Команда РІСУ побувала у столиці Буковини, провела круглий стіл та зустрілася з різними релігійними діячами
Аби більше дізнатися про релігійне життя того чи іншого міста, не достатньо лише багато про це читати. Тим більше, якщо йдеться про таке багатокультурне і поліконфесійне місто, як Чернівці. Про взаємну толерантність його мешканців – представників різних національних конфесій і культур, написано не в одній книжці, про це навіть складають легенди. Мирно всі співіснують тут і досі.
За два дні перебування у Чернівцях, журналісти та експерти Релігійно-інформаційної служби України дізналися немало історичних фактів, поспілкувалися з місцевими науковцями, міським головою, представниками різних Церков та релігійних громад. На власні очі побачили головні святині міста, познайомилися з місцевою культурою, зокрема румунською (побували у центрі румунської культури ім. Єудоксіу Гурмузакі, де діє бібліотека та літкафе “Бухарест) та єврейською (у місцевій синагозі). Побачили унікальний приклад сучасної толерантності у зруйнованому єзуїтському костелі. Директор РІСУ Тарас Антошевський каже: хотілося би приїхати у Чернівці ще раз і вже ближче познайомитися з місцевими релігійними громадами, навіть найменшими. На виїзне засідання круглого столу до Чернівців РІСУ запросила Вахтанга Кіпіані — відомого жураналіста, головного редактора проекту «Історична правда», який розповів, як розвивати ідею мультикультурності сьогодні.
Чернівці стали одним із кількох міст в Україні, які команда РІСУ обрала для свого проекту, метою якого є ближче знайомство з релігійним життям поліконфесійних регіонів. Пізнання історії і сьогодення релігійного життя, на думку експертів, має сприяти релігійній толерантності. Тому до таких зустрічей залучаються місцеві журналісти.
Таке виїзне засідання вже відбулося в Одесі. Невдовзі має відбутися на Закарпатті. Чернівці сьогодні на слуху: адже вже наступного року у місті відкриють центр світового хасидизму – знамениту синагогу у Садгорі. Але колись єврейська домінанта у місті зовсім не заважала іншим конфесіям. Більше того, євреї допомагали будувати чернівецькі християнські храми. Також з Буковини родом нинішній Предстоятель УПЦ (МП) Митрополит Онуфрій.
Коли гості на зустрічі з мером Чернівців Олексієм Каспруком розповіли про те, чому обрали для виїзного засідання саме Чернівці, Олексій Каспрук пожартував: “Ви дійсно приїхали за адресою”.
День у Чернівцях розпочався екскурсією резиденцією буковинських митрополитів. Сьогодні це — Чернівецький національний університиет ім. Ю. Федьковича, а сама будівля — об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО. Екскурсовод в університеті Микола Костинян розповів про історію зведення резиденції і її архітектора Йосифа Главки. Слід сказати, що сьогодні ця споруда унікальним чином поєднує у собі духовне та світське: тут навчаються студенти і працює ректорат, а поміж тим в університетській церкві – щодня Служби Божі і студенти-теологи не відчувають жодного дискомфорту.
Екскурсовод наголосив на тому, що ця будівля з’явилася на світ завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У головному корпусі знаходився осідок митрополита з просторими апартаментами, де він працював і відпочивав, та розкішними залами. А у куті лівого крила корпусу розмістилася домашня церква владики – каплиця Івана Сучавського, з якої власно і розпочалося будівництво всієї резиденції.
Знайомство пролягло через Мармурову, Блакитну і Червону зали, університетський парк і завершилося в храмі Трьох Святителів (УПЦ КП). Ця церква славиться неймовірною акустикою і чудовим архітектурним втіленням. Вражають як видимі, так і менш видимі речі: п'ятиярусний іконостас та ікона, яка знаходиться збоку «Плач Ісуса Христа над абортами».
А ось познайомитися зі всіма відомими храмами Буковини можна в одному місці — у приміщенні Чернівецької міської ради: коридори Ратуші прикрашають картини місцевих художників, на яких зображуються святині. А перед самою Ратушею на Центральній площі зараз стоїть великий хрест, на місці якого має постати скульптурна композиція Пієта, яка багато десятиліть тому стояла тут...
— На щастя, ми сьогодні не маємо у місті міжконфесійних конфліктів, — зазначив міський голова. – Звісно, це не означає, що конфесії не мають якихось потреб, чи не звертаються до нас з тими чи іншими питаннями. Але ми намагаємося спільно знаходити вирішення. Наприклад, саме спільними зусиллями мерії і громади Вірменської церкви вдалося скасувати там виїзні цивільні шлюби. Сьогодні цей храм ще не повернуто громаді, там Органний зал. Але громада має можливість здійснювати там свої богослужіння. А якщо говорити про наші теперішні плани, то мріємо стати праобразом єдиної полікультурної, поліконфесійної Європи. Ми готові про це говорити, аналізувати і формувати стереотип такого мислення, коли у розбудові людських стосунків немає значення, якої ти конфесії, а головне наскільки ти маєш Бога у серці.
— У Чернівцях ніколи, за всю історію, не було міжконфесійних ворожнеч. А змішані шлюби ще більше укріплювали приязнь та добросусідство, — наголосив на круглому столі РІСУ за участю місцевих науковців та представників релігійних громад відомий місцевий історик Олександр Масан.
Захід, який ініціювала Релігійно-інформаційна служба, підтримала Чернівецька міська рада. І засідання відбувалося у стінах мерії. Прийшли релігійні діячі, журналісти, студенти. Науковці представили історію та сучасне життя різних релігійних громад.
Архівіст Марія Никирса зробила екскурс в минуле римо католицьких храмів у місті. Нагадала, як будувався костел святого Архангела Михаїла у Садгорі (фінансово допомагали і євреї), а коли поставав Єзуїтський костел Найсвятішого Серця Ісуса, то “зводився на благодійні кошти, можна сказати, які збирала вся Європа, долучалися представники різних конфесій”.
Цікаві факти з життя православної та греко-католицької громад у Чернівцях розповіли професори ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
“З початком Першої світової війни, коли російські війська вперше у вересні 1914 р. зайняли Чернівці, митрополит Буковини й Далмації Володимир (Репта), рятуючи чернівчан різних національностей т релігійної приналежності, вимушено співпрацював з російською окупаційною адміністрацією. У листопаді 1914 р. австрійська влада змусила владику виїхати з Чернівців», — пригадав непростий момент з історії Михайло Чучко, завідувач кафедри етнології, античної і середньовічної історії факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Професор коротко розповів всю довгу історію Православної Церкви у Чернівцях – домінуючої у краї. Згадав і про сучасну присутність різних православних на Буковині.
Про непрості часи у житті греко-католиків міста розповів Нестор Мизак, доктор історичних наук, професор кафедри релігієзнавства і теології філософсько-теологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича. На самих початках греко-католики не мали своєї церкви, тому мусили молитися у православних храмах. А згодом, як зауважив професор, активізація діяльності чернівецької УГКЦ викликала незадоволення у прорумунського православного митрополита Морару.
“При цьому варто згадати, — наголосив професор Мизак, — що наприкінці ХІХ століття три глави різних Церков, які мали резиденції у Чернівцях: православної громади митрополит Репта, католицької — прелат Шмідт, головний рабин д-р Розенфельд — на спільній нараді уклали особисту угоду під символічною назвою “Листок конюшини” (Трилистник), яким зобов’язувалися утримувати толерантні відносини”.
Цікавий приклад, який на ділі засвідчив велику приязнь між людьми, незважаючи на конфесійну приналежність, згадав історик Микола Кушнір – директор музею історії та культури євреїв Буковини:
“Чоловік на прізвище Шлакман, нині він живе в Ізраїлі, а коли жив у Чернівцях, маленьким хлопчиком був загнаний у гетто, яке діяло у місті. А його тато був директором друкарні у митрополичій резиденції і жив у священичому домі, навпроти резиденції. І одного дня митрополит запитав: “Чому не працює друкарня?”. А йому відповіли, що Шлакмана забрали у гетто. Митрополит домовляється з начальником гетто і родину Шлакманів відпускають звідти. Митрополит розпорядився сховати їх на території резиденції, у підвалі теперішнього 6-го корпусу. Шлакмани жили там майже вісім місяців, не виходили на вулицю”.
Нині, за словами історика, тільки демократичні засади можуть бути локомотивом до прогресу після наслідків радянського періоду. «У період війни остаточно було знищено єврейське життя у Чернівцях. Більшість синагог стояли порожніми. Ця прогалина вже ніколи не буде заповнена. Другий “Єрусалим на Пруті” навряд чи буде… Але це не звільняє нас від обов’язку пам’ятати», — розмірковує М.Кушнір.
Сьогодні у Чернівцях існує багато церков, різних релігійних громад та організацій. Віталій Докаш, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри соціології філософсько-теологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича каже: “Всі вони потрубують і повинні бути вислухані”. До слова, впродовж останнього року у місті проходять спільні молитви за мир, на яких збирається до 20 представників таких громад і церков.
“З погляду Львова бачу у Чернівцях велику перспективу, — поділився своїми враженнями Анатолій Бабинський, редактор РІСУ, головний редактор журналу “Патріархат”. – Бо тут є що показати. Ця відкритість до спілкування зі світом, готовність приймати туристів, паломників. І паломництво не лише до святинь, а й для вшанування пам’яті тих релігій, які тут були. Часто журналісти кажуть, що релігія не цікава, тому церковним діячам треба організовувати різні заходи, щоб журналісти допомагали їм ставати відкритішими. Бо суспільство живе тим стереотипом, що якщо існує багато конфесій, отже має бути конфлікт. Насправді мирні акції рідше показують”.
Журналіст Вахтанг Кіпіані на прикладі Канади розповів, як Чернівці можуть нині розвинути ідею мультикультурності:
Є одна людина, яка, будучи громадянином Канади, але українцем за походженням, зробила великий внесок, щоб мультикультурність стала національною ідеєю Канади. Це Павло Юзик, його батьки були з Галичини, але сам він народився вже у провінції Саскачеван. Канадці спробували дати можливість всім націям, які захотіли стати на ноги як нові субетнічні спільноти на канадському континеті. І вони отримали величезні можливості, в тому числі і фінансові. А ідеологом цього процесу був саме Павло Юзик. І саме з 60-х років минулого століття починається перезапуск українського життя в Канаді. Українці взяли з того, так би мовити проекту, найбільше: здобули державні школи, кафедри в університетах, танцювальні ансамблі. Наприклад, сьогодні по всій Канаді підтримуються ансамлі українських танців, в яких … немає українців. Тобто, українські танці стали частиною канадської національної спадщини. В цьому сенсі єврейська культура у Чернівцях зокрема — це спадщина України. І навіть якщо держава Ізраїль цього не хоче робити, тобто відновлювати цю пам’ять, то нам це потрібно робити для себе. І це не знищує українську культуру – а посилює її”, — вважає Вахтанг Кіпіані.
Варто сказати, що такий крок у Чернівцях недавно було зроблено: вулиці Лєрмонтова повернули історичну назву – Якоба фон Петровича. Це був перший бургомістр Чернівців, представник вірменської громади. І ця вулиця веде свій початок від Вірменської церкви.
* * *
Насправді для знайомства із багатоконфесійними Чернівцями і трьох днів не достатньо. За два дні візиту все ж вдалося відвідати різні святині міста та поспілкуватися з представниками Церков, довідатися про цікаві особливості релігійного життя міста і регіону.
… Коли вже під вечір гості Чернівців відвідали зруйнований єзуїтський костел (його нині відбудовують стараннями мешканців різних конфесій), дізналися, що саме тут, на подвір’ї святині, баптисти щосуботи роздають сніданок безпритульним. Ось така вона, чернівецька толерантність. Варта не тільки того, аби її вивчати. Але аби про неї розповідати всім.