Довкола Свято-Миколаївської церкви у селі Будятичі Іваничівського району Волині не вщухає колотнеча. Ще у 2019-му місцева релігійна громада висловилася за перехід з УПЦ до Православної Церкви України. Та у храм зайти на службу Божу змогли лише через рік. Тепер відстоюють своє рішення по судах.
Про релігійний конфлікт в Будятичах пише Вісник.
Від районного суду до Касаційного з церковними документами пройшов атовець Валерій Макарчук – голова парафіяльної ради. Виграли! Тепер, каже чоловік, все починається по другому колу.
– У Будятичах вже три церкви було на цьому місці, наша четверта, – розповідає Валерій Олександрович. – Остання була знищена в роки Другої світової війни. Тільки фундамент лишився та усипальниця, в якій поховане подружжя панів Дворницьких. Новий храм вирішили будувати на початку 90-х. Я тоді був ще підлітком, а допомагати на будову ходив.
У 1998-му церкву освятили, давши святині ім’я чудотворця Миколая. Люди кажуть, хотіли, щоб храм належав до УПЦ Київського Патріархату. Однак освячував батюшка Московського Патріархату.
Впродовж десятиліть не лише жителі Будятич сюди приходили на службу Божу, а й парафіяни з навколишніх сіл та сусіднього Нововолинська. І коли Україна отримала Томос про автокефалію, місцева громада підняла питання про перехід до Православної Церкви України. На зборах, які відбулися у березні 2019-го року, 73% присутніх підтримали це рішення. Настоятель Іван Сабівчак, який керував громадою з 1989-го року, більшість не підтримав, і коли єпархія ПЦУ призначила в Будятичі отця Володимира Пруса, ключі йому не віддав.
Понад рік віряни щонеділі збиралися під воротами Миколаївської церкви! У дощ і спеку, і сніг… Просто неба слухали слово Боже, молилися з отцем Володимиром, сповідалися та причащалися. Адже на поріг рідної церкви їх не пускали. Колишній настоятель теж своїх парафіян до храму не вів – служив біля святині. Тим часом він почав судову тяганину з новою громадою.
– Батюшка хотів добитися скасування протоколу про перереєстрацію релігійної громади, а також компенсацію за пропущені трудодні і поновлення на посаді. Але він програв суди, – розповідає Валерій Макарчук.
– Тоді ключі від церкви вам офіційно віддали?
– Ні. Але їх нам добрі люди підкинули. Тоді батюшка вирішив піти по другому колу – став позиватися окремо до всіх членів ініціативної групи, – зауважує атовець. – Знову бігаємо по судах.
Коли люди зайшли до храму, ахнули: зникло кілька церковних речей, раніше придбаних за людські гроші. Але вирішили їх отцю Івану простити. Від нього ж, кажуть, отримали у спадок іншу річ. Валерій Макарчук виносить з храму і показує кадильницю із… двоголовим орлом.
– Хай лишається як доказ, що тут була російська церква, – каже він.
Поки прихожани ПЦУ готуються до чергових судів, на місце Івана Сабівчака для прихильників Московського Патріархату прислали іншого батюшку.
– А ми і ці суди виграємо, – впевнені люди. – Бо правда на нашому боці.
Батюшка ж цим не згідний.
– А як таке може бути у правовій державі? Мене взяли і викинули на вулицю, – нарікає отець Іван Сабівчак. – Я є платником податків. Як звільняють людину, мають попередити заздалегідь, потім поставити на біржу… Я ж не звільнявся сам.
Він переконує, що готовий дійти до суду Європейського.