Найбільше страждають від часу пам’ятки минулого, збудовані з дерева. Проте саме дерев’яна архітектура є найдавнішою за походженням в нашому регіоні, де дерево, а не камінь чи цегла, було найдоступнішим будівельним матеріалом. Найцікавішою спорудою з цього матеріалу є церкви.
Їх було в стародавньому Києві за деякими свідченнями близько 400. Кам’яних церков було разів у десять менше. На сьогодні в столиці України ми не маємо жодної старовинної церкви, не рахуючи Макаріївської церкви 1897 р. на Татарці та експонатів Музею просто неба в Пирогові. А колись, наприклад, майже усі відомі подільські церкви Києва були зроблені з дерева: Притисько-Микільська, Набережно-Микільска, Воздвиженська, Воскресенська, Костянтина і Олени, Іллінська тощо.
Траплялися випадки, коли одну дерев’ яну церкву переносили з місця на місце. Найдивніший приклад – київський Златоустівський дерев’яний храм, існував на Подолі під ім'ям Притисько-Микільської церкви. Після 1695 р. вона була замінена на цегляну. Дерев’яну ж перенесли в Старе місто, у середині ХІХ ст. навпроти постав будинок Присутствених Місць (район Пожежної каланчі). Збереглося навіть її фото. Згодом, з розвитком Києва, нова Златоустівська церква виникла на нинішній площі Перемоги, на місці цирку. Збудована вона була з чавуну (так звана Залізна церква, знесена більшовиками у 1930-х). А стару дерев’яну купив власник Гурівщини князь Трубецький і перевіз її туди. Звісно, первісного дерева там важко буде знайти. Але вражає сам факт, що церква при різних модифікаціях дожила до ХХІ ст., а її зображення ми можемо бачити на оригінальній карті Києві Ушакова 1695 р.
Київська область ще на початку ХХ століття мала сотні дерев’яних церков. Низка яких була розібрана для будівництва менш мистецько витончених, зато довговічніших і більших за розміром кам’яних церков. Частина загинула від пожеж, частину знищили після приходу до влади комуністи. Але, на щастя, до наших днів дійшла низка дерев’яних храмів. Ми згадаємо не всі такі храми з сучасної Київської області, а лише ті, що перебувають на теренах т.зв. Київського трикутника. – території, яку утворюють річка Дніпро, Ірпінь та Стугна. Згадаємо 9 таких церков. Їх можна на авто об’їхати протягом одного світового дня.
Найстарша дерев’яна церква навколокиївської території знаходиться в селі Липовий Скиток Васильківського району (10 км від Василькова). Онуфріївська церква збудована була єпископом Захарією Корниловичем, в мазепину добу у 1705-1706 роках. З. Корнилович влаштував тут заміський монастир – скит Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Стоїть церква у дуже мальовничій околиці, на березі річки Бобровиця, яка впадає з правого боку в Ірпінь в районі села Княжичі. Церква трибанна, вертикального типу, має типовий барочний тридільний план. Біля свого дітища похований сам будівничий церкви – Захарія Корнилович – видатний діяч мазепинського відродження кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Сьогодні ця церква є парафіяльним храмом цього невеличкого села.
Ще одна ХУІІІ ст. церква збереглася в селі Підгірці, що стоїть на узвишші вздвовж обухівської траси на Київ під самим містом. Михайлівська церква споруджена у 1742 р. ігуменею Фролівського Києво-Подільського монастиря. В основу конструкції храму покладена кліть давньоруського часу. Такого типу були київські дерев’яні церкви часів Ярослава Мудрого і пізніше. Михайлівський храм – тридільний та трибанний. У ХІХ ст. до нього прибудована двоярусна дзвінниця. У радянський час церква використовувалася як склад. Перед Першою світовою при ньому діяла церковно-парафіяльна школа.
У місті Фастові знаходиться третя за віком дерев’яна Покровська церква. Її збудовано у 1744, дзвінницю у 1781 роках. Вона має такий самий характерний тризрубний план української барочної (іноді кажуть козацької) церкви. І церкву цю називають козацькою. Фастів в часах Семена Палія був полковим містом. Нещодавно церкву цілком відреставровано, замінено прогнилі деревяні конструкції і дошки. Відновлено було і традиційне опоясання – деревяну галерею навколо храму.
У 18 км від Фастова знаходиться село Кожанка. Там збереглася Покровська церква (улюблена козацька назва) 1758 року. Церква ця має приземкувату зовнішність, так само тридільна за планом. Її називають ще й гайдамацькою. Збудована вона була на гроші відомого фастівського гайдамацького полковника, одного з керівників Коліївщини 1767 р. Микити Швачки.
У 1761 році була збудована Покровська церква села Креничі Обухівського району, яка мальовничо стоїть на обухівському узвишші над долиною річки Стугна. Ця церква теж носить риси найдавніших українських церков, має архаїчний т.зв клітський тип. Покровська церква трибанна і тричастна за планом, але приземкувати на кшталт Покровської церкви в Кожанці.
У селі Кожухівка Васильківського району дерев’яна Михайлівська церква була побудована у 1820-1836 р. Зводити церкви в українському стилі забороняв указ Павлом І від 1801 р. Церкви ХІХ ст. переважно копіювали конструкції російських церков. Кожухівська церква має типові ампірні архитектурні риси. З українськими церквами цей храм поєднує форма бань, яка нагадує грушеподібні завершення барокових церков. Однобанна церква має спільний об’єм з прибудованою дзвінницею.
Дерев’яна церква середини ХІХ ст. є і в самому Василькові на виїзді з міста при старій поштовій трасі на Київ. Храм Різдва Богородиці перебудований з наддоріжної каплички у 1859 році. Спочатку називалася вона Свято-Духівською, після Другої світової війни перейменована на честь свята Різдва Богородиці. Церква має дві бані. Над самою церквою і над дзвінницею.
Памяткою архітектури кінця ХІХ – початку ХХ століття є церква у дачному селищі Боярка, колись у ХVІІІ ст. це були маєтності Києво-Печерської лаври. Стоїть вона на старому городищі V-VІ століття. В давньоруські часи тут було поселення Перетворка, назва по річці, яка утворює живописний став, що служить поетичним тлом для церковної споруди. Михайлівська церква нагадує типові проекти кінця ХІХ ст. Збудована з дерева, згодом обкладеного цеглою. Архітектором був відомий київський майстер історичного стилю Микола Горденін, який звів храм у 1898-1901 роках. Храм має класицистичні форми, в ньому вже не має традиційних рис української архітектури. Церква являє собою один об’єм у формі куба. З однією банею. Поруч дзвіниця, яка має теж одне завершення. Церква не зачинялася у радянський час, завжди була діючою. У 1987 р. встановлено новий іконостас. У 1989 р. храм розписано.
Поруч з церквою зберігся історичний цвинтар. На ньому похований видатний поет, класик української літератури Володимир Самійленко, який у Боярці провів останні роки життя.
Найновіший за датою дерев’яний храм на цій території – Параскевська церква в селі Веприк Фастівського району. Його зведено у 1993-1997 р. у стилізованій форми старих дерев’яних культових споруд українського стилю. Новий храм стоїть на фундаментах старої дерев’яної церкви 1856 року. У 1920-1930-х храм було закрито і понівечено за комуністів. Потім знову відкрито і відремонтовано за німецької окупації в часах Другої світової. Остаточно зруйновано за хрущовських часів у 1963-1964 років – останнього комуністичного нападу на церкву та релігію. Храм цей пов’язаний з душпастирською діяльністю священника і видатного композитора духовної музики Кирила Стеценка. Він служив в цьому храмі на початку ХХ століття.
Ми зупинилися лише на кількох храмах з дерева на Київщині. Радимо пізнавати світ самим, здійснювати екскурсію містами і селами рідних теренів.