Львівські мусульмани відмовилися будувати храмову споруду на місці розритого котловану, але не шукають іншого місця.
Упродовж 14 років львівські мусульмани вимагали від влади виділити земельну ділянку для будівництва мечеті. Не отримавши бажаного результату, вони вже 6 років не подають жодного запиту. Чи будуть мусульманські спільноти Львова відстоювати свої права на храмову будівлю, де нині вони моляться і чому не звертаються до влади?
У місті є три мусульманські громади, які збираються в окремих приватних квартирах або в орендованих приміщеннях. Вони різняться як за національною приналежністю, так і за напрямками ісламу. Серед них — вихідці з Татарстану, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Росії, а також казанські та кримські татари, більшість з яких приїхали до Львова ще у 1991 році. Найбільш мінливими за кількістю сповідників ісламу є арабські студенти. Окрему групу становлять азербайджанці. «У місті живуть близько тисячі мусульман, — каже Сідраус Нурієв, імам однієї з ісламських громад у Львові. – Ніхто точно не знає скільки нас, адже хтось виїжджає, а хтось, навпаки, приїздить». Сідраус родом із Татарстану. Він служив військовим офіцером у Росії та Угорщині, тоді приїхав до Києва, де одружився. І тридцять років тому разом з родиною переселився до Львова. Чоловік пенсійного віку, тепер він займається справами релігійної громади, у якої немає сталого приміщення для служінь, відтак місце їх проведення постійно змінюється.
Така «бездомна» доля спіткала не усі мусульманські спільноти Львова. Одна із них збирається у квартирі на вул. Під дубом, інша — на сусідньому просп. В. Чорновола, ще одна – у приміщенні арабської громадської організації «Ен-Небрас» на вулиці Мечнікова. За словами студента Рафіка Гуми, часто одні не знають про існування інших.
Це можна пояснити конфесійними розбіжностями ісламу, який в Україні представлений двома течіями, – сунізмом та шиїзмом. У межах сунізму виділяють такий напрямок, як хабашизм. Для прихильників цього відгалуження характерний релігійний фундаменталізм, тому він має багато опонентів у самому ісламі. За словами арабського студента Рафіка Гуми, у Львові є близько 5 хабашитів, які збираються біля Політехніки. Більшість мусульман поділ за конфесійною ознакою заперечують. Сідраус Нурієв переконаний, що про роз’єднання говорять лише ті, кому вигідно ділити іслам. «Кожен ходить на молитву до тієї громади, до якої йому ближче, — вважає Турку, представник іншої мусульманської громади, який четвертий рік мешкає у Львові. — Я належу до сунітів, хоча жодного розділення між релігійними спільнотами не визнаю — немає різниці, суніт ти чи шиїт».
А от до будівництва мечеті мусульмани Львова ставляться по-різному. Ніхто з них не заперечує, що мечеть у Львові потрібна. Однак виділення земельної ділянки домагалася від влади лише релігійна організація під назвою «Мусульманська спільнота Львова».
Саме ця громада у 1993 році на чолі з імамом Надіулою Іжбердєєвим (нині покійний), а зараз – Хамзю Кашаєвим, зініціювала звернення до міськради з відкритим листом щодо мечеті. Інші громади приєднувалися на словах. Самі не подавали повторних запитів. Як розповів Хамзю Кашаєв, зараз у його громаді є 150 мусульман, серед яких ядром активних є лише 30. Вони не мають власного приміщення, а на служіння приходять до офісу арабської організації «Ен-Небрас». Судячи з того, що в приміщенні збирається лише до 50 людей, служіння відвідують не всі.
Рафік Гума, який називає себе місіонером, позмінно чергує в офісі «Ен-Небрас». Він поєднує місіонерство і навчання у Львівській політехніці. «“Ен-Небрас” діє у Львові із 1996 року, — каже Рафік. – У нашому офісі проводяться молитви та безкоштовні уроки арабської мови». Зайшовши до приміщення, підлога якого встелена м’якими килимками, відразу відчуваєш дух іншої релігії: на дверях майорять написи арабськими буквами, а на стінах просторої кімнати висять плакати із молитвами, історичні схеми виникнення ісламу та його поширення в Україні. Впадають в очі стоси газет та релігійних книг, складених на полицях у боковій кімнаті, — бібліотеці. Сюди приходить кожен, хто хоче більше дізнатися про іслам та його історію. Навкруги — слова звертання до Аллаха. У кімнаті служінь висить схематичний годинник з графіком намазу – молитви, яку кожен свідомий мусульманин звершує п’ять разів на день. Окрім намазу, є ще спільне молитовне служіння, яке спільнота проводить в офісі «Ен-Небрасу» по вечорах у п’ятницю.
А ще сюди порціями привозять халель – м’ясо без крові. За ісламською традицією, свинина і м'ясо із кров’ю є нечистими, тому мусульмани їдять курятину та халель. «При обробці м’яса ми постійно повторюємо ім’я Аллаха, і їжа звільняється від бактерій, — розповідає Рафік. — Незабаром у Львові з’явиться халельний магазин, бо є чоловік, який хоче займатися виготовленням халелі, а до цього часу постачальником була “Наша Ряба”».
Біля входу до офісу організації — гурт арабських чоловіків. Зі слів одного з них, Джаміля, який вже закінчив університет і працює лікарем-травматологом, відсутність мечеті ніяк не впливає на сповідування віри. Хоча, якби вона була, це б допомогло краще згуртовувати людей. Клайман родом із Лівану, приїхав до Львова на навчання. Він також зізнається, що у нього немає жодних перешкод, щоб поклонятися Аллаху, і поява мечеті ніяк би не поглибила його віри. «Якщо ти мусульманин, то будеш молитися Аллаху незалежно від того, де ти перебуваєш – вдома чи в мечеті», — вливається у розмову Митеб Мутала, студент Львівського медичного університету ім. Д. Галицького.
Можливо, для арабських студентів, які, закінчивши навчання, повернуться до своїх країн, не важливо, куди ходити – до мечеті чи приватної квартири. Небайдуже тим мусульманам, які вже роками живуть у місті і не мають ні мечеті, ні постійного приміщення для проведення служінь. Саме до таких належить громада імама Сідрауса Нурієва, який постійно змінює місце служінь та спільнота Хамзю Кашаєва, якій доводиться перебиватися в стінах «Ен-Небрасу», від чого частина громади розсіялася. Лідери Мусульманської спільноти Львова з роками змінюються, зате надія побудувати у місті мечеть не покидає десятиліттями. Нині ж цей процес застиг на місці.
Перші запити на виділення земельної ділянки громада подала у 1993 році. «Ми розробили проект мечеті, оплатили виготовлення документації, але нам постійно відмовляли, — ображено каже Сідраус, — спочатку міськрада виділила землю на вулиці Липинського, однак пізніше повідомила, що ділянка продана українсько-польському підприємству». Наступною, за його словами, була земельна ділянка на вулиці Чигиринській, де протікає річка Полтва. Однак, як потім з’ясувалося, цю зону перетинає «червона лінія», де будівництво є забороненим. Далі мова йшла про майданчик під Високим замком, де колись жили татари, а у часи Данила Галицького, припускають, стояла мечеть. «Востаннє ми зверталися до влади десь у 2007 році, і тоді нам запропонували землю на Глинянському тракті, де розритий великий котлован, — говорить Сідраус. – Ну, скажіть хіба це не знущання?».
Сідраус добре обізнаний у ситуації, однак на руках у нього немає ні рішення про земельну ділянку, ні проекту будівлі. Свого часу він був лише пасивним спостерігачем за діями Надіули Іжбердєєва, після смерті якого уся документація перейшла до нового голови громади Хамзю Кашаєва. Після спілкування з ним стало відомо ще одну причину відмови будувати мечеть на виділеній ділянці. «Там, неподалік, знаходиться горілчаний завод, — каже він, — а в ісламі заборонено будувати храмові будівлі у таких місцях, бо вони просякнуті негативною енергетикою». Влада займає позицію страуса і не хоче зрозуміти потреби іншої культурної традиції, вважає він. «Ми втомилися оббивати пороги, — бідкається Хамзю, — тому і перестали подавати запити до влади, але це ще не кінець».
У той же час заступник мера з гуманітарних питань Василь Косів каже, що влада відкрита до вирішення подібних питань. «До нас звертається багато релігійних громад із проханнями виділити земельні ділянки, — пояснює чиновник, — не завжди вистачає землі, але ми розглядаємо усі запити, а щодо мусульманської спільноти, то за останні 6 років вона жодного разу не зверталася».
На питання, чи будуть мусульмани домагатися виділення іншої земельної ділянки, Хамзю Кашаєв каже, що треба порадитися із усією громадою і вирішує більш реальну справу – домагається виділення додаткової території для захоронення померлих на кладовищі у Брюховичах. Сідраус відповів, що лишень виникнуть сприятливі обставини, він візьметься вирішувати проблему. Турку ж буде викуповувати земельну ділянку і будувати мечеть, коли у Львові з’явиться близько двох тисяч мусульман: «Тоді однозначно будемо купувати землю та будувати мечеть, а поки що великої необхідності немає». Поки що він живе лише вірою у те, що через років п’ять-шість у місці красуватиметься величезна храмова будівля, яка під своїм дахом об’єднає усі мусульманські громади Львова.