Декан філософсько-богословського факультету УКУ, керівник Школи біоетики о. д-р Ігор Бойко наголосив, що Церква засуджує евтаназію - практику припинення або скорочення лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням.
За словами о. Ігоря, у Греції, зокрема, частіше використовували спроби суїциду тоді, коли особа вважала, що її життя може бути тягарем для неї чи для інших. Тому така людина закінчувала життя самогубством, випиваючи отруту чи перерізуючи собі вени.
«У Японії в неврожайні роки старші люди, щоб не бути тягарем для своїх родичів, воліли відходити у самотні місця, де вони замерзали чи помирали з голоду, рятуючи таким чином життя своїх рідних і близьких, – пояснив о. д-р І. Бойко.
У середньовіччі в праці англійського філософа Френсіса Бекона сказано, що евтаназія може означати медичне втручання з боку лікаря в тих обставинах, коли він розуміє, що захворювання неможливо подолати іншим медичним способом.
Сьогодні багато країн світу (Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Німеччина, Індія, Люксембург, Бельгія, Швейцарія) після багатьох обговорень дозволили пасивну евтаназію – це тоді, коли пацієнт залишається без ліків, котрі йому необхідні. Багато років у США та Європі активно обговорюється питання, пов’язане із заповітом життя. У США лікар-патологоанатом Джек Каворкян, якого називають «лікар смерть», допомагав людям здійснювати самогубство за допомогою введення смертельних ін’єкцій. У світі дискутують щодо евтаназії новонароджених дітей із фізичними та психологічними вадами, коли батьки вирішують, що не хочуть мати такої дитини. «Це явне порушення п’ятої Божої заповіді: «Не вбивай!», – зазначив автор вебінару.
В Україні евтаназія заборонена законодавством. «Можливо, можна зрозуміти тих людей, які у відчаї вирішують покінчити життя самогубством, і Катехизм Католицької Церкви пише, що «певний страх чи пережиття перед різного роду випробуваннями можуть применшити відповідальність суїциду», але саме явище самогубства Церква засуджує», – підсумував о. д-р Ігор Бойко.