Храмів на честь Параскеви-П’ятниці в Україні небагато. На Чернігівщині такий зберігся один. Понад сім століть прикрашає центральну частину давнього Чернігова ця кам’яна квітка – маленька церквиця. Яких історичних перипетій не бачили стіни архітектурної пам’ятки домонгольської доби?
Цей храм був споруджений як трапезна церква П’ятницького монастиря в кінці ХІІ – на початку ХІІІ століття на посаді, біля торгу, і названо на честь святої великомучениці, яка проповідувала християнство у перші століття нашої ери і вважається покровителькою торгівлі, сільського господарства, сім’ї.
Церква має вигляд стрункої башти майже квадратного плану. Її розмір 11х13 м. Це невеликий одноглавий чотиристовпний трьохапсидний храм із товстими стінами, виведеними давньоруською технікою «в ящик». За цією технікою, зовні та зсередини йдуть ряди цегли, а проміжки між ними заповнені вапно-бетоном. На другому ярусі в стінах, на рівні вікон і хорів, влаштовано галереї, пов’язані з вікнами-бійницями, що могли використовуватися під час оборони.
Головна особливість споруди – підпружні арки, що підтримують баню і розміщені вище прилеглих склепінь. Це дало можливість створити другий ярус закомар, а третій ярус – декоративний.
У давнину інтер’єр церкви був оздоблений фресками, до наших днів зберігся фрагмент орнаменту у відкосі віконного прорізу в центральній апсиді. Тоді церква мала два входи: через один заходили чоловіки, через другий – жінки.
Фактично то була фортеця. Старовинна легенда розповідає, що коли монгольські загарбники вже захопили Чернігів, залишилася стояти одна П’ятницька церква, в якій заперлися і оборонялися ченці, жінки та діти. Попри всі атаки, загарбники ніяк не могли її взяти, і більша частина завойовників пішла на Київ. А коли закінчилися останні запаси хліба і води – захисники церкви піднялися у верхню частину храму і викинулися на списи ворогів.
Ця культова споруда має стрімку видовжену композицію, храм розташований на узвишші, динамічно «злітає» вгору і «виростає». Особливо, коли на нього дивитися здалеку або під час руху в транспортному засобі. Всередині прямокутні стіни плавно переходять у барабан, який спирається на арки, що піднімаються одна над одною, наче хвилі. Будівля органічно сприймається з усіх боків і демонструє рідкісну рівновагу та стрункість. Архітектура храму дає вченим підстави припускати, що його зводив відомий за літописами зодчий Петро Милонег (київський зодчий кінця XII – початку XIII століття, він збудував (1199 – 1200 рр.) на березі Дніпра, під Видубицьким монастирем, кам’яну підпірну стіну, якою захоплювалися сучасники, вважаючи її чудом архітектури; є докази, що Милонег спорудив і храм святого Василя в Овручі).
Існує цікаве, хоча й не доведене припущення, що П’ятницьку церкву збудовано волею та коштом князя Iгоря, того самого князя – головного героя і можливого автора «Слова о полку Iгоревім». Художню досконалість «Слова» дослідники пояснюють не випадковістю чи винятковою обдарованістю автора, а високою загальною культурою Чернігово-Сіверської землі, про що свідчить і Параскева-П’ятниця (з начебто легкими, але масивними стінами, витонченими пучковими пілястрами, невеликими апсидами, вузькими віконцями, арками-закомарами, орнаментальними мережками). Чернігівці вважають імовірним, що князь Iгор звів П’ятницький храм на пам’ять про втечу з половецького полону. А те, що вона збудована на торговищі, може свідчити про подяку князя місцевому купецтву, яке допомагало йому матеріально.
Варто звернути увагу ось на що: збудована лише через два століття після Хрещення Русі, П’ятницька церква не є копією храмів Візантії, загалом одноманітних і приземистих. А храми Русі, створені місцевими та грецькими майстрами, їх архітектура й мозаїка говорять новою мовою, символізують відрив від землі, побуту, темряви. Саме така і П’ятницька церква. До речі, в ті часи Західна Європа ще не переживала буму будівництва храмів. Приміром, у Парижі були тільки дві муровані церкви – Сан Жермен де Пре і Сан Жермен л’Оксерруа, а також височів недобудований собор Паризької Богоматері.
Уперше храм постраждав від монгольської навали в 1239 році. Пізніше він зазнав іще чимало руйнувань і перебудов.
Після національно-визвольної війни 1648–1654 років монастир було відбудовано коштом чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського.
У ХVІІІ століття комплекс складався з мурованої П’ятницької церкви у стилі українського бароко: вона мала вже сім куполів, з’явилися багатоярусні звершення, добудовано башти і репіди. Тоді монастир оточили дерев’яною огорожею, а на території його збудували келії з храмом Івана Предтечі, дзвіницю з храмом Прокопія.
Зазнала шкоди ця пам’ятка і від пожежі 1750 року, після якої її знову відбудували, а фасади прикрасили ліпленням. У 1786 році за наказом Катерини ІІ монастир було ліквідовано. А келії, трапезна і будинок ігумені розібрані в 1805 році.
З 1789-го до 1805 року на території монастиря діяла головна народна школа. У 1806 році церкву ремонтували, а в 1820-у було споруджено ротонду-дзвіницю, яка доповнила загальну барокову композицію. Пожежа 1862 року та наступна відбудова змінили вигляд пам’ятки.
На 1916 рік церква мала землю з погостом 633 квадратні сажні. На території розміщувалися два дерев’яні будинки для церковнослужителів, цегляні лавки, збудовані в церковній огорожі, що здавалися в оренду. За рахунок церкви здійснювався ремонт будинків і лавок. Діяла церковна бібліотека, що нараховувала 200 томів книг.
При церкві функціонували два навчальні заклади, був 91 двір – 963 душі обох статей і різного соціального стану: 195 дворян, 36 духовних осіб, 542 селян, 43 військові чини та козаки.
Отож на початок ХХ століття П’ятницька церква була одним із духовно-просвітницьких центрів Чернігова.
Але найбільших руйнувань було завдано церкві в роки Другої світової війни: нібито вибух ворожої авіабомби під час наступу німців у 1941 році наполовину знищив пам’ятку, тому тривалий час її не відновлювали. Такою донедавна була офіційна версія подій.
Молодий чернігівський краєзнавець і журналіст, дослідник Другої світової війни Дмитро Силич зібрав понад 400 фотографій Чернігова періоду німецької окупації. Пару років тому він улаштував виставку цих раритетів у Чернігівській міській бібліотеці ім. Михайла Коцюбинського. Сенсацією стало те, що П’ятницька церква і дзвіниця біля неї на багатьох зображеннях 1941–1943 років… стоять цілі і неушкоджені. За словами дослідника, виходячи з кількості фото на аукціонах військово-історичних форумів і онлайн-аукціонах, саме П’ятницька церква була для німців найулюбленішим об’єктом для фотографування. Можливо тому, що розміщена в центрі, біля Красної площі, де відбувалися різні події. Дмитро вже зібрав понад 30 фото неушкодженої П’ятниці періоду німецької окупації.
Як відомо, німецькі війська поспіхом покинули Чернігів у вересні 1943 року, і авіації в той час уже не використовували. Тож виникає запитання: хто і коли зруйнував споруду XII століття? Відповідь очевидна…
Багаторічними зусиллями авторитетного на той час реставратора Петра Дмитровича Барановського церква була відроджена у первісному вигляді. Втрачені частини були відновлені, для робіт виготовлялася спеціальна цегла шести різновидів за зразками і розмірами давньої плінфи, а блоки, знайдені під час розбирання руїн, були вмонтовані в нові мури, які клалися за шаблонами, імітуючи техніку будування ХІІ – ХІІІ століть.
Протягом 1943–45 років було проведено консерваційні роботи, а реставраційні тривали аж 17 років. І лише в 1962 році реставрацію було завершено. Однак не були відновлені первісні бокові притвори, а також прибудови ХVІІ–ХІХ століть і ротонда. На жаль, у процесі робіт були зруйновані не тільки різні церковні прибудови і огорожа, а й дзвіниця ХІХ століття, що мала художню й історичну цінність.
Із 1972-го по 1989-й рік у споруді діяла музейна експозиція «П’ятницька церква – пам’ятка давньоруської архітектури і мистецтва ХІІ століття».
Із 1991 року П’ятницька церква – діючий храм Української Православної Церкви Київського Патріархату й улюблене місце молитви багатьох чернігівців. І не дивно, адже у невеличкій, затишній, віками намоленій церкві по-особливому відчувається благодать і присутність Бога. У храмі щоденно відбуваються служби, здійснюються таїнства хрещення, вінчання. Відвідує храм велика кількість прочан і туристів з України і з-за кордону.
На початку 2000-х років на стіні церкви відкрилася цікава деталь: викладений цеглою хрест, датований кінцем ХII століття, який досі був заштукатурений у радянський час. Ця частина церкви не була зруйнована ні під час монгольської, ні під час радянської навали, тому зображення збереглося. Місцеві історики розповідають, що коли архітектор і археолог Петро Барановський відновлював храм, з історичного музею до нього прийшов учений і каже: «Десь тут повинен бути хрест, який є на старовинних кресленнях церкви, хоча його й не видно». І цей хрест, викладений під час зведення церкви, таки знайшли, але заштукатурили. На всяк випадок…
У церкві досі зберігається експозиція фотографій і матеріалів про реставрацію пам’ятки Петром Барановським.
Нещодавно неподалік Параскеви-П’ятниці було споруджено великий фонтан, який надав цій споруді ще більшої привабливості. Тепер там завжди людно.