Рід рабинів Тверських налічує понад 50 тисяч нащадків, але святим місцем для них залишається український Чорнобиль
Впродовж останніх 30 років український Чорнобиль є синонімом найбільшої ядерної катастрофи у світі. Ця трагедія затьмарила понад 800-літню історію міста, що було відоме ще з часів Київської Русі, але особливої слави зажило у 18-19 столітті, коли Чорнобиль став одним з центрів хасидизму в Україні, нової потужної течії юдаїзму. Династія чорнобильських хасидів, серед яких було чимало цадиків, тобто праведників, пережила і погроми і Голокост і навіть Чорнобильську аварію. Нині рід рабинів Тверських налічує понад 50 тисяч нащадків, але батьківщиною своєю і святим місцем для них залишається український Чорнобиль.
Коли сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, для всього світу це було якесь невідоме місто в якійсь невідомій Україні. Але для великої родини Тверських це було їхнє рідне місто, місто чорнобильських рабинів, хасидських цадиків, праведників та чудотворців.
У своєму будинку в передмісті Нью-Йорка К’ю Ґарден Гіллз усміхнений бородань Іцхак Тверський із радістю показує свій найбільший скарб – архівні документи про свою родину, династію чорнобильських рабинів. Понад 30 років, проведених у дослідженні архівів, телефонних книг, подорожей по цілому світу, майже два десятки тестів ДНК, тисячі свідоцтв про народження та інших архівних посвіток з України дають йому право з гордістю розповідати про історію свого славетного роду.
«Мене звати Іцхак Меїр Тверський, з Квінз, мого батька звали Яків Йосип Тверський із Бронкса, Нью-Йорк, його батька звали Мордехай Ізраїль Тверський, з українського Хотина, Україна, його батько був Барух Меїр Тверський з Озаринців, Україна, його батьком був Менахем Нахум Тверський, який жив у Чорнобилі. Його батьком був Мордехай Тверський, великий рабин Чорнобиля, а вже його батьком був засновник Чорнобильської династії Менахем Нахум Тверський з українського Чорнобиля. Я міг би продовжувати, але, здається, цього мало б вистачити», – говорить нащадок чорнобильських рабинів.
Перший з династії Тверських прийшов до Чорнобиля із села Норинськ, що на Житомирщині. Як розповідає Іцхак Тверскі, Менахем Нахум був популярним проповідником і чорнобильська громада запросила його до себе, щоб він став місцевим рабином.
«Місцеві люди вважали його фантастичним проповідником і святою людиною. Він поселився в Чорнобилі десь між 1777 і 1780 роком. Підтвердження цьому ми знайшли в даних перепису 1795 року, де також зазначено, що його син Мордехай жив з ним по-сусідству», – розповідає гордий нащадок.
Навіть сьогодні в понівеченому Чорнобилі можна побачити рештки єврейського містечка – там було 5 синагог, і лише одна церква. За радянських часів в одній з синагог був військкомат, в другій – головний суд міста, у третій – клуб, у четвертій – школа. Принаймні ця продовжувала певною мірою служити своїй меті, адже синагога у перекладі означає «школа».
На кінець 19-го століття в Чорнобилі проживало близько 11 тисяч мешканців, майже дві третини з них – євреї. Українські етнічні території на той час посідають друге за кількістю єврейського населення у світі. По цілому Правобережжю розкинулися єврейські містечка, адже жити у великих містах євреям забороняли закони царської Росії. Українські селяни, які становили меншість у містечку, або жили у навколишніх селах, привозили до містечка на ринок свою сільськогосподарську продукцію, а в євреїв купували ремісницькі вироби. Містечка були схожі між собою, розповідає український історик, дослідник хасидизму, викладач Києво-Могилянської академії Ігор Туров.
«Єврейське містечко – зазвичай це невелике поселення, де була центральна ринкова площа, там розташовувалася церква та синагога. І навколо було поселення, яке за устроєм принципово не відрізнялося від села. Відрізнялося лише тим, що його мешканці займалися ремеслом та торгівлею. Більшість послуг ремісників давали саме євреї – це були, ковалі, молочники, кравці, шевці», – розповідає український історик.
Непримітне поліське містечко стало центром потужної Чорнобильської хасидської династії, розповідає Генрі Абрамсон, канадський професор, фахівець з українсько-єврейської історії, який нині є деканом Лендерівського коледжу гуманітарних і природничих наук у Флетбуші, в Нью-Йорку. Заради нашої розмови професор пригадав вже дещо призабуту українську мову, яку він вивчав у Центрі українських досліджень в Торонто.
«Мене звати Генрі Абрамсон. І мені дуже приємно Вам розповісти про українську єврейську історію. Трохи важко говорити українською, то я перейду на англійську. Хасидизм – це єврейський народний рух, який створився у 18-му столітті у Західній Україні. На той час євреї жили в цьому регіоні вже впродовж багатьох сотень років. Але головні інтелектуальні інституції, єшивот, семінарії для рабинів, концентрувалися у північний районах Польсько-Литовської держави. Тож українські євреї були дещо ізольовані від цього інтелектуального життя. Зате вони були ближчі до своїх українських співгромадян, жили з ними в симбіотичних економічних стосунках, яким, звичайно, не бракувало тертя. Але також там було величезне інтелектуальне взаємопроникнення і збагачення ідеями», – розповідає канадський професор.
Хасидизм почався як спротив інтелектуальній консервативній традиції, що розвивалася на півночі Речі Посполитої. Засновником хасидизму був Ізраїль бен Еліезер Баал-Шем-Тов із Поділля. Пізніше його ідеї радості життя, дружнього спілкування, співання пісень, як шляху до Бога, знайшли поширення по всій території України, і навіть у Польщі та Литві.
Як розповідає професор Абрамсон, хасидизм поширювався в Україні зі швидкістю лісової пожежі. Проповідники подорожували містечками, розповідали містичні історії, вчили людей, що шлях до Бога лежить не лише крізь священне книги Талмуда, написані на івриті та арамейською мовами, недоступні бідному і часто неграмотному єврейському населенню України.
Проте хасидизм ріднить з Україною не лише веселі, чи тужливі пісні, які часто є тими самими наспівами, не тільки любов до гучних і хмільних забав, але і схожі духовні практики, говорить Ігор Туров, який займався саме цими питаннями у своїх дослідженнях хасидизму.
На відміну від представників інших єврейських течій, хасиди радо контактували з християнами. «Хасиди вважали, що спілкування з іновірцями є добра справа, що в них міститься частка божого світла і за рахунок спілкування з євреями це світло повертається до свого першоджерела, поєднується з ним», – пояснює історик Ігор Туров.
Духовний вплив між євреями і українцями був взаємний. Місцеві українські вірування вплинули на ранній хасидизм, наприклад інститут «старчества», пов’язаний з вірою в те, що просунуті відлюдники, які є в монастирях, мають велику силу і владу, що вони можуть молитися за виконання бажань, що їхні послушники мають виконувати їхні вказівки беззастережно.
«Ця українська традиція вплинула на те, що ті традиції, які існували в єврейській містиці, перетворилися на етос колективного буття. Тобто середовище вплинуло на те, що якісь ідеї, про які знали лише дуже освічені єврейські містики, змогли перетворитись на систему відносин між людьми у великих колективах», – пояснює вчений.
Як зазначає Ігор Туров, до хасидських рабинів, особливо тих, що вважалися цадиками, тобто людьми, наділеними особливою духовною силою, здатних до безпосереднього спілкування з Богом та спроможністю змінювати навколишній світ, приходили не лише євреї, але і місцеві українці. Просити про заступництво українські селяни приходили і до могил цадиків, які до радянських часів, і після них користувалися особливо шанобливим ставленням, як святі місця.
Велика кількість українців вірили у чудотворну силу цадиків, особливо чорнобильських. Самі цадики допомагали селянам під час неврожайних років, молилися і постували за них, і назагал «сприяли мирному співіснуванню». Як говорить Ігор Туров, не лише селяни приходили до цадиків, але і дворяни, нащадки знатних козацьких родин, і царські чиновники, навіть київські поліцмейстери приходили до них із проханнями, носили подарунки і дуже вірили, що це допомагає.
Одна з легенд, про яку згадує історик, безпосередньо пов’язана з Чорнобилем.
«У хасидських середовищах в Ізраїлі мені доводилося чути про те, що вони очікували, що в Чорнобилі може статися велика проблема, бо поки там знаходилися цадики, вони ніби захищали це місце. Але коли відбулося вигнання цадиків та єврейської громади, то місце залишилося вразливим і небезпечним», – розповів дослідник хасидизму в Україні.
Рабин Менахем Нахум, нащадок і учень знаменитих рабинів, засновник потужної чорнобильської династії Тверських, також був цадиком, як і багато поколінь його праправнуків. Нині династія налічує понад 50 тисяч нащадків, всі вони впродовж 9-10 поколінь одружувалися в межах роду, зберігаючи прізвище Тверських, традиції хасидизму і головне заняття чоловіків – бути рабинами – проповідниками, вчителями. Історія його роду пов’язана не лише з Чорнобилем, а з усією Україною, адже чорнобильський рабин був майже у кожному єврейському містечку, а єврейські містечка - по всій Україні.
За словами Іцхака Тверського, він – перший з його династичної лінії, хто не став рабином за останні майже 300 років, перший, хто одружився поза своїм родом і перший, народжений поза Україною. Його батькові вдалося вижити у час Голокосту, але багато членів родини загинули, включно з дідом Іцхака, рабином із Хотина, що на Буковині.
«Його звали Мордехай Ізраїль Тверський. Він приїхав з Могильова-Подільського, де був рабином його батько, після того, як громада Хотина запросила його бути їхнім рабином. Я був у його будинку, який існує досі. Коли прийшли нацисти у 1941 році, вони зігнали до синагоги всіх провідних членів громади. У німецьких архівах я знайшов, що йшлося про лікарів, юристів, рабинів, яких відвели на розстріл», – веде далі Іцхак Тверський вже зі сльозами на очах.
«Десь 15 років тому я знайшов в Ізраїлі книжку, яку написав Соломон Шапіро, він вижив тоді і на власні очі бачив, як загинув мій дід. Він розповідає, що коли їх вели повз річку Дністер, мій дід стрибнув у неї. Всі закричали: «Ребе хоче очиститися перед смертю!» Уявіть собі, про що ці люди думали перед смертю – про ритуальну чистоту! Німці витягнули його з річки і розстріляли разом з іншими 50 євреями. Я не знав про цю деталь, доки не знайшов цієї книжки», – говорить Іцхак Тверський.
Та документи, які він знайшов у Вашингтонському музеї Голокосту, вразили його ще більше. Йдеться про свідчення злочинів нацистів, які збирала радянська влада, для того, щоб вимагати репарацій від Німеччини. Попри спротив тієї частини єврейської громади, якій вдалося вижити під час Голокосту, вони вирішили провести ексгумацію, розрили братську могилу.
«Серед груди кісток вони побачили абсолютно недоторкане тіло мого діда. Залишився цілим його одяг, його окуляри, які тепер у мене, лежали в кишені. Там було багато свідків, які потім переїхали до Америки, які бачили цю неймовірну історію, адже вони розкрили могилу через п’ять років після того, як ці люди загинули! У Талмуді сказано, що тіло людини, яка має чисту душу, не розкладається. Люди не знали, що з цим робити. Вони спитали рабинів у Чернівцях, що їм робити, чи не поховати його окремо. Але рада рабинів їм відповіла, що всі ці люди були святі, вони всі загинули разом, і мусять бути поховані разом. Тож вони закрили могилу, поставили нагробок і приходять туди щороку в цей день», – говорить внук загиблого цадика.
Такий рівень віри Іцхак Тверський вважає недосяжним для себе, тому замість того, щоб самому стати рабином, вирішив стати спеціалістом із комп’ютерних технологій і дослідником та хранителем родинної історії.
«Династія чорнобильських рабинів походить, зрозуміло, з Чорнобиля. Але потім сини роз’їхалися по різних містечках в Україні, переважно на Півдні України. Потім, ті, що пережили Голокост, розселилися по цілому світу. Зараз, якщо хто-небудь з прізвищем Тверський зайде до синагоги, чи рабинатського суду де-небудь по світу і скаже своє прізвище, то йому відразу скажуть: «А, ти є «чорноблер ейнікел», нащадок чорнобильських рабинів», – зауважує Іцхак Тверський.
У процесі досліджень він дізнався, що в Чорнобилі були ще п’ять інших родин із прізвищем Тверські. А влітку минулого року, коли свою співпрацю йому запропонувала група фахівців із генеалогії, стало можливим порівнювати письмові джерела з тестами ДНК.
«Тепер ми можемо точно сказати, чи Тверські, скажімо, з Південної Африки є нащадками рабинів, чи ні. Тверські є всюди, майже в кожному американському штаті, в Німеччині, в Нідерландах, і навіть в Єгипті, і, звичайно, в Україні. Це дійсно глобальна родина», – розповідає Іцхак Тверський про свій проект із дослідження родини.
Як він говорить, ті, хто не стали рабинами, знайшли спосіб залишитися високо духовними людьми, але при цьому повністю інтегрованими у сучасний світ. Вони є лікарями, юристами, один із них декан юридичного факультету, інший – відомий професор психології, який написав близько сотні книжок.
«Але всі вони поєднані між собою, і всі походять від великих чорнобильських рабинів. У світі хасидизму – бути одруженим з кимось із родини Тверських – це те саме, що бути одруженим з людиною королівської крові», – каже Іцхак Тверський.
Та на жаль, у самій Україні про славетний рід чорнобильських рабинів мало відомо поза єврейськими громадами та колом зацікавлених істориків. Викладач Києво-Могилянської академії Ігор Туров говорить, що українцям є що надолужувати в історії своєї країни.
«Досі головним чином розглядається існування українців у вакуумі, чи співіснування українців з неукраїнською владою. Але горизонтальні зв’язки з різними іншими народами, які жили на території України, не лише євреями, але і кримськими татарами, і іншими, дуже мало досліджені і мало викладаються», – констатує історик.
Щороку члени родини повертаються до Чорнобиля, і відвідують могили предків, незважаючи на те, що вони є у зоні відчуження, розповідає Іцхак Тверський.
«Ми завжди будемо пов’язані з цим містом, цей зв’язок неможливо розірвати. Ми беремо участь у різних гуманітарних проектах в Україні. Мій брат, який є журналістом в Ізраїлі, написав колись в газеті «Нью-Йорк Таймс» статтю про те, що Чорнобиль означає для нашої родини. Він написав, що Чорнобиль не є мертвий, він не є знищений, він продовжує жити в кожному з нас. Жива пам’ять про нього існує по всьому світу, в кожному представнику нашої родини. Чорнобиль є у кожному з нас!» – наголошує Іцхак Тверський.