Cвященик, якого катували у 2014-му, розбудовує українську Церкву на Донбасі
Він підтримував майданівців, його катували контрольовані Росією бойовики. А зараз він – капелан Національної гвардії, волонтер, радіоведучий і духовний наставник для відвідувачів Православної Церкви України (ПЦУ) в Дружківці, що на Донеччині.
Уже вісім років він служить у Свято-Вознесенській парафії у Дружківці
У невеличкому будиночку по вулиці Пушкіна у Дружківці раніше збиралися та молилися мусульмани. Згодом власниця будинку померла. 21 рік тому його викупили для розбудови церкви Київського патріархату. Зараз тут – Православна Церква України. Богослужіння українською мовою проводить отець Діонісій.
«І ще молимося за воїнів, що захищають суверенітет і недоторканність української землі. За їхніх рідних і близьких, що сумують за ними й чекають на них здорових, щасливих і з перемогою», – лунають під час служби слова молитви.
«Для мене Україна – це я, це мої рідні, це моя земля. Я дуже пишаюся тим, що я українець. Україна – це моє життя. І я не уявляю свого життя без України», – каже Діонісій.
«Я розумів, що болить людям. Своїм серцем, духовно я теж був з цими людьми», – згадує Діонісій події на майдані Незалежності у Києві. Він кілька днів був серед протестувальників. Каже, що навіть повітря було наповнене чимось особливим.
А ще Діонісій вдячний майданівцям, які добровольцями поїхали на Донбас боротися з військовою агресією Росії.
Адже в країні у той час, згадує капелан, панував хаос, і регулярна армія не була готова. А добровольці, за словами Діонісія, взяли на себе перший удар і в Іловайську, і в інших точках фронту.
Він особисто знає багатьох з них, зокрема, і з батальйону «Донбас»: «Це, – каже, – велика жертовність. Жертовність не заради своїх інтересів. А це жертовність заради кожного з нас: за мене особисто і за мою сім’ю. І я дуже вдячний тим хлопцям, які, не зважаючи на важкий час, змогли розвернутися, сформувати такі батальйони і піти захищати нашу державу».
Отець Діонісій розповідає, що як священик не може брати до рук зброю, щоби захищати Україну. А капеланство для нього стало «синівським обов’язком, який можна віддати Батьківщині».
«В мене є сильніша зброя – слово боже, яке підтримує бійців у різних станах», – ділиться священик.
Священик переконаний: «Сто процентів – Україна переможе! Якщо існує зло – воно має бути покаране. Яким чином це відбудеться – я не знаю. Але знаю, що ми вистоїмо, і Україна буде єдиною, цілою, і Крим теж повернеться до нас».
У багатьох парафіян у Дружківці, розповідає Діонісій, чітка проукраїнська позиція. Тому у 2014 році, коли Дружківку окупували підтримувані Росією бойовики, до отця Діонісія прийшли троє озброєних автоматами людей у балаклавах.
«Вони вважали, що в 2013 році, коли був Майдан, це я людей проплачував і просив їх їхати підтримувати Майдан. Питали дуже багато за місцевих священиків українських, за нашого очільника єпархії, бо хотіли його знайти. Я не знав в той час, де знаходиться наш очільник, так само, як і не міг дати інформацію, хто мене прислав проплачувати людей, бо цього дійсно ж насправді не було», – згадує священик.
Його затримали і відвезли до будівлі поруч із міською радою. Ігумен Діонісій розповідає, що катівню побудували у 1847 році. Ігумен Діонісій показує камеру, де його утримували. На підлозі ще лежить тодішня газета «Новороссия». У різний час тут було від 7 до 12 осіб, згадує священик.
Дві доби отця Діонісія утримували у цій камері, кожні дві години водили на допит.
Коридор майже не висихав від свіжих крапель крові. І в кімнаті, де були допити, постійно була свіжа калюжа крові, згадує священик:
«Били на допитах, били по нирках, по печінці, били у живіт… Коридор майже не висихав від свіжих крапель крові. І в кімнаті, де були допити, постійно була свіжа калюжа крові. Багатьом вони просто закривали очі, коли заводили в ту кімнату. Потім просто над головою стріляли. І потім знімали пов’язку і показували. Це все страшно було. В знайомого після таких знущань стався великий стрес. І людина через деякий час захворіла і померла… Я як священник мушу прощати, Господь Бог прощав. Простити – мабуть, простив, а забути важко».
На третю добу отця Діонісія змусили написати розписку, що він поїде з Дружківки й більше ніколи не повернеться, і відпустили.
О. Діонісій каже, що на Донбасі завжди було важко служити. Навіть у Дружківці, за його словами, п’ять храмів Московського патріархату і лише один – ПЦУ. Постійно треба долати якісь перепони, зокрема і з боку чиновників, і з боку злодіїв.
«У нас буває так, що нас по три рази на рік грабують, виламують двері. Два роки назад це був просто злам дверей, наводився розгардіяш, і все. На жаль, ні правоохоронні органи, ні місцева влада ніяк не відреагували і не допомогли знайти, хто це. На даний момент вже два роки ми спокійно служимо», – зітхає з полегшенням Діонісій.
А після отримання Томосу про незалежність, каже Діонісій, до храму стали ходити і віряни, яким не подобалася політика священників Московського Патріархату.
Поруч із будинком, де відбуваються служіння, побудували вже третю частину майбутнього храму.
«Воно було би набагато легше, якби в нашій країні не було війни, якби не було цих поранених хлопців, яким треба допомагати. Можна було б віднайти кошти по Україні і добудувати цей храм. А зараз є більш нагальні і важливі речі, куди люди вкладають гроші. Тому поки що в нас будівництво заморожене. Я думаю, що тут буде в майбутньому гарний православний український храм», – упевнений отець Діонісій.
