Чи перетворять Почаївську Лавру на «Севастополь»?
Як Янукович – аж нинішнього року – таки "віддав" Почаївську Лавру росіянам, і що зараз можна змінити...
Почаївську лавру в Тернопільській області незаконно передали в користування Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ МП). Ця новина, озвучена нещодавно телеслужбою ТСН, була топовою упродовж останніх днів. Крім того, що вона викликала смутні аналогії з орендою Чорноморського флоту, прийшло ще й тривожне відчуття того, що в той момент, коли ми робимо все, щоб зберегти спокій наших монастирів, Росія намагається їх доволі брутально переоформити «на себе».
2 листопада в ефірі одного телеканалу депутат Почаївської міської ради Тарас Паляниця показав документи державного реєстратора, який влітку 2018 року виконав рішення прем'єр-міністра Януковича 2003 року і передав у користування заповідника до 2052 року шість об'єктів Почаївської Лаври (собори, дзвіницю, келії, архієрейський будинок – загалом 7 тис. квадратних метрів). Сталося це наприкінці вересня, коли Синод Вселенського Патріархату вже готував рішення про надання Томосу про автокефалію православної церкви України.
Депутат продемонстрував виписку з Держреєстру, згідно з якою споруди Лаври записані на УПЦ МП до 1 січня 2052 року з правом пролонгації.
Передісторія, за версією журналістів, така. Влітку 2018 року Міністерство культури України доручило державному заповіднику взяти на баланс споруди Лаври. «Поки реєстратор, до якого звернувся юрист заповідника, розглядав справу, юристи лаври теж звернулися, але до іншого реєстратора. Люди, які представляли Почаївську лавру, зуміли добитися того, що реєстраційну дію для них в обхід вже розпочатого розгляду іншим реєстратором здійснили першою. Таким чином, є зареєстровані документи монастиря». А настрої цього заточеного на триєдність з Москвою (і з Білоруссю) монастиря добре відомі. Ми писали про це тут.
Укрінформ вирішив поцікавитися, що ж це було.
Спочатку ми звернулися в Міністерство культури (Управління охорони культурної спадщини з проханням прокоментувати ситуацію. Звідти отримали відповідь: «Ситуація вивчається».
Народні депутати України з комітету культури та духовності ВР також взяли паузу (не знаючи, що сказати?).
Що ж виходить, до серйозного виклику українська влада виявилася не готовою? Уточню: можливо, інвентаризація храмів і майна почалася, але росіяни явно діяли на випередження, і на першому етапі їм вдалося отримати в цій гонці певний гандикап. У відповідь депутати Тернопільської облради попросили взяти Почаївську лавру під цілодобову охорону. Це стало реакцією на звернення намісника митрополита Володимира, який, лякаючи можливими «розправами» над ченцями, закликав вірних готуватися до фізичного захисту території монастиря.
Що ж має зробити держава, щоб не втратити Лавру? З цим питанням ми звернулися до юристів.
ДОГОВІР МОНАСТИР ПІДПИСАВ З ВІДОМСТВОМ, ЯКЕ ЛІКВІДОВАНО
Антон Каганець, адвокат Міжнародної юридичної компанії Integrites
- Питання з церковною власністю – дуже давнє, корені його сягають ще радянської націоналізації. На початку 1990-х було рішення про повернення церквам релігійних споруд, але це рішення не виконувалося, суперечки щодо храмів іноді переносилися в зали судових засідань. І зараз – у період надання автокефалії – ці питання загостряться. Тому що, з одного боку, якась нормативна база є, з іншого боку – повного, вивіреного, такого, яке все враховує. правового регулювання питань немає.
Фото: facebook.com/kaganets
На сьогодні релігійні організації можуть володіти майном, яке перебуває у їхній власності, а можуть володіти і таким, що у користуванні – це і споруди, і земля, і будь-яке інше майно. Наскільки мені відомо, більшість об'єктів нерухомого церковного майна перебуває у державній власності, але – у користуванні релігійних організацій.
Користуючись інтернет-джерелами, я вивчив ситуацію із Свято-Успенською Почаївською Лаврою і заповідником. У нас є постанова 2001 року, згідно з якою був створений Кременецько-Почаївський архітектурний заповідник, якому було передано кілька об'єктів. А вже у 2003 році розпорядженням Януковича їх вивели із складу заповідника. І це майно знаходилося на балансі Держбуду (було таке відомство). Але держава від того, що споруди потрапили на баланс Держбуду, не перестала бути власником вищевказаних споруд. Держбуд ліквідували, а його правонаступником зараз є Мінрегіонбуд. І власником цього майна продовжує залишатися держава.
Щоб зрозуміти, в якому статусі знаходиться зараз власність заповідника, ми спробували переглянути репортаж ТСН в уповільненому режимі. Це давало можливість вивчити виписку з реєстру. (Оскільки у нас немає вихідних даних, то ми не могли замовити виписку). Так от, з того, що ми зрозуміли, Свято-Успенська Лавра є орендарем цього майна, а орендодавцем є Держбуд. Виглядає абсурдно, оскільки цього відомства не існує. Але в руках я бачив договір оренди. Чи був він підроблений і підписаний старими датами, чи був він підписаний в період Януковича – не зрозуміло.
В цій ситуації Мінрегіон повинен підняти документи і вивчити – чи дійсно підписувався цей договір оренди після того, як приміщення були виведені зі складу заповідника і передані у користування УПЦ. Після того, як договір знайдуть (або ні), варто приймати рішення. Якщо договору не було, то тоді потрібно звертатися до суду і вимагати повернення власності з незаконного користування церкви Московського патріархату. Відсутність договору або його підробка стануть свідченням, що ця власність їм не була передана в оренду і у них немає правових підстав для користування цією власністю.
Щодо реєстру, не варто переоцінювати значення дій реєстратора. Якщо буде підтверджено, що договору не було, то просто потрібно звернутися до суду і ліквідувати реєстраційний запис. Запис у реєстрі – просто засвідчення того чи іншого факту. У цьому випадку, реєстр лише підтверджує те, що церква має право користуватися цими спорудами на підставі договору. А якщо у суді буде доведено, що договору не існувало, то запис просто скасують. Це не проблема. Проблема у договорі.
Якщо договір був, то слід думати, на яких підставах його визнавати недійсним або розривати. Треба прочитати умови договору. Можливо, особа, яка підписала договір, не була уповноважена це робити. Тут треба думати в рамках Цивільного права – як визнати цей договір недійсним.
А взагалі необхідно навести лад у ситуації з церковним майном. Держава повинна провести інвентаризацію. Сісти і подивитися: що є, чим користуємося, а чим ні, які документи оформлені. Оскільки виникає ситуація, як з Почаєвом – коли на 15 років (з 2003 по 2018-й рік) «втратили» шість об'єктів майна. Вивчити – де складені договори, де ні, де умови договорів дотримуються, де ні. Де варто розірвати...
І навіть існуючої бази достатньо, щоб навести лад у всіх цих питаннях.
З ТАКИМ САМИМ УСПІХОМ МОЖНА БУЛО ВИКОНУВАТИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ІМПЕРАТОРСЬКОЇ СІМ'Ї
Андрій Циганков, приватний адвокат:
- Я не буду оцінювати релігійну чи церковну ситуацію, хотів би сказати тільки про її юридичну суть.
Фото: Микола М'якшиков, Укрінформ
Є передача монастирю будівель і землі. Передача (реєстрація) відбулася на виконання розпорядження 2003 року. Тобто воно не виконувалося 15 років! А в юридичній сфері є таке поняття, як строк позовної давності і час притягнення до відповідальності. Я завжди виходив з того, що будь-який нормативний акт має свій строк давності. Якщо це розпорядження президента, то воно є дійсним апріорі завжди. А якщо це розпорядження прем'єра, то воно є таким, поки повноважна особа, яка його видала. З таким самим успіхом зараз можна взяти і виконати розпорядження імператорської сім'ї або можна ще далі в минуле.
Відповідаючи, як адвокат, скажу так. Є розпорядження прем'єр-міністра, яке не виконалося. Виконується розпорядження прем'єр-міністра, у якого вже немає повноважень. Він не прем'єр і не президент. Виконання рішення після завершення 15 років викликає питання – а чи вивчили при його реєстрації, наскільки воно чинне? Ситуативно виконувати розпорядження особи, яка позбавлена повноважень, підстав у реєстратора не було.
Повернімося до строку позовної давності для певного виду документів. Строк позовної давності – три роки, виконавчий лист має такий самий строк. Хто має ініціювати виконання розпорядження прем'єр-міністра за правовою процедурою? І якщо його виконав простий реєстратор, то це було виконання нормативного дії чи завуальована дія, яку нам намагаються пояснити як виконання юридичного документа?
У такому разі, виконання розпорядження прем'єр-міністра повинен був забезпечити Кабінет міністрів. Вони повинні були написати листа посадовій особі. Саме собою розпорядження не виконується, жоден реєстратор не може виконати розпорядження Кабміну, поки до нього не прийшов відповідний лист. На сьогодні є розпорядження прем'єр-міністра, але немає процедури виконання його Кабінетом міністрів – таким чином, орган, який видав розпорядження, не забезпечив виконання.
Виконання розпорядження відбулося за власною ініціативою без дії посадових осіб, і це дає підстави вважати, що це не було суто юридичною процедурою, а процедурою, яка прикриває якісь інші речі.
Тому нам треба розуміти, хто це зробив. Хто ініціатор? Якщо ми приходимо до висновку, що виконавець діяв як приватна особа, то ми отримуємо відповідь. В Україні не передбачено, щоб виконання розпорядження прем'єр-міністра проходило у порядку приватної ініціативи. Тому що, якщо приватні особи почнуть з власної ініціативи виконувати розпорядження прем'єр-міністра, то далі почнеться вакханалія. А у 2003 році, при цьому і електронного реєстру таких розпоряджень не було. Тому для мене виконання розпорядження прем'єр-міністра, яке не виконувалося 15 років, виглядає доволі суперечливим.
Щодо реєстратора... Щоб ця реєстрація не мала наслідків, щоб не мала ходу, щоб у рамках судового провадження це справа не слухалася 5-10 років, не знаходилися б варіанти інших кадастрових номерів землі, не проходила перереєстрація – повірте, юристи зможуть знайти лазівку, щоб тягнути – треба робити наступне.
У такому разі, реєстратор проявив ініціативу. Його дію правильно розглядати в рамках кримінального провадження як перевищення посадових повноважень суто з формальної підстави. Для того, щоб провести реєстрацію такого документа і отримати такий документ, необхідні: 1. Заява (а вона є? І якщо є, то ким написана?); 2. Оригінал документа (є? Немає?), і далі за списком – третє, четверте... І тільки після надання усього цього пакету реєстратор може зареєструвати.
Не треба заглиблюватися в питання релігійних конфліктів, вибачте – є порядок. Якщо всього цього немає, то це зловживання, коли особа діє у своїх інтересах, тому що він сам заявником бути не може.
Під це кримінальне провадження потрібно провести огляд, тимчасовий доступ, під час якого вилучається вся документація. І тоді ми розуміємо, що є опис всього, що було вилучено, є свідки, які можуть підтвердити. І тоді шахраювати буде дуже складно.
* * *
Було б зайвим розповідати про обстановку в Лаврі, точніше – у всіх лаврах. Про те, що в Почаїв люблять з'їжджатися для порятунку і оздоровлення російські хворі, які купують тут будинки (кажуть, що зараз їм перестали давати візи), що тут панує і культивується любов до Росії як запорука особистого спасіння, що тут незадоволені владою, а на книжкових полицях лежить імперський і мракобісний треш. І, взагалі, якщо дивитися на все це крізь пальці, то ми можемо отримати ще ту «цитадель» – не гірше Севастополя. Але такий сценарій вже нереальний. Тектонічні зрушення в українському православ'ї відбулися, а Тернопіль – не Крим.
Те, що всі лаври країни будуть охоронятися як зіниця ока, – і віруючим УПЦ МП, і ієрархам Вселенської патріархії було обіцяно на найвищому рівні, і в найрізноманітніших ситуаціях. Але, на жаль, Москва шукає приводи для провокацій. Те, що стало причиною для юридичного скандалу з Почаєвом, виглядає просто як бажання юридичної диверсії. Адже Лавра не поїде, віруючі – як ходили туди, так і ходять. Що це, як не штучне загострення?
Чи потрібно пастві, органам влади нервувати з приводу того, що відбулося? Думаю, що ні. Питання власності – це робота, яку треба робити, і проблема, яку треба вирішувати. Але вирішувати доведеться. І це буде не тільки на благо держави, яка захищається від апокаліптичних та антиукраїнських настроїв. Але і на благо Церкви.
Просто тому, що усім, хто дає пожертву храмам, молиться там, навчається чи служить у храмах УПЦ МП, корисно не забувати, що стіни храму – це всього лише стіни, це не твоє, і хоч воно державне, але і для неї воно не вічне. А Богу потрібні не ваша віра у триєдність з Москвою і вірність їй же, не войовничі настрої (за вами ж ніхто не женеться!), а виключно ваше любляче серце.
Лана Самохвалова
