Іван Богослов — один з 12 учнів Ісуса Христа, який є автором кількох книг Біблії: Євангелія від Івана, трьох послань та Книги Одкровення. 9 жовтня, за Юліанським календарем, Церква вшановує його пам’ять, вважаючи цей день днем завершення земного життя «апостола любові».
Ісус Христос серед своїх 12 учнів особливо виділяв Івана: апостол був присутній на всіх страстях Спасителя; на Тайній вечері він також був особливо наближений до Христа, бо запитує про ім’я зрадника; помираючи на хресті, Ісус доручає апостолу опіку над своєю матір’ю.
За переданням, святий Іван був сином рибалки Заведея і Соломії, доньки Йосифа Обручника від першого шлюбу. Тому Іван Богослов був близьким родичем Ісуса Христа - Його племінником.
Іван Богослов — унікальна постать серед апостолів. “Є три основних учні: Петро, Яків та Іван. Ця трійця була найбільш наближена до Христа. Невідомо, чому Ісус так постановив. Проте постать Івана своєю ревністю спонукає Христа відкривати цим трьом особливі тайни: воскресіння доньки Яїра, Преображення тощо. Це ті випадки, коли інші апостоли залишалися осторонь”, - наголошує доктор літургійного богослов’я о. Василь Рудейко.
Зі Святого Письма відомо, що Христос покликав Якова та Івана, двох братів, і вони пішли за ним. Відомо, що мати Івана та Якова просила Господа, щоби двоє її синів були по правиці й лівиці. Проте Господь їй відповідає, що його дорогою вони підуть, але хто сидітиме по правиці чи по лівиці, вирішуватиме Небесний Отець.
У Біблії постать Івана Богослова зображається під різними аспектами: з одного боку, він дуже запальний, за що Христос і прозвав його з братом «синами грому» (якось, увійшовши в одне містечко, щоб навернути мешканців, вони пропонували наслати блискавки та громи, і так спопелити його); з іншого боку, Євангеліє представляє Івана як м’яку постать, сповнену любові, яка хоче бути близько до Ісуса.
На початку, як і всі апостоли, він втік від Христа, коли його переслідували та арештували. Але він був одним і тих, які були під хрестом, де Христос доручив доглядати йому свою матір - Богородицю. Він єдиний, за переданням Церкви, не потерпів мученицької смерті - помер своєю.
Не остаточним є факт, що Євангеліє від Івана написане останнім з-поміж чотирьох, які увійшли до Біблії. Але воно унікальне з-поміж них. Пишучи його, або ж диктуючи (бо невідомо, чи апостол власноруч написав, чи писав його учень Прохор), Іван ставив завдання не стільки передати життя Ісуса від народження і до смерті, скільки вказати на те, що Він особливий, бо є воплоченим Богом. “У Євангелії є такі уривки, яких немає в інших. Наприклад, про весілля в Кані Галілейській, про жінку-грішницю тощо. Так, він, на прикладі унікальних подій, які не є загальноприйнятими в євангельських роздумах, розкриває глибший зміст приходу Ісуса у світ. Якщо подивитися на наші літургійні тексти, то в них передовсім наголошено, що Іван не стільки передав історію життя Ісуса, скільки вказав на зміст і суть Його приходу у світ. Тобто на Його богословську унікальність. Тому він і богослов”, - зазначає о. д-р. Василь Рудейко.
Що ж до Книги Одкровення і того, що люди часто намагаються простежити, чи здійснюються пророцтва, вміщені в ній, то о. д-р Василь Рудейко наголошує: “Люди завжди шукають унікальних речей. І, можливо, саме через таємничість і символічність цієї Книги Церква дуже пізно додала її до канону Святого Письма. Коли подивимося на традицію УГКЦ та Православної Церкви, побачимо, що немає жодного богослужіння, де цю Книгу читають. Це тому, що вона увійшла до канону нашої церковної традиції пізніше, ніж сформувалися цикли літургійних читань. З іншого боку, вона не є аж такою унікальною. У ній, звичайно, використано багато символів, проте потрібно уважно її читати, щоби зрозуміти. Але нічого іншого, ніж те, що сказано в Євангелії, ця Книга не подає”.
Як учень Христа, який опікувався Богородицею, Іван жив у м. Ефес аж до смерті Марії. І тоді, відповідно до жеребкування апостолів, йому випала праця в Азії. Там він певний час перебував і був засуджений на заслання на о. Патмос. На острові, за переданням, і написав Євангеліє та Книгу Одкровення. А наприкінці життя повернувся в Ефес, де і помер природною смертю.
Апостол Іван помер у віці старше ста років. Він набагато пережив всіх решту очевидців земного життя Христа, довго залишаючись єдиним живим свідком земного шляху Спасителя.
За переданням, коли настав час відходу апостола Івана до Бога, він вийшов за межі Ефесу з сімома своїми учнями і наказав приготувати для себе в землі хрестоподібну могилу, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею. Учні з плачем цілували свого улюбленого наставника, але, не наважуючись не послухатися, виконали його наказ. Вони закрили обличчя святого платом і закопали могилу. Дізнавшись про це, решта учнів апостола прийшли до місця його поховання та розкопали могилу, але нічого в ній не знайшли.
Загалом у православ’ї вшануванню пам’яті Івана Богослова присвячено три дні в році. Згідно з Юліанським календарем, це 21 травня, 13 липня (святкування Собору дванадцяти апостолів) та 9 жовтня (день завершення земного життя апостола).
На іконах Івана Богослова часто зображають разом з орлом, який вважається символом цього євангелиста.