З 2009 року в Бучацькому районі діє рішення сесії райради, за яким забороняється вивозити історико-культурні та сакральні цінності за його межі. Адже бучачці мають гіркий досвід. Починаючи ще з радянських часів, робіт Пінзеля в Бучачі поменшало через те, що їх просто не повернули з реставрації чи виставок. Чимало з них просто зникли безслідно.
КОМЕНТАРІ
Олена СУРМ’ЯК, заступник начальника оргвідділу Бучацької районної ради, голова комісії з питань збереження історико-культурних цінностей у Бучацькому районі:
— Із церкви Святої Покрови було вивезено дев’ять робіт Пінзеля, в тому числі — золоті Царські ворота й Дияконські ворота з іконостасу. Але якщо Дияконські ворота ми знайшли, то Царські, як свідчать передані нам листи Бориса Возницького, в 1986 році, згідно з рішенням Бучацького райвиконкому, були відправлені на виставку до Європи. Проте жодного документа, який би підтверджував це, в архівах не знайшлося. А Царські ворота так до нас і не повернулися, та й не відомо, де вони. Ми маємо такий же гіркий досвід із шістнадцятьма кам’яними скульптурами Пінзеля з Бучацької ратуші, які взяло на реставрацію в 1987 році Львівське державне підприємство «Укрзахідпроектреставрація». На наш запит відповіли, що з тих скульптур намагалися зробити копії, і все було втрачено з виселенням реставраційної майстерні. Відповідальності за це ніхто не поніс і не понесе. Ми зверталися в 2009—2010 роках у прокуратуру: і тернопільську, і львівську, і до Генеральної. Нам сказали, що в цьому не вбачають складу злочину. Коли нам передали Дияконські ворота, то ми виконали всі умови, які нам поставили: і забезпечення теплового режиму, і режиму вологості, і сигналізації, охорони і так далі. Нині Музей Пінзеля у Львові має далеко не такі умови зберігання, які забезпечив для «свого» Пінзеля Бучач у храмах. А про те, що буде експозиція в Луврі, нас ніхто офіційно не повідомляв і взагалі з громадою це питання не обговорювали. Про це ми могли довідатися лише з Інтернету та ЗМІ. А останнім часом про це взагалі ніхто не говорив. Тому ми дуже були здивовані, коли приїхав пан Дуда і привіз листа від міністра культури Кулиняка, в якому йдеться не тільки про те, що забирають у нас безпосередньо Дияконські ворота, а й десять творів Пінзеля, які також всі — з бучацьких храмів, а нині знаходяться в обласному краєзнавчому та художньому музеях Тернополя! Це ті скульптури, за які фактично від 1995-го року воюють, щоб повернути їх назад. Нам не показали жодного документа, який би пояснював, яка є угода між міністерствами культури України і Франції, де конкретно виставлятимуться твори Пінзеля, на який період їх беруть. Хто гарантує їхнє повернення, хто фінансує перевезення? Чи не буде такого, що французи проплатять перевезення до Франції, а назад не буде кому повертати, бо не буде коштів? На жодне з цих запитань нам ніхто відповіді не дав. А на те: «Хто гарантує повернення скульптур до України?» директор Тернопільського художнього музею Ігор Дуда відповів: «Держава Україна». А на сьогодні це поняття дуже відносне.
Марія ШАФРАН, член комісії з питань збереження історико-культурних цінностей у Бучацькому районі, катехит церкви Святої Покрови (УГКЦ):
— Із 1995 року отець Володимир домагається повернення творів Пінзеля, які були створені для церкви Святої Покрови. Це були розмови з Міністерством культури України, нас підтримав тодішній голова Тернопільської ОДА Василь Коломийчук... А коли нам привезли ті Дияконські ворота, то люди плакали від радості. Зібралася ціла площа народу під час їхнього освячення. Це є святиня, до якої ми навіть не торкаємось. У нас вони під автономною сигналізацією, тоді як і сама церква під сигналізацією. Щодо виставки, то є ж практика цивілізованих країн і навіть, зокрема, Росії. Росіяни, коли везли у Лувр свою експозицію, то взяли тільки два оригінали, а решта — копії! Нас стільки разів ошукували!.. А якщо хочете подивитися на творіння Пінзеля, приїжджайте, і ми вас щиро зустрінемо!
Ігор ХОМИН, головний зберігач фондів Львівської національної галереї мистецтв:
— Усі документи, необхідні для передачі скульптур Пінзеля Львівській галереї, були зроблені й завчасно передані. Справа в тім, що Дияконські ворота з храму Святої Богородиці в Бучачі є власністю Тернопільського художнього музею. І договір на передачу Львівській галереї для експонування у Луврі укладено з Тернопільським художнім музеєм. Отже, наші працівники не могли забирати ворота із церкви, тому що у свою чергу Тернопільський музей має договір оренди із Бучачем. Але там сталося, як сталося — громада Бучача не дозволила взяти з храму ворота. Щодо села Рукомиш, де є скульптура Святого Онуфрія, то ми уклали договір із громадою церкви Святого Онуфрія. З львівської сторони цей договір підписав директор Львівської галереї мистецтв, з рукомиської сторони цей договір мав підписати настоятель храму Святого Онуфрія отець Михайло Суханець. Ми навіть склали акт передачі скульптури нашій галереї. Але й у Рукомиші склалася така сама ситуація, як і в Бучачі — нам не віддали скульптури святого Онуфрія. Тобто події у Рукомиші, напевно, розгорталися під впливом подій у Бучачі. Отже, питання станом на сьогодні є відкритим.
Загалом ми маємо везти до Лувру 28 скульптур. Потребують, звичайно ж, реставрації всі. Одні — більшого втручання, інші — меншого. Над скульптурами, що належать Львівській галереї мистецтв, працюють львівські реставратори. Над експонатами, привезеними із Тернополя та Івано-Франківська, — майстри Національного центру реставрації з Києва. Реставраційні роботи тривають від ранку до вечора і без вихідних.
Відкриття виставки Пінзеля в Луврі заплановано на 21 листопада. Але Лувр бажає отримати скульптури раніше, і це може статися ще на початку жовтня.