Давньоіранські імперії та вчення Заратуштри
“Словесний портрет” сакральної культури давньоіранської цивілізації
У кінці ІХ-VIII ст. до н. е. Ассірія завоювала більшу частину Передньосхідного регіону, ставши першою у світовій історії державою імперського типу. Але імперія проіснувала недовго; однією з причин розвалу стало те, що її правителі не спромоглися примусити народи підкорених країн та областей увірувати у своїх ассірійських богів або замінити віру в місцевих богів якимось універсальним віровченням, яке стало б обгрунтуванням божественного походження влади ассірійських царів в очах жителів усієї країни, незалежно від їхньої етнічної належності, походження та соціального становища.
Проте вже в середині VI ст. до н. е. весь Передньосхідний регіон знов об’єднала Персія. Засновником величезної Перської держави (частіше її називали Ахеменидською за ім’ям правлячої династії), у складі якої опинились Вавилонія, Ассірія, Мала і Середня Азія, Єгипет, Мідія, Сирія та Вірменія, став Кир II (558-529 рр. до н. е.). На відміну від ассірійських правителів він добре розумів значення єдиного віровчення для побудови єдиної багатонаціональної держави. Проте на початку його правління такого віровчення ще не було, тому він оголосив себе покровителем і шанувальником усіх місцевих богів, усіх вірувань, які існували в його державі. Більш того, він навіть надавав матеріальну допомогу різним релігійним громадам (наприклад, іудейській для відновлення культу їхнього бога). Така політика релігійної поблажливості в поєднанні з деяким зменшенням норм експлуатації, упорядкуванням збору податків, припиненням внутрішніх війн та охороною торговельних шляхів стала досить міцним фундаментом під владою Ахеменидів.
Однак єдина держава потребувала єдиного віровчення нового типу. І от що цікаво: таке віровчення вже кілька десятиліть існувало у східній частині імперії — треба було тільки звернути на нього увагу. Зрештою так і сталося — можливо, в кінці правління самого Кира або за його сина й наступника Камбіза. Цим універсальним віровченням був зороастризм, названий за йменням його засновника — іранського мудреця Заратуштри (по-старогрецьки Зороастра); його називають ще авестизмом — за назвою збірки священних книг цього вчення «Авеста», або маздаїзмом — за ім’ям єдиного бога Ахура Мазди. Хто ж такий Заратуштра?
ЗАРАТУШТРА ТА ЙОГО ВЧЕННЯ
В історичній літературі довгий час панувала думка, що Заратуштра — це лише збірний образ і насправді такої людини не існувало. Однак аналіз зороастрийських текстів свідчить зовсім про інше.
У “Гатах”, віршованих проповідях з «Авести», на думку більшості вчених, написаних самим Заратуштрою, можна знайти деякі відомості про реальне життя цієї людини. Так, в одному з текстів Заратуштра скаржиться на свою бідність, в інших розповідається, що він має сім’ю, дочок, зятів, що глибоко страждає від нерозуміння та ворожнечі оточуючих його людей:
... В яку землю бігти, куди бігти мені?
Віддаляють мене від воїнів та жерців.
Не тішить мене громада...
У «Гатах» Заратуштра не здійснює жодних подвигів або чудес — усе це було йому приписано лише в пізних книгах зороастризму.
Згідно з легендами, Заратуштра проповідував за 258 років до Олександра Македонського. Як вважає відомий знавець Сходу І. М. Дяконов, легенди виходять з того, що Заратуштра жив десь за десять поколінь до Олександра (42 роки — вік, коли він досяг успіху, плюс 258 років у сумі дають круглу цифру — 300 років); інакше кажучи, Заратуштра жив у VII ст. до н. е.
Його вчення виросло з індоіранської племінної релігії, пантеон якої колись очолювали два боги — Варуна та Мітра. Варуна карав порушників норм поведінки в суспільстві, Мітра ж стояв ближче до людей, будучи богом договору та дружби між ними. При розпаді індо-іранської спільноти Варуна в індійців зберіг своє ім’я, а в іранців його стали шанувати під імеяем-епітетом Ахура Мазда — «Мудрий Господь».
Заратуштра, відкинувши всіх інших богів, зробив Ахура Мазду єдиним богом, творцем універсуму, духів, тварин та людей, яким цей бог дав можливість робити вільний вибір між добром і злом, правдою й неправдою, тобто обирати свою долю. Якщо раніше люди скорялися долі, не роблячи спроб її змінити, то Заратуштра заявив про можливість боротьби зі злом, коли кожен — і дух і людина — повинні зробити свій вибір.
Першими, як розповідається в «Гатах», цей вибір зробили два могутніх первісних духи — близнюки Спента-Майнью та Ангро-Майнью, які за рангом стояли дещо нижче Ахура Мазди; за ними йшли всі інші. Заратуштра говорить: «Я хочу сказати про двох духів на початку буття, з яких світлий (Спента-Майнью) сказав злому (Ангро-Майнью): «Не погоджуються в нас ані думки, ані вчення, ані слова, ані діла, ані наша віра, ані наші душі...» Обидва первісних духи з’явилися як добрий і злий близнюки — у думці, у слові, у ділі. І між ними благомислячі зробили правильний вибір, не зломислячі...»
У цій всесвітній боротьбі добра і зла на боці добра виступили шість «Амеша Спента» — безсмертних святих, шість абстрактних сутностей іпостасі бога, створених Заратуштрою замість скасованих ним же молодших богів: Воху Мана (добра думка), Арта (правда), Хшатра Вар’я (краща влада), Спента Араматі (святий світ), Харватат (цілісність, здоров’я) та Амеретат (безсмертя). Вони вважалися відповідно покровителями худоби, вогню, металу, землі, води й рослин. На боці зла також виступали шість сутностей, але злих, наприклад, Акі Мана (зла думка).
Заратуштра створив також посередника між святим духом — улюбленцем Ахура Мазди й людьми; ним стала ще одна абстрактна сутність — Срауша (слухняність, дисципліна), якій протистояла Айшма (гнів, розгнузданість). На боці зла виступав також цілий легіон «дайвів» (або девів); судячи з їхніх імен, то були стародавні іранські боги (типу Індри, На-нхатьї), яким Заратуштра відвів роль демонів.
Люди, як і духи, добровільно, згідно зі своєю свободною волею, повинні були зробити вибір між табором добра і табором зла.
У чому ж полягали добро і правда, тобто правильний спосіб життя? В мирній праці. Заратуштра вчив, що милості надприродних сил у земному житті й щасливого існування після смерті не можна досягти за рахунок багатих жертвоприношень. Більш того, принесення в жертву худоби є злочином. «Зі всього створеного Ахура Маздою, — говорить Заратуштра, — на першому місці стоїть худоба!.. Славословити Ахура Мазду та давати корм худобі — ось що ми вважаємо найкращим». В авестійському ритуальному кодексі «Вендидат» — «Законі проти дайвів» сказано: «Коли хліб зростає, дайви пітніють; коли віється зерно, дайви втрачають силу; коли мелеться мука, дайви кричать... Хай же завжди буде в домівці борошняна їжа, аби приголомшувати дайвів, — у пащі в них буде дуже гаряче від неї, і вони кинуться навтьоки».
Мирна праця, накопичення багатства, ощадливість і тверда влада, яка охороняє ці цінності, — ось зміст Арти — «правди», «порядку» Заратуштри. «Од віку існують настанови про чабанське життя, які ніхто не повинен порушувати. Порушники їх — «карапани» (буквально ненажерливі, хижаки — принизлива назва жерців традиційного культу, які вимагали масових жертвоприношень — І. В.) хай будуть кинуті в житло Друджа (духа неправди, несправедливості, зла. — І. В.) Шанувальники дайвів стали найзапеклішими ворогами мирних скотарів. Вони лають худобу й Сонце, вони спустошують пасовиська й піднімають зброю проти людей Арти. Вони не уявляють собі життя без насилля над мирним чабаном, хоч би той і не робив ніякого зла ані худобі, ані людям. Злидні й розорення несуть вони в домівки та селища, в області та країни. З ними треба боротися силою зброї», — повчав іранський мудрець.
Але найголовнішим у вченні Заратуштри (що пізніше використали Ахемениди) було твердження про те, що реальний захист мирному населенню може забезпечити тільки сильний правитель. «Душа худоби переживає через те, що в неї немає сильного захисника. Бона не хоче задовольнятися пророком як захисником, котрий не має іншої зброї, крім слова. Вона бажала б мати покровителем могутнього правителя, який допоміг би Заратуштрі озброєною рукою... Добрий правитель принесе смерть та винищення в табір ворогів і таким чином збудує світ для радісних селищ».
Заратуштра, вірогідно, розпочав свою пророцьку діяльність у Середній Азії, але на батьківщині успіху не мав і змушений був її покинути. Після тривалих мандрів він знайшов притулок у князя — «каві» Віштаспи, який правив у Дрангіані (на кордоні сучасних Ірану та Афганістану). Віштаспа став ревним прибічником вчення Заратуштри; пізніше до них пристали й деякі інші князі. Протягом 25 років вони разом боролися за здійснення ідеалів пророка, але врешті-решт зазнали поразки. 77-річний Заратуштра загинув у битві з кочовиками, державу Віштаспи, вірогідно, було завойовано. Члени зороастрийської громади роз’їхалися хто куди; частина, можливо, перебралася до Мідії у Західному Ірані.
Отже, справа Заратуштри нібито зазнала поразки. А проте його ідеї продовжували розповсюджуватися. У «Вендидаті» згадано 16 країн на території Середньої Азії, Ірану та Афганістану, які не пізніше середини VI ст. до н. е. прийняли зороастризм. Найпівнічніша з них, Хорезм, лежала на берегах Аральського моря, найпівденніша, Арахозія, знаходилася неподалік від кордонів Індії.
У нових частинах «Авести», написаних послідовниками вчення Заратуштри після його загибелі, іранський мудрець з простого смертного поступово перетворився на божественного чудотворця. А тим часом упродовж 545-530 рр. до н. е. Кир II підкорив своїй владі всі зороастрийські країни. Перехід під владу Ахеменидів Східного Ірану та значної частини Середньої Азії, безумовно, полегшив і прискорив проникнення зороастрийських ідей і в Західний Іран.
Саме тоді до зороастризму пристали «маги» — мідійське плем’я, яке відігравало за часів Камбіза (529-522 рр. до н. е.) таку визначну роль, що один з них, якийсь маг Гаутама, згідно з офіційним перським літописом та свідченням Геродота, скориставшись походом царя на Єгипет, 11 березня 522 р. до н. е. захопив трон Ахеменидів. Але вже 29 вересня того ж року Гаутаму, який видавав себе за вбитого брата Камбіза — Бардію, було скинуто дальнім родичем правлячої династії Дарієм (522-486 рр. до н.е.). Бардію-Гаутаму та його наближених було вбито. Та зміцнивши свою владу, Дарій І помирився а магами і з їхньою допомогою розробив дещо модернізований варіант зороастрийської релігії.
Передусім на задній план було відсунуто Заратуштру, бо на роль пророка та спасителя — «саош’янта» — претендували самі ахеменидські царі. Вони привласнили виключне право говорити від імені Ахура Мазди. Оскільки населення окремих регіонів імперії ще досить твердо дотримувалося віри у своїх місцевих богів, поетапну релігійну реформу було проведено лише в іраномовних областях. Дарій І дещо порушив принцип єдинобожжя, бо хоч і називав у своїх написах Ахура Мазду верховним богом і творцем всесвіту, але припускав існування поряд з ним інших богів. Саме з часів правління Дарія І Ахура Мазду почали зображати як царя в тіарі, яку увінчувала куля із зіркою, поєднаною з сонячним диском між двома розпростертими крилами.
Син Дарія І Ксеркс (правив у 486-465 рр. до н. е.) спробував більш послідовно дотримуватися принципу єдинобожжя. Так, у написі часів його царювання сказано: «Коли я став царем, була серед країн, які вище названі, така, де було заворушення. Потім Ахура Мазда мені допоміг. З волі Ахура Мазди цю країну я переміг і поставив її на місце. І серед тих країн була така, де раніше шанували дайвів. Потім з волі Ахура Мазди я цей притон дайвів зруйнував і проголосив: «Дайвів хай не шанують!» Там, де раніше поклонялися дайвам, там я здійснив поклоніння Ахура Мазді разом з Артою... Й інше, що робилося зле, я зробив, щоб було добре. Все, що я здійснив, було з волі Ахура Мазди. Ахура Мазда мені допоміг, аж поки я виконав діло. Ти, який з часом будеш думати: «Щоб мені бути щасливим за життя і щоб мені після смерті бути прилученим до Арти», живи за законом Ахура Мазди, шануй Ахура Мазду разом з Артою. Людина, що дотримується того закону... й за життя буде щасливою, і після смерті прилучиться до Арти. Говорить Ксеркс-цар: «Мене хай охороняє Ахура Мазда від усякого лиха, і мою домівку, і цю країну. Про це прошу Ахура Мазду. Це мені Ахура Мазда нехай дасть».
І все ж попри всю свою могуть Ксерксу не вдалося довести релігійну реформу до ідеалу Заратуштри — повного єдинобожжя. Подібно до того як його батько використовував у своїх написах вирази: «Ахура Мазда та інші існуючі боги», «Ахура Мазда з усіма своїми богами», Ксеркс говорив про «великого бога Ахура Мазду як про «найвеличнішого з усіх богів».
Втім, реформа Ксеркса стала новим кроком на шляху впровадження єдиної універсальної релігії. Щоправда, із самим Ахура Маздою при цьому відбулася досить цікава метаморфоза: він злився зі святим духом — Спента-Майнью і став безпосереднім супротивником злого духа Ангро-Майнью. Таким чином, зороастризм з первісно монотеїстичного віровчення перетворився на дуалістичне.
Саме в зороастризмі вперше було зроблено спробу примирити існування доброго бога-творця з наявністю зла у створеному ним світі. Якщо Ахура Мазда робив тільки добрі речі, то все погане було творінням Ангро-Майнью (Ахримана). Одна із зороастрийських сект, намагаючись привести світоустрій до єдиного знаменника, навіть ввела у віровчення нового творця — бога нескінченного часу Зурвана, який створив і Ахура Мазду, і Ахримана; то була істота з нейтральною етичною оцінкою.
Втім, хоч би як там було, основним змістом зороастризму стало протиборство Ахура Мазди й Ахримана, яке мало тривати 12 тисяч років. Заратуштра гадав, що довічна боротьба добра і зла закінчиться вже в його часи й він особисто приведе своїх послідовників до перемоги. «Після випробувань у червоному вогні й розплавленому металі, — говорить він у «Гатах», — друджівці увійдуть у царство мороку, артівці ж — у царство світла».
Час у зороастризмі вважався лінійним. Він починався від створення універсуму Ахура Маздою й мав закінчитися всесвітньою пожежею та загибеллю землі. Заратуштра також припускав, що після того для праведників почнеться вічне царство світла. Але після смерті пророка ця концепція дещо змінилася.
Так, згідно з «Бунгадешею» (однією з частин «Авести», створеною після смерті пророка) момент остаточної битви із силами зла відкладено на 3 тисячі років, після яких повинен з’явитися спаситель — «саош’янт» — народжений від діви син Заратуштри, який очолить сили добра. Відтак настане Страшний суд — усе живе пройде через потік розплавленого металу, який для праведників буде не гарячішим від теплого молока, а для злодіїв стане смертною мукою.
У зороастризмі існувало також уявлення про рай — «гародмана» і про пекло, куди душі померлих потрапляли безпосередньо після смерті. «У майбутньому житті, — вчив Заратуштра, — на кожного чекає віддяка або кара. Ті, хто дружив з Араматі — «миром», будуть у царстві Ахура Мазди й Арти». Наступники пророка говорили про посмертну долю людини детальніше: душа після смерті повинна перейти через міст Чинват, який висить над прірвою. Для праведних душ він буде широким і зручним, для злих — завтовшки з волос, і вони зірвуться з нього в ад.
ЗОРОАСТРИЙСЬКІ ЖЕРТОВНИКИ ТА ХРАМИ
За свідоцтвом Геродота, який відвідав імперію в середині V ст. до н. е., обряди поклоніння Ахура Мазді згідно з принципами Заратуштри відбувалися просто неба. «Зводити статуї, храми та вівтарі у персів не прийнято. Тих же, хто це робить, вони мають за дурнів, тому, я гадаю, вони зовсім не вважають богів істотами, подібними до людей, як це роблять елліни. Зевсу (тобто Ахура Мазді) вони звичайно приносять жертви на вершинах гір і все небесне склепіння називають Зевсом,» — писав Геродот.
Що ж, славетний історик не зовсім помилявся у цьому твердженні. Для чистого зороастризму справді не було характерне спорудження вівтарів та храмів. Богам молилися на високих скелях; там, на відкритому просторі, зороастрийці читали «Гати» та «Ясну» — найдавнішу зі священних книг «Авести».
Але так було лише на зорі існування віровчення; можливо, так молилися Ахура Мазді маги-мідійці. А вже за часів існування Ахеменидської імперії споруджувалися і вівтарі-жертовники, і храми, які, на превеликий жаль, були безжально зруйновані чужинцями й майже не збереглися до наших часів. Рештки їх не дають (поки що) достатніх даних, щоб навіть визначити, котрому богу вони були присвячені. Проте ми можемо уявити собі, як вони виглядали. Так, вівтар-жертовник часів правління Кира II мав вигляд масивного цоколю зі світлого піщаника, який стояв на базі з темного каміння; нагору вели сходи з сімома сходинками. На цоколі збереглися дві плити, вірогідно, для вогняного вівтаря.
Храми були невисокі, квадратні, схожі на вежі. Саме таким є храм-вежа, зведена (можливо, за часів Ксеркса) в Накш-і Рустам — релігійному центрі поблизу Персополя, древньої столиці імперії Ахеменидів; пізніше цей храм дістав назву «Кааба Зороастра». Він підноситься на трисходовій платформі, складеній з гарно оброблених плит світлого піщаника, з так званими сліпими вікнами, обкладеними чорним камінням. Споруду завершує гострий дах з імітацією зубчастого парапету. Довгі сходи ведуть до дверей у високу глуху, абсолютно темну кімнату, можливо, «Святая святих». «Кааба Зороастра» використовувалася зороастрийцями не тільки в часи панування Ахеменидів, а ще й у III ст. н. е.
ЗОРОАСТРИЙСЬКІ ЦЕРЕМОНІЇ
Людина, що бажала стати зороастрий-цем, згідно з 12-им гімном «Ясни» давала обітницю «бути ворогом дейвів, виконувати вчення Ахура Мазди, шанувати Спента-Майнью, молитися Спента-Майнью». Крім того, новонавернений обіцяв «усе добре й усе найкраще... рогату худобу благому, багатому скарбами Ахура Мазді, праведному, прекрасному, величному... А він праведним — рай, світло». Шанувальник Ахура Мазди та заповітів Заратуштри мусив старанно дотримуватися обрядової чистоти й уникати всього нечистого, особливо зв’язаного зі смертю; нечистим передусім вважався будь-який труп. Він не повинен був торкатися чистих стихій: землі, води й особливо вогню. Саме на цьому положенні базувався унікальний зороастрийський спосіб поховання небіжчиків. Для цього споруджувалися особливі круглі вежі-»дахми», верхів’я яких мало вигляд східчастої воронки з криницею посередині, де знаходилися заглибини для померлих у вигляді трьох концентричних кругів. Зовнішній круг призначався для небіжчиків-чоловіків, середній — для жінок, внутрішній — для дітей. Особливі служителі приносили і клали в ті заглибини роздягнені трупи і їх досить швидко скльовували хижі птахи. Кістки пізніше скидали на дно криниці.
Оскільки в імперії Ахеменидів існував культ Арти, тобто «порядку», всі релігійні церемонії відбувалися під суворим контролем держави. При жертвоприношенні обов’язково був присутній жрець Ахура Мазди — «астравана», який належав до жрецької касти. «Без мага виконувати церемонії у них не заведено», — стверджує Геродот. Під час обряду пожертвувач, прикрашений тіарою або миртовою гілкою, особисто розрізав на частки жертовну тварину й варив м’ясо, встеливши дно казана найм’якшою травою, найчастіше трилисником. Маг співав «священну пісню, якою служить... повість про походження богів...»
Ахеменидській імперії судилося впасти під ударами війська Олександра Македонського. Символом остаточного падіння «Великого царства» стала пожежа в палаці Дарія та Ксеркса. Обставини тієї трагічної події описав Плутарх: «...Святкуючи свою перемогу й захоплення столиці, Олександр бенкетував з друзями. На бенкет до своїх коханих прийшли й жінки, які пили разом з іншими. Одна з них, особливо відома Фаїда з Атіки, коханка Птолемея, в майбутньому царя Єгипту, ...сп’янівши,., сказала, що за все, що вона перетерпіла, мандруючи Азією, вона дістане винагороду в той день, коли зможе познущатися над гордістю перських царів. І ще краще було б, йдучи веселим натовпом з бенкету, підпалити палац Ксеркса, який спалив Афіни; здійнялися крики та оплески, бенкетуючі почали підговорювати й підганяти один одного. Цар, захопленний загальним запалом, схопився і з вінком на голові та зі смолоскипом у руках пішов попереду. Супутники його веселим натовпом з криками оточили палац,.. Дехто говорить, що саме так і було, інші — що вчинок цей не був обміркованим; з тим, що Олександр скоро пошкодував про це і звелів гасити пожежу, — погоджуються всі».
Що ж стосується зороастризму, то він на деякий час теж ніби розчинився, щез. (За легендою, Олександр Македонський спалив і священні книги «Авести».) Проте згодом віровчення відновилося і продовжило своє існування в Парфянському царстві. На початку 227 р, до н. е. — з виникненням в Ірані Сасанидської імперії — воно пережило новий зліт, ставши державною релігією, яка вогнем і мечем утверджувалася в усіх її куточках. Саме з тих часів до наших днів дійшли монети з титулом царя — «Бог, цар царів (шахан-шах) Ірану, який походить від богів і поклоняється Ахура Мазді» та напис на «Каабі Зороастра»: «І тоді коли я (Шапур І) став правити країною, Гордіан, кесар, зібрав військо з усієї Римської імперії, від готів і германців, і виступив до Асурестану (район Месопотамії. — І. В.) на Іраншахр і на нас. І поблизу кордонів Асурестану, біля міста Месиха, відбулася велика битва. Гордіан кесар був убитий. І римське військо було розсіяно. І римляни зробили Філіппа кесарем. І Філіпп кесар прийшов до нас, просячи миру, і, давши 500 тисяч динарів за життя своїх друзів, став нашим данником».
Цей зліт зороастризму багато в чому пов’язаний з діяльністю Картира, верховного жерця Ахура Мазди, що оголосив себе пророком та обранцем богів, які через нього вказували праведним зороастрийцям «правильний шлях віри». Проголошена ним «сповідь віри» відома з написів на славетній «Каабі Зороастра» та на рельєфі навпроти неї. Одна з них закінчується словами: «... і той, хто цей напис побачить та прочитає, той нехай щодо богів і володарів благочестивим стане... І хай він знає: є рай і є прірва аду. І той, хто вибрав добро, нехай потрапить у рай, а той, хто вибрав зло, — той нехай у прірву аду буде кинутий! І той, хто вибрав добро і твердо слідує шляхом добра, — тіло тієї людини досягне слави та процвітання, а душа її досягне праведності, чого і я, Картир, досяг».
Однак зороастризму все ж не судилося перетворитися на світову релігію, оскільки в VII ст. Іран був завойований арабами, які принесли із собою нове віровчення — іслам, що порівняно швидко витіснив зороастризм. Мабуть, іслам більшою мірою відповідав вимогам часу, бо не визнавав каст, існування яких підтверджував пізній зороастризм; окрім того, культові церемонії ісламу були значно простіші.
Лише невелика частка населення Ірану, яка не захотіла прийняти іслам, емігрувала до Індії, де й досі живе біля 100 тисяч персів, нащадків іранських зороастрийців. Багато положень зороастризму, наприклад, вчення про рай і ад, Страшний суд, існування диявола — батька будь-якого лиха на землі були запозичені як християнським, так і мусульманським віровченнями. У перші віки нової ери зороастризм вплинув і на буддизм; саме тоді в цій релігії з’явилася постать майбутнього спасителя — Будди Майтрейї.
Людина і світ. — 1999. — №7. — С. 43-48
Ірина ВАЙНТРУБ,
кандидат технічних наук
