Депутати проти церкви
Про антиукраїнську позицію ченців Почаївського монастиря говорять також православні з найближчих околиць. «Я дуже любила туди їздити, але останнім часом там почали відбуватися дивні речі. Ченці питають майже кожного: з якої ти церкви? Якщо говориш українською, не хочуть сповідувати, не продають свічки і навіть можуть попросити за двері», – розповіла Rzeczpospolita 50-річна Марія Бондарчук з Кременця.
Тетяна СЕРВЕТНИК. — "Rzeczpospolita/Главред", 19 лютого 2010 року
Знаменита святиня – розсадник антиукраїнської пропаганди?
Почаївська Лавра стала центром антиукраїнської пропаганди – заявив голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда. Разом з іншими депутатами він звернувся з проханням до уряду Юлії Тимошенко, аби ця знаменита святиня, що розташована на заході України, була знову передана в руки держави як цінна історична пам’ятка. «Тамтешні ченці – агресивні, вони підбурюють вірян до ненависті. Саме звідти походить найбільше антиукраїнської літератури, що розповсюджується на заході нашої країни», – вважає Кайда.
Після розпаду СРСР монастир перейшов у власність Української держави. Однак у 2003 році уряд Віктора Януковича, який має скласти присягу президента України 25 лютого, передав землю і будівлі Лаври Українській православній церкві Московського патріархату, тобто церкві, яка вважається осередком російського впливу в Україні.
«Цю справу розслідує спеціальна комісія. Я хотів би запитати, як можна було передати їм таку цінну пам’ятку? – сказав Rzeczpospolita тернопільський депутат Ігор Кульчицький. Комісія розслідує, чи не займаються ченці в монастирі нелегальним продажем вина.
«Ми також дізналися, що на території Лаври під виглядом нічлігу для прочан можуть надаватися туристичні послуги. З ухилянням від сплати податків, – підкреслив Олексій Кайда. – Забрати Лавру в Москви – це перший крок. Наступним буде передача монастиря під юрисдикцію іншої церкви. Немає значення якої: православної Київського Патріархату, православної автокефальної чи греко-католицької. Найважливіше, щоб вона була українською!» – пояснив Кайда.
Про антиукраїнську позицію ченців Почаївського монастиря говорять також православні з найближчих околиць. «Я дуже любила туди їздити, але останнім часом там почали відбуватися дивні речі. Ченці питають майже кожного: з якої ти церкви? Якщо говориш українською, не хочуть сповідувати, не продають свічки і навіть можуть попросити за двері», – розповіла Rzeczpospolita 50-річна Марія Бондарчук з Кременця.
Духовні особи з Лаври відкидають звинувачення. «Це неправда. Кожен має право приходити сюди і сповідуватися тією мовою, якою йому подобається», – каже Rzeczpospolita брат, черговий у приймальні монастиря. Однак розмова з ченцем відбулася російською мовою. «Лавру не змогла в нас відібрати навіть радянська влада, що тоді казати про депутатів з Тернополя», – додає речник УПЦ Московського патріархату Георгій Коваленко.
Чимало експертів погоджуються з цим поглядом. Вони вважають, що забрати Лавру у проросійської церкви за президентства Януковича буде малореально.
Почаївська Лавра – найбільший православний монастир на Волині і другий в Україні (поступається лише Києво-Печерській Лаврі). Монастир у Почаєві створили в 1240 році ченці, які шукали прихистку від татар. У 1713-1832 роках він належав греко-католикам, які організували там друкарню. У 1919 році Лавра була пограбована і зруйнована більшовиками. У міжвоєнне десятиліття святиня перебувала на території Другої Речі Посполитої. Після війни її хотіли знести. Але віряни не дозволили зробити це.
Точка зору
Андрій Павлишин – львівський історик і публіцист.
Лавра в Почаєві здавна вважається осередком антиукраїнської пропаганди і форпостом російського православ’я. Її священики не визнають Україну суб’єктом міжнародного права, а українців – окремою нацією. Вони кажуть про них «руський народ». Ситуація могла б змінитися, якби в Росії влада не була в руках представників радянського КДБ на чолі з Владіміром Путіним. Вони продовжують стратегію Сталіна, який реанімував православну церкву і перетворив її на радянський інструмент для «спеціальних операцій». У російському православ’ї не бракує гідних священиків, але, на жаль, вони не мають впливу на політку церкви.
