«Цілі сім’ї, діти офіцерів, їхні родини пішли з МП після подій на Донбасі», – Костянтин Холодов, капелан ПЦУ

Насправді непосвяченій людині важко уявити, скільки пройшли деякі пастирі ПЦУ, щоб спочатку добитися простої можливості бути священником в АТО (бо ж 2014 рік, коли в АТО їздили всі, відійшов у минуле), і щоб там завжди були присутні священники, і щоб нарешті капеланська служба стала на добрий законодавчий (а відтак і професійний) ґрунт.

«Священник приріс до армії, а армія до нього», – колись казав нам Костянтин Холодов, священник ПЦУ, один із творців капеланської служби та лобістів закону про військове духовенство.

Ми зателефонували, щоб його привітати із ухваленням закону, а водночас і розпитати, що це дасть війську, суспільству та Церкві.

– Отче, як зміниться життя капелана після прийняття закону?

– Будемо мати капелана-професіонала, що здобув військову спеціальність, а відтак за бажання матиме посаду військовослужбовця. І буде здійснювати душпастирську діяльність у лавах Збройних сил України, Нацгвардії, Державної прикордонної служби та інших військових формувань. Закон, переконаний, дасть імпульс і дуже змінить якість військового духовенства. Наші перші кроки в часи війни робилися інтуїтивно, від серця і дуже щиро, але треба йти далі. Закон унормовує, регулює і надає статус.

– Чула ці історії, як капелани привозили на фронт завантажені продуктами буси, потім проводили сповідь, служили, а вирушаючи назад ще довго шукали в лісі єпископа, який вирішив піти порубати солдатам дрова на зиму.

– Ми зробили багато, показавши наскільки потрібен в армії військовий священник, як серйозно він може допомогти і віруючим, і невіруючим. Але жодному покликанню (у тому числі військового духовенства) не завадять системні знання, фахова підготовка, чітко виписаний функціонал та звітність перед командиром.

– А де будуть навчати капеланів? Це ж і військовий, і богослов?

– Капеланом зможе бути людина, яка здобула богословську освіту (бакалаврат), має досвід служіння на парафії не менше трьох років (це ми так мріємо, але як воно буде – я не знаю). Потім вже Церква може його рекомендувати до здобуття військово-облікової спеціальності та військового звання. Можливо, спочатку створять курси для військових капеланів.

Ми мріємо, щоб військове навчання було в Києві, на базі інститутів Військової академії імені Черняхівського, щоб у нас там був постійно діючий клас, де б навчалися капелани. Військово-облікова спеціальність – це фактично визнання, що міністерство оборони готує собі спеціаліста. Ми хочемо піднести рівень капеланської служби до міжнародного рівня, щоб у нас були капелани за підготовкою рівня наших партнерів у США, Канаді, Польщі, Естонії, Литві, Латвії та всіх наших провідних країн-партнерів. Тому плануємо організовувати процес навчання, здобуття військово-облікової спеціальності у співпраці з нашими іноземним партнерами.

Капелан має хотіти вчитися, постійно вчитися. До прикладу, сам нещодавно був на триденному тренінгу міжнародного гуманітарного права, який організовував Червоний Хрест. Що таке міжнародне гуманітарне право, як його застосовувати під час бойових дій (власне, воно і працює тільки під час бойових дій), які дії допустимі під час війни, які неприпустимі, що таке міжнародний суд, що таке міжнародні закони і якими законами керується міжнародне гуманітарне право, як консультувати командира тощо. Людство існує у війні і важливо мати такі закони, які під час війни зберігають гуманність, здатні зменшити жорстокість навіть, скажімо так, не перетворити людину на звіра під час війни.

– Яка у капелана буде зарплата?

– Така, як в офіцера. Залежить від штатно-посадової категорії. На сьогоднішній день заступник командира батальйону отримує приблизно 15-20 тисяч гривень.

– Як ви кажете, священник-капелан повинен отримати спеціальну підготовку. У нас вже не дуже молоді отці, вони там бігають, стрибають, як вони відповідають своєму чину?

– Цей закон написаний із прицілом не на сьогодні, а на покоління. Капеланська служба розвиватиметься в наступні роки саме завдяки цьому закону. Ми його робили на перспективу. Звісно, що священники перед тим, як стати військовослужбовцем, будуть проходити медичну комісію. Хвора людина з хронічними захворюваннями не зможе служити. Якщо у священника цукровий діабет чи гіпертонія, якісь хвороби серця чи ще щось, вона не зможе стати військовослужбовцем.

Капеланом повинна бути здорова людина, більше того, вона має здати нормативи з фізичної підготовки відповідно до свого віку: і стометрівка на час, і три кілометри кросу, і підтягнутися на поперечині, це все має капелан так само робити, як будь-який інший офіцер, сержант чи солдат. Існує чотири вікові групи. Чим старша група, тим легше навантаження, звісно. Якщо капелан захоче бути військовослужбовцем, він змушений буде, по-перше, бути здоровим, пройти медичну комісію і, по-друге, здати нормативи. Це той мінімум, який вимагатимуть від військового капелана.

– Скажіть, будь ласка, закон згадує про «дорадчий орган – міжконфесійні ради». Що це?

– Кожна військова структура – чи то Збройні сили, чи то Державна прикордонна служба чи Національна гвардія – буде мати штат капеланів різних конфесій. При керівництві цих військових структур будуть створені капеланські ради, на яких будуть вирішуватися спірні або конфліктні, або організаційні питання капеланських служб. Ця рада покликана до взаємодії між конфесіями у царині капеланського служіння.

Рішення цього органу не зобов’язують командира чи командувача ні до чого, крім як послухати чи не послухати, що йому каже дорадчий орган. Це не штатний орган.

– А які були конфлікти при прийнятті закону? Було ж публічне наполягання Московського Патріархату зайти в армію…

– Закон про капеланів містить відсилочну норму на закон про свободу совісті та релігійні організації у редакції 2018 року. Останній обмежує і забороняє доступ до військових частин представникам конфесії, центр якої знаходиться в країні, яка здійснила агресію проти України, та/або анексувала частину території. Не може бути військовим капеланом особа, якій законом обмежено доступ до військової частини та підрозділів Збройних сил, Нацгвардії та інших утворених відповідно до закону України військових формувань.

УПЦ МП через своїх лобістів хотіли викинути цю норму, ми зробили її відсилочною до базового закону про свободу совісті. Далі вони хотіли, щоб взагалі цю норму прибрали з цього закону.

Тут позиція УПЦ МП не зовсім послідовна, то вони кажуть, що вони – Українська Церква і їхній центр в Україні, але, коли ми даємо, наприклад, норму закону про недопущення в армію конфесій з центром в країні агресорі (ми ж не вказуємо, що Московський Патріархат, там немає жодного слова про Московський Патріархат), вони кажуть, ні, це порушує права. Як порушує, яка вам різниця, ви ж кажете, що ви – Українська Церква, чого вам переживати, якщо ваш центр розташований в Україні? Взагалі не розумію, чого вони репетують з цього приводу.

І наголошу: їм забороняє доступ на режимні об’єкти не цей закон про військове капеланство, а інший базовий закон – закон про свободу совісті та релігійні організації, такий закон їм не підходить.

– Тобто теоретично Московський Патріархат може потрапити до війська?

– Ні, не може. Тому що їм це забороняє закон про свободу совісті та релігійні організації.

– А за вашу священничу практику в армії вам траплялися солдати Московського Патріархату?

– Траплялися. Але люди цілком адекватні і в одного навіть батько – священник, і він мені допомагав на літургії і все було нормально.

– А були такі солдати, які вимагали, щоб ви їм привели саме капелана Московського Патріархату?

– Ні. Вони питали, чи я з Православної Церкви і в них не виникало більше запитань.

– А звідки ви знали, що вони Московського Патріархату?

– Ну, я вже з розмови потім зрозумів, один у мене був.

– А в інших братів-капеланів траплялися віряни УПЦ МП в армії?

– Можливо. Хоча мої бійці туди не ходять, навіть ті, хто ходив раніше до Ткачова, відійшли від МП. Цілі сім’ї, діти офіцерів, їхні брати та сестри пішли з МП після подій на Донбасі. Але я не агітую за зміну юрисдикцій. Це заборонено кодексом капелана. Але вірю, що вони повернуться додому віруючими.

Розумієте, якщо людина ходить в Московську Церкву, то про це соромляться говорити. Це вважається якийсь недолік, знаєте, от все нормально, тільки… Ну, чого ходити в Україні в Московську Церкву? Поясніть мені, що змушує людину ходити в Україні в МП? Люди не дуже хочуть про це говорити, вони розуміють, що це неправильно, що це не дуже нормально.

– Скажіть, як народжувалася норма про те, що капелан має право не видавати таємницю сповіді?

– А ця норма в законі також відсилає нас до закону про свободу совісті і релігійних організацій знову ж таки. Сповідь у нас захищена законом. І капелан, чи це капелан тюремний, чи капелан військовий, не має права розголошувати таємницю сповіді.

– Давайте уявимо майже неможливу ситуацію. Якщо людина раптом сповідається в тому, що вона вчинила державну зраду.

– Я не думаю, що людина, яка вчинила державну зраду, буде в цьому сповідатися. Якщо вона кається, вона має першим ділом звернутися до свого командира. Тому що дійсне покаяння, це зміна того, що ти зробив і спокута. А так тихенько шепнути священнику просто ради формальності – це й не сповідь.

– Якось ми обговорювали з одним хорошим кліриком Московського Патріархату, як мав вчинити намісник Лаври Павло, коли до нього ходив на сповідь маніяк Онопрієнко. І він мене запитував, що мав зробити Павло, розказати про це чи ні. Я кажу: ні. І ми зійшлися на тому, що принаймні, він би мав зробити засідку з братією, чи з бандитами, з ким завгодно, щоб ті могли його знешкодити на свій розсуд. Ви поділяєте такий хід думок?

– Такі важкі завдання пропонуєте, що я не можу на них однозначно відповісти. Звісно, що державна зрада – це не просто злочин, а й тяжкий гріх, від цього страждають мільйони людей, від цього можуть постраждати твої побратими, якась дія має бути.

Священник якось має вплинути на подальшу долю цієї зради, яким чином, я не можу сказати цього зараз. Сповідь захищена законом. Все, крапка. Ми не можемо розголошувати сповідь. Якщо я комусь розкажу, я порушу не тільки канони, моральний закон про таємницю сповіді, а й закон України. Можете подати до суду – і суд визнає мене винним.

– Що найскладніше у роботі бойового капелана?

– Зрозуміти і відчути, що потрібно робити у підрозділі саме в цей момент. Прочитати лекцію, зустрітися для розмови, нічого не робити і залишити їх, піти собі. Це дуже серйозний момент, що робити священникові у моменти перерв.

– Як проходить сповідь?

– Сповідь… По-різному. Ти на війні. І розмова за шахами, в машині, за тенісним столом, коли ти везеш когось у машині, просто ти опинився десь поруч і ви розмовляли, і ти відчуваєш переосмислення і каяття, і це може бути сповіддю. Ти розумієш, що на серці у солдата, і тоді ти маєш просто одягнути епітрахіль для прощення та відпусту.

Капелан, за словами апостола Павла, має бути всім для всіх. Це значить – повинен зробити все, щоб допомогти. Зі шкури маєш вилізти, але допомогти. Він є для когось братом, для когось батьком, для когось добрим другом, чи просто порадником, тільки не сторонньою особою! Капелан повинен бути поруч і бути всім для всіх. Зобов’язаний просто.

– Як часто служите, коли в частині?

– Щонеділі, коли я там.

– На літургії ходить весь підрозділ?

– Зараз так. Коли я вперше приїхав на фронт, ще на початку війни, командир запропонував підрозділу стати до молитви. У підрозділі було чоловік двісті, захотіли півсотні. Ми з моїм другом, отцем Павлом (Найденовим), відслужили службу, декого причастили. А через певний час дві групи по вісім осіб, саме з цих п’ятдесяти, на БТРах виїхали на завдання.

І десь через місяць один із них мені розповідає: ми залізли в таке пекло, що могли й не вилізти – але дивом вийшли всі неушкоджені. Заряд РПГ через БТР наскрізь – і всі живі-здорові, лише одного бійця трішки зачепило… То після цього до молитви ставав уже весь той підрозділ. Звичайно, в умовах війни вони не постять і не читають канонів. Бувало, причастилися – і відразу на виїзд.

– Скільки зараз капеланів у ПЦУ?

– У нас є дві цифри. Ті, хто на посадах в армії – їхня кількість завжди змінюється, тому що одні приходять, інші йдуть. Загалом приблизно 120 осіб. І є інша цифра – ті, які були на війні, які можуть зробити вибір між військовою службою і парафіяльним життям. Це 600 осіб, які пройшли ротацію.

– А скільки потребує армія згідно закону, вже відомо?

– Потребує 0,15% від загальної чисельності військовослужбовців. У Збройних силах, де особовий склад становить 250 тисяч – 375 капеланів, в Національній гвардії, в якій 50 тисяч – 75 капеланів, і так само в Державній прикордонній службі 50 тисяч – 75 капеланів.

– Як зараз відбуваються свята, наприклад, Різдво. На передову їдуть священники?

– Кожен капелан намагається потрапити на Різдво до свого підрозділу, щоб привітати, послужити, поколядувати і т.д., кожен священник намагається, але саме на передову його не пускають. Командир каже, ти не поїдеш. Тому що поїздка капелана на фронт не передбачена бюджетом.

Більше того. Якщо там буде якесь загострення, він отримає поранення або загине, він (чи його рідні) не отримають ні копійки від держави. Тому командир намагається не ризикувати капеланом і каже: друже, ти нікуди не поїдеш. Залишайся в частині, тут колядуй, тут привітай, а туди я поїду із замполітом.

Ось чому потрібен цей закон, щоб капелан міг нести своє служіння у будь-якому місці, де виконує свої завдання його підрозділ.

– Слухайте, а як матушки це все будуть витримувати? Де житиме дружина священника?

– Там, де він – там його дружина. От у мене є друзі-капелани за кордоном, з Канади, зі Сполучених Штатів. Вони намагаються жити неподалік від військової частини, де служать, або намагаються шукати роботу військового капелана неподалік від його оселі. Так і в нас буде. Не всім матушкам бути півчими в хорі, вона хоч і матушка, але й жінка військового капелана, дружина офіцера.

– Я разом з вами проводжала перших капеланів на ротацію потягом Київ-Костянтинівка. Багато з них не витримали в армії, кажуть, що постійні обстріли дуже б’ють по психіці…

– Одиниці за весь час не змогли добути до кінця. А загалом витримують. Здорові дядьки, безсмертя проповідують. Чого їм боятися?