Україні Будинок Героя — місце тимчасового проживання для ветеранів з інвалідністю, які після лікування не мають куди повернутися. Також капелан пояснив, чому ніколи не замінить психолога, та різко висловився про те, чому московський патріархат є релігійною терористичною організацією, яка не має існувати в Україні.
Джерело: Армія FM
— На Франківщині днями запрацював перший Будинок Героя. Що це за ініціатива?
— Це будинок, розрахований на постійне проживання вісьмох людей. Він для ветеранів, які не мають житла або мають інвалідність. Наприклад, воїн виписується з госпіталю, а його дім — на окупованій території чи в зоні бойових дій. Або згадайте блекаути: коли ти у візку на 21-му поверсі, без комунікацій жити неможливо. Людина пише заявку, ми надсилаємо пристосований транспорт і привозимо її до Івано-Франківська. Там працюють фахівці: юрист, працівники соціального супроводу, психологи. Проживання розраховане від трьох до шести місяців, і за цей час команда допомагає ветерану знайти роботу та оформити всі документи.
— Як виникла ідея Будинку героя і скільки часу минуло до реалізації?
— Такий будинок я бачив ще у 2014 році під час навчання в Єльському університеті. Ми з колегою поїхали дивитися на будинки ветеранів у США. Це невеликі заклади з домашніми умовами, де проживає 5–8 ветеранів. До них приїжджає автобус, возить на різні активності. Я подумав, що треба зробити таке у нас. Поштовх стався у 2023 році: мені вночі подзвонила волонтерка Тата Кеплер і сказала, що ветерана з 80-ї бригади виписали з київської лікарні, і йому нікуди їхати. Поранення хребта, візок, а дім — на окупованій частині Запорізької області. Тоді ми знайшли йому приватну клініку на 10 днів, але я остаточно зрозумів, що такий простір необхідний негайно.
— Які правила проживання у цьому будинку?
— Там не можна перебувати зі зброєю — для неї є спеціальний сейф. Заборонено приводити на ніч гостей і вживати алкоголь. Треба поважати кордони інших мешканців. І, звичайно, пріоритетом є кодекс ветерана, який написав Максим Музика, — це орієнтир для спілкування.
— Хто фінансує цей проєкт і чи плануєте масштабування?
— Ремонт в Івано-Франківську профінансував фонд «Відродження». З липня це буде фінансування від німецького уряду на 2,7 року. З часом хочемо перейти на державне забезпечення соціальних послуг. Такі будинки повинні бути в кожній області. Крім того, є військовослужбовці із залежностями — для них треба створювати окремі реабілітаційні центри з іншими правилами.
— Ви капітан ЗСУ, священник і очільник благодійної мережі. Як вдається все поєднувати?
— Перед повномасштабним вторгненням я написав доручення на двох людей у своїй організації, бо розумів, що громадську діяльність буде важко поєднувати. У мене велика команда: я генерую ідеї, а вони їх втілюють. Коронавірус навчив нас працювати віддалено, тому зараз багато рішень ухвалюємо в телефонному режимі. Досвід є, одне іншому не заважає.
— Ви часто кажете, що капелан — це не психолог. У чому принципова різниця?
— Психологія — це наука. Це лікування голови, конкретні схеми, вправи. Психологом людину можна навчити бути. А священник — це покликання, це про духовні речі. Священник більше слухає. Він не дасть схему, як правильно дихати, але забезпечить підтримку, допоможе человеку цінувати себе. І головне: тільки священник під час сповіді може дати прощення. Психолог цього не зробить.
— Чому представників УПЦ МП не допускають до капеланства в ЗСУ?
— Ще у 2015 році вийшов документ СБУ про їхній недопуск. Дуже багато священників московського патріархату в армії здавали позиції, проводили розвідку, впроваджували ІПСО. Це ворожа церква країни-агресора. Тут питання безпеки та ідеології.
— Ви самі 18 років були священником цієї церкви, але свідомо перейшли до ПЦУ. Коли виникло це усвідомлення?
— У 2014 році, коли почалося вторгнення російської федерації в Україну. Для мене стало чітко зрозуміло: якщо моя церква не виступає за свій народ і не говорить про війну — це не моя церква. Це політична організація. Разом зі мною до Київського патріархату перейшло близько 200 парафіян нашого храму в Херсоні.
— Нещодавно уламки російського безпілотника пошкодили будівлю Києво-Печерської лаври. Колишній намісник Павло Лебідь почав маніпулювати, що це нібито наслідок того, що лавру забрали. Як ви на це реагуєте?
— Для мене життя людей цінніше за храми й каміння. Того дня в Києві загинуло п'ятеро людей, десятки зазнали поранень. Я їхав на службу повз госпіталь і бачив колону із загиблими військовими. Ось це трагедія. А лавра — вічна, ми її відбудуємо. Заяви Павла — це відверта маніпуляція. Можна казати про те, що Павло й так не без гріха, але тут головне інше. Треба чітко розуміти: московський патріархат — це не церква. Це релігійна терористична організація, яка виправдовує російську агресію, робить ікону з путіна та благословляє вбивати українців. Це сурогатна релігія, від якої треба позбавлятися.
— Що б ви хотіли сказати нашим воїнам?
— Хочу звернутися до всіх відважних жінок і чоловіків, які боронять Україну. Неважливо, чи ви на передній лінії, чи в тилових структурах — ви робите велику справу. Ваш захист — це прояв любові, бо ми захищаємо тільки те, що любимо. Любов — це від Бога. Дякую за цю любов, за ваші добрі серця і за захист нашої країни.