“Cтоячи в декількох метрах від Івана Павла ІІ, дивувався наскільки ця квола, хвора людина мала потужну енергетику, силу Слова і Віри”

Прес-служба візиту Святішого Отця Івана Павла ІІ в Україну у 2001 році, яка діяла у Львові, менш ніж на половину складалася з фахівців-журналістів. У той же час вона отримала за свою працю високу оцінку іноземних журналістів, які вже висвітлювали не один папський візит. Створенням і наповненням офіційного сайту візиту керував Ігор БАЛИНСЬКИЙ, політолог, завідувач кафедри журналістики Гуманітарного факультету УКУ, доцент факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка.

— Минає 10 років з часу візиту Папи Римського в Україну. Що Вам, як світському журналісту, який мав змогу працювати в прес-службі, запам’яталось найбільше?

— Коли сьогодні поринаєш у спомини того часу, то відразу з’являються настільки неймовірні враження! Можу сказати, що відтоді я на багато речей почав дивитися зовсім інакше. По-перше, я керував роботою веб-сайту, присвяченого візиту Святішого Отця. І це вже було новим, як для мене, так і для українського суспільства в цілому. Бо 10 років тому Інтернет не міг бути засобом масової комунікації, якому б довіряли. Багато людей насторожено ставилися до інформації, яка там подавалася. По-друге, я отримав абсолютно новий журналістський досвід: це був перехід мене, як світського журналіста, у клерикальне середовище, яке по-своєму ставиться як до методів подання інформації, так і до оперативності і виваженості у формулюванні власних думок. І багато речей треба було заново осмислювати: виготовлення інформації потребує терпіння, а оперативність виявляється зовсім не є найголовнішим.

Унікальним був цей досвід ще й тим, що я побачив, як працює інформація в релігійному середовищі, і від форми її подання залежало дуже багато, адже потім її використовували різноманітні ЗМІ, як українські, так і закордонні. І хоча прес-службою в той момент керували владики, отці, та все ж більшість її працівників були світськими. І для нас усіх це насправді був неповторний досвід.

Пам’ятаю реакцію іноземних журналістів на небачену кількість людей, які зібралися у Львові, перш за все це були греко-католики. Кількість вірних, яку ми подавали на веб-сайті, близько 1,5 мільйона, для багатьох була шокуючою. Одного разу в прес-центр прийшов журналіст російського НТВ, аби ще раз перепитати нас, чи ми бува щось не переплутали в цифрі. І аж потім йому подзвонив оператор з місця події, сказавши, що схоже, людей зібралося ще більше. Так, можливо для росіян це був справжній шок ще й тому, що тодішній Патріарх всія Русі Алєксій в той самий час, здійснюючи візит Росією, Україною і Білорусією, збирав навколо себе, за повідомленням російських ЗМІ, не більш як 10 тисяч вірних. Бачимо, що різниця насправді колосальна, але усі журналісти мали змогу на власні очі переконатися, що ніхто не маніпулював інформацією.

Ще один цікавий момент, це враження журналістів, які до візиту Святішого досить скептично ставились до УГКЦ, вважаючи її принизливо — уніатською. Багато хто взагалі вважав, що увесь цей ажіотаж навколо Папи був інформаційно штучним. Але насправді все це було дуже щиро, відкрито, і щонайголовніше – масштабно! Після того УГКЦ в очах громадськості перестала бути регіональною Церквою, на рівні декількох парафій. Богослужіння у Львові стало явною ілюстрацію, навіть запереченням старих суспільних стереотипів.

Та все ж найяскравішим моїм спогадом це, без сумніву, є сама постать Папи. Працівники прес-служби мали змогу отримати його благословення майже перед вильотом. Це було прощання. І пам’ятаю себе, коли я, стоячи в декількох метрах від Івана Павла ІІ, дивувався наскільки ця квола, хвора людина мала потужну енергетику, силу Слова і Віри. Бо насправді візуально здавалося, що усі ті чуда, які творилися в душах людей, що стояли на майданах України, міг здійснити лише кремезний, дужий чоловік. А тут таке неспівпадіння – немічний тілом, але такий сильний духом! Бачте, такими були мої власні переживання, можливо не зовсім професійні, але я бачив, що для багатьох журналістів це був перший справжній досвід праці з таким типом інформації. До того ж, це була можливість спостерігати як працюють іноземні журналісти, з яких я б виокремив польських колег. Вони вміли чітко формулювати свої прохання: знали що вони хочуть, як це повинно виглядати, і коли вони очікують відповіді. Тому переймання досвіду один в одного – це надзвичайно корисна річ.

— Чи пам’ятаєте ви реакцію українських журналістів, адже до того жодний релігійний, ні навіть політичний захід не викликав таку цікавість світової громадськості?

— Кожен журналіст отримував від нашої прес-служби набір інформації, документів, в яких детально була розписана біографія Папи, історія Римо- і Греко-Католицьких Церков в Україні, навіть форми звертання до священнослужителів ми подавали. Це мало б значно полегшити роботу журналіста, навіть якщо він до того ніколи з подібним не зустрічався. На мою думку, інформаційна підтримка візиту працювала настільки злагоджено, що кожен медіа-працівник міг легко увійти в контекст. А вже від нього вимагалося лише вміле подання інформації – правильне і неспотворене.

Цікавим було те, що загальна атмосфера доброзичливості, миру, яка постійно супроводжувала Папу, передавалася і працівникам ЗМІ, тому що ніде не було видно жодної зверхності чи неспокою. Треба наголосити на тому, що навіть владики з радістю співпрацювали зі ЗМІ, тому ми мали можливість отримувати коментарі, інколи навіть приватні детальні тлумачення. Тодішній віце-ректор ЛБА Джефрі Вілз, який керував створенням прес-центру, на завершення сказав, що беручись за цю справу, він відчував величезний страх, але він дуже радий, що жоден з його острахів не здійснився. Ці його слова були для нас, українських журналістів, найкращою оцінкою нашої діяльності в часі Візиту Івана Павла ІІ.

— Чи здійснювали ви моніторинг українських ЗМІ? Наскільки професійно журналісти опрацьовували ту інформацію, яку вони мали змогу отримати від вас?

— Властиво, це не входило в наші обов’язки, і по закінчені візиту, як тільки ми подали останню інформацію про прощання, робота прес-служби завершилась. Можливо, цим займалися якісь церковні організації, на жаль, не готовий про це говорити. Єдине, під час візиту, з власних професійних амбіцій, ми намагалися аналізувати роботу ЗМІ, які брали в нас інформацію і які на наше джерело посилалися, і тут в нас не було жодного зауваження, де б хтось щось не так потлумачив чи спотворив інформацію.

— Маючи власний журналістський досвід, чи можете ви сказати, як вплинув візит Папи на висвітлення релігійної тематики в українських мас-медіа? Чи правда, що він зміг більше привернути нашу увагу до цієї проблеми в Україні?

— Візит Івана Павла ІІ увів релігійну тематику в широкий суспільний контекст. Проводячи певні аналогії, бачу, що цей візит дав змогу журналістам оцінювати релігію та її вплив на різні суспільні процеси, які раніше були менш помітними в українському середовищі. Бо з того часу як Греко-, так і Римо-Католицька Церква в Україні, та й навіть сам Ватикан з його очільниками постійно присутні в геополітичному просторі України. Для первинно християнського середовища України візит Папи був направду непересічною подією, тому журналісти просто не могли цього не зафіксувати. Так, тепер релігія перестала бути вузькоспеціалізованою тематикою в журналістському середовищі, а, говорячи мовою науки, набула міждисциплінарного характеру.

— Так, про релігію останніх десять років українські медіа пишуть значно більше, але помилки трапляються теж…Чи можете виокремити найтиповіші?

— Проблема полягає в тому, що в українських медіа немає так званої тематичної спеціалізації в галузі релігії. В окремих газетах, за інерцією початку незалежності України, були сторінки, за якими закріплювались журналісти, які відповідали за висвітлення питань релігії. На сьогодні в межах будь-якого інформагентства, Інтернет-видання, телевізійного каналу, зокрема в студіях новин, радіостанції немає журналіста, котрий би спеціалізувався на темі релігії. На мій погляд, журналістська освіта мусить охоплювати не лише загальні знання з теорії журналістики, але й спеціалізуватися тематично. Це може виглядати як самоосвіта, або ж подаватися як спеціальність на факультетах журналістики. Свого часу, як данина моді на Болонський процес, у Львівському національному університеті ім. Івана Франка в перелік спецкурсів за вибором студента вводився предмет релігійної журналістики, але, на жаль, ні реального годинного навантаження, ні відповідних фахівців, які могли б про це читати лекції, там не було. На рівні навчального процесу або на рівні практики в регіональних чи загальноукраїнських медіа, лише в окремих випадках релігійна тематика вважається достатньою темою для серйозного висвітлення в ЗМІ.

Для мене прикладом серйозного ставлення до релігії є газета «Дзеркало Тижня», де Катерина Щоткіна професійно, системно займається аналізом релігійної тематики не лише у вузько релігійному контексті, але як міждисциплінарне питання, яке має свій вплив як на культуру, так і на політику і економіку. Я б ще відокремив газету «День», коли ще була жива журналістка їхньої редакції Клара Гудзик, яка вивчала релігію в контексті історії. Але це швидше винятки, бо зазвичай релігія в українських ЗМІ подається лише після певного інформаційного приводу, або ж в контексті якогось скандалу, боротьби за храм, наприклад. На жаль, часто за цю таку вкрай важливу тематику беруться люди, які властиво не мають достатніх знань і підготовки.

— Знаю, що Ви започатковуєте магістерську програму з журналістики в УКУ. На Вашу думку, це буде реальний шанс для здобуття журналістами ґрунтовних знань з питань релігії?

— В межах цієї програми намагатимемось не робити окремий акцент на створенні одного професійного курсу «Релігія і медіа», а спробуємо подавати проблематику релігії та її стосунку до різних сфер суспільного життя. Хочемо, щоби майбутні журналісти розуміли міру своєї відповідальності не лише за висвітлення теми релігії, але й за морально-етичну складову, яку вони своєю діяльністю створюють у суспільстві.

Програма створена так, що християнський контекст буде перегукуватися у більшості навчальних курсів. Це дасть змогу нам виховувати новий тип журналіста, який би розумів моральні основи професії. Окрім того, звичайно, студенти зможуть вибрати курс, де їх навчать, як все таки висвітлювати релігію у медіа. Вперше в історії журналістської освіти читатиметься курс «Церква і соціальні комунікації», де досліджуватиметься ставлення Католицької Церкви до засобів масової комунікації. Маю надію, що ця програма буде корисною для журналістів, зможе змінити атмосферу не лише в українських ЗМІ, а і в релігійному середовищі в цілому!

Розмовляв Тарас Антошевський,

Львів, квітень 2011