Днями територіальна оборона охоплених війною Сум отримала мікроавтобус. Його передав протоєрей Олександр Петренко, настоятель храму на честь святителя Спиридона Триміфунтського УПЦ МП в селі Зелений Гай біля Сум. Він придбав це авто ще в 2018-му, щоб возити на Донбас гуманітарну допомогу і військове спорядження: бронежилети, каски, військове взуття. А почав їздити з допомогою українським військовим на фронт ще у 2014 р. Коли армія була вже забезпечена, отець став кілька разів на рік возити гуманітарну допомогу для мирних мешканців прифронтової зони: продукти харчування, медичне обладнання, медикаменти, одяг.
— Отче Олександре, гуманітарну допомогу збирали тільки парафіяни, чи всі жителі Сум, безвідносно конфесій?
— Велика доля була парафіян, але й багато таких, які не належать до конфесії. Ми давали оголошення в соцмережах, що збираємо машину і люди оперативно все приносили. Активну участь у цій справі брали отець Георгій Сірий і отець Серафим Панкратов. Зі мною їздив о. Максим Денисенко.
— Ви також є керівником Центру духовної реабілітації воїнів АТО і людей, які постраждали від воєнних дій на Сході України. Цей центр має приміщення?
— Це єпархіальний центр, який діє при нашій парафії. Він мобільний, тобто ми виїжджаємо і працюємо з людьми, які потребують нашої допомоги, на місцях. Це їхні парафії, домівки, приміщення ветеранських організацій. Центр створений у 2014 році. Ми надаємо, в основному, духовні консультації, але й психологічні також. Я закінчив курси з психологічної реабілітації людей, які постраждали від воєнних дій і мають посттравматичний синдром. Це, переважно, люди, які брали участь у бойових діях. Ми співпрацюємо з ветеранськими організаціями і з переселенцями. Також надавали допомогу людям, які живуть у Горлівці та довколишні селах.
— Чи ви працюєте з мирними мешканцями, які зараз страждають від російської агресії?
— Поки що такий хаос… Люди ще не оговталися від шоку. Тим, хто до нас звертається, ми надаємо допомогу – психологічну і матеріальну. Але централізовано ми цим зараз іще не займаємося.
— Чи всі парафії діють на Сумщині, за нинішніх обставин?
— Так, усі парафії здійснюють Богослужіння. Були чутки, що в декількох селах, куди ввійшли російські війська, немає змоги проводити, але конкретних даних про це немає.
— Зараз в Україні іде до того, що можуть заборонити діяльність УПЦ МП як релігійної організації, яка має керівний центр у країні-агресорові та через проросійську пропаганду деяких священників, митрополитів…
— Цим шляхом не треба йти. Це силовий шлях, тиск держави. А те, що є деякі випадки якоїсь пропаганди, то є закон, врешті решт, і він має діяти.
— Митрополит Сумський і Охтирський УПЦ МП Євлогій ще в перші дні війни виступив зі зверненням, щоб не поминати Московського патріарха. Чи можуть бути ще й інші кроки, окрім непоминання? Адже все одно, Церква залишається під Московським патріархатом, є з ним єдиним організмом.
— На жаль, поки так. Утім, на нашій парафії ми вже більше року не поминаємо патріарха Кіріла. Це була ініціатива наших парафіян. Щодо подальших кроків, то вони не тільки можливі, але й відбудуться. У нашій єпархії більше ста священників підписали звернення до нашого архиєрея із закликом не поминати. Ми бачимо, що відбувається, бачимо дії самого патріарха, останню його промову. Гадаю, у нас відбудуться ще якісь події, єпископат звернеться з проханням організувати Помісний собор, щоб це питання вирішувати. Це думка дуже багатьох священників.
— Ви спілкуєтеся з представниками ПЦУ?
— Так.
— Чи є якісь спільні міжцерковні проекти на Сумщині – гуманітарні, соціальні, освітні?
— Ми брали участь у зустрічах з питань примирення, які ініціював отець Георгій Коваленко.
— А вам дозволяється молитися разом з вірянами ПЦУ?
— На жаль, таке неможливо.
— Коли закінчиться війна, ваша Церква все одно буде в єдності з Московською патріархією?
— Ні, ми будемо ініціювати Помісний собор. Розумієте, в чому річ: потрібне волевиявлення. Люди мають висловитися самі. Якщо зараз діяти різко, то, на жаль, якась частина скаже: «Та ні, ми не згодні». А російська пропаганда ж яка? Переконуватиме, що хай Церква буде і мала, але залишиться вірною. Ми, все таки, повинні піти всією Церквою. Якщо це не спрацює, будемо готувати якесь інше рішення. На сьогодні вже більше 30 єпархій не поминають патріарха Кіріла. Тобто, більша частина Української Православної Церкви його не поминає. Це вже підґрунтя для створення помісної Церкви.
— Тобто, ви не визнаєте ПЦУ помісною церквою?
— Там є декілька канонічних питань. Скажу одне: велика помилка Порошенка, що він виключив нашу Церкву з того діалогу, який був. Виглядало так: «Або приєднуйтеся, або йдіть геть». Ця Церква створювалася без нашої участі. На нас поставили якийсь штамп, і він діє, мабуть, і досі. Хоча в нас потужне проукраїнське крило і треба було більш делікатно обходитися. Це була помилка влади.
Відносно благодатності – не коментуватиму. Я дуже поважаю багатьох священників Православної Церкви України, вони дуже достойні. Але там є деякі недоліки.
— Але всі єпископи УПЦ МП, як і єпископи УПЦ КП чи УАПЦ, були запрошені до участі в Об’єднавчому соборі у грудні 2018 року. Було таке запрошення?
— Про це є багато різної інформації, різних версій. Але жодна з них не є для мене прийнятною. Єдине, що можу свідчити від себе: коли духовенство МП намагалося вести якийсь діалог – на нас ставили штамп.
— А в чому виражався той штамп?
— У Сумах представники УПЦ КП казали: «Приєднуйтеся до нас, кайтеся — тоді буде розмова». Ніякого діалогу тоді не хотіли. Така ж позиція колись була в МП, до Майдану. І це повернулося на 180 градусів.
На жаль, є такі церковно-адміністративні стереотипи, які завжди спрацьовують. Так було в МП, коли вона була сильна і підтримувана владою. Потім такою стала УПЦ Київського патріархату. Є недоліки, дуже великі, з обох сторін. Зі сторони МП – імперськість Церкви, амбіції, заклики до розширення «русского міра» тощо. Вони не духовні. Я довго думав, чому в 1917 року були такі гоніння на Церкву Московського патріархату. Тепер я це зрозумів. Але зараз ПЦУ наступає на ті ж самі граблі. Та ж сама риторика: «геть, ганьба!». Церква, звісно, має бути патріотичною. Але перша її задача – це донести Євангеліє людям. А у нас це місцями міняється.
Мені подобається читати владику Євстратія (Зорю) – він добра, духовна людина. Подобається те, що говорить митрополит Епіфаній. Але ж є й інші владики, з іншою риторикою.
— Зараз, на Вашу думку, більше можливостей для діалогу, ніж у 2017-2018 роках?
— Так, більше. І цей момент потрібно використати. Але ж так, щоб не спричиняти ворожнечі між людьми. Потрібно дуже помірковано до цього питання підійти.
Є статистика з 2012 року, не зовсім об’єктивна. Наш єпископ провів опитування, в анкетах потрібно було вказати наші імена, освіту. Хоча такі опитування повинні бути таємні. Там було три питання. 1) ви за помісну Церкву? 2) ви за нинішній стан Церкви? і 3) ви за те, щоб скасувати автономію і злитися з МП? В опитуванні взяли участь 170 священників, 21 з них висловилися за Помісну Церкву. І я в їх числі. Були навіть такі, що казали: «Треба об’єднатися з Московським патріархатом». А зараз уже більше 100 священників підписали петицію, щоб не поминати патріарха Кіріла.
— На Вашу думку, має відбутися утворення зовсім нової Церкви в Україні?
— От якраз зараз час утворювати нову Церкву. Не під тиском влади, а з ініціативи парафіян. Настрої в них такі, що всі тільки вітають те, що народжується нова Церква.
— То може статися, що в Україні будуть дві помісні Церкви?
— Ні, треба об’єднуватися. Спочатку Помісний собор, потім – об’єднавчий, де вирішуватиметься питання єдиної Помісної Церкви.