Всі відомі українські монастирі, як правило, засновані у давні часи, і місця для них тоді вибиралися просто мальовничі. Бо, потрапляючи в обитель, кожен раз вражає не лише краса їхніх храмів, а й навколишні краєвиди. Село Дермань розташувалось у надзвичайно живописному місці у Здолбунівському районі на Рівненщині. Тут на пагорбах ще у XV столітті теж звели монастир, який довгий час був культурно-просвітницьким осередком Волині.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА. – «Вісник & Ко», № 46 (606), 15 листопада 2007 року
Дермань – перше село у Європі, яке мало свою друкарню
Починаючи від Крем’янця й далі на північний схід піднімаються так звані Волинські Татри, які високими пагорбами підпирають По-лісся. Ось тут у балках під зеленим крилом Верхівського лісу й розкинулось село Дермань, яке просто вражає своєю красою. Будинки практично губляться у низинах і на пагорбах у буйній зелені. Однак звідки б не дивився на навколишні краєвиди, звідусіль проглядаються білокам’яні мури монастиря, заснованого аж у 1447-1449 роках князем Федором Острозьким, який походив з відомої шляхетної волинської родини. А продовжувачем його справи і будівничим цього монастиря був Василь Острозький. Саме при ньому з’явилися перші монахи, тобто на зорі заснування й у подальшому Дерманський монастир населяли чоловіки. Так як у ті часи головну просвітницьку роль виконувала церква, то не дивно, що Дермань стала одним з визначних духовних осередків в Україні. Тут була семінарія, школа іконописців, навіть приходське духовне училище, величезна бібліотека. У 1576-77 роках маєтком монастиря управляв відомий першодрукар Іван Федоров, який, безумовно, вплинув і на те, що 1581 року була надрукована “Острозька Біблія” – перше повне друковане видання всіх книг Святого Письма церковно-слов’янською мовою. А вже 1602 року тут встановили друкарський верстат – це перше село у Європі, яке могло похвалитися у ті часи такою дивиною.
Костянтин Острозький намагався зібрати в Дерманському монастирі найосвіченіших монахів, які б не лише дотримувалися відповідних правил, а й мали хист до науки, особливо до вивчення мов. 1602 року він видає грамоту, в якій наголошує, аби сюди приймалися монахи “способнійшіє до науки” для навчання “письма словенського, гречеського та латинського”. Це не дивно, бо освіту тоді можна було здобути з книг, видрукуваних саме на цих мовах. Не можна не відмітити, що ігуменом Дерманського монастиря тоді був призначений Ісакій Борискович – надзвичайно освічений чоловік, який вчився в Олександрії, пізніше єпископ Волинський й Острозький. З переходом друкарні до Дермані й пов’язані переїзди туди інших видатних духовних та літературних діячів, таких як Йов Княгиницький, Кипріян (здобував освіту в Падуї і Венеції), відомий перекладами з грецької мови. Дослідники вважають, що першим дерманським друкованим виданням є “Діалог о вірі” (1603 рік), свідченням чого був каталог колекції Демидова, яка згоріла в Москві 1812 року. Останнє відоме дерманське видання датоване 6 лютого 1605 року “Лист Мелетія до Іпатія Потія о отступленії єго”, написаний в Єгипті 1599 року і перекладений на українську мову Борецьким. Зрозуміло, що розвивати книговидання у селі було складно, тому десь 1605 року друкарню знову повернули в Острог, а Борискович та Княгиницький виїхали із Дермані.
За багатовікову історію цей монастир зазнавав чималих змін – політична ситуація позначалася й на духовному житті. Але він весь час залишався православним.
Совєти знищили тут могили Смотрицького і Наливайка
1949 року монастир реформували у жіночий, заселивши його насельницями із Зимненського. А 1960 року комуністична влада монастир закрила, перевівши монахинь в Корець. Все майно розікрали, а у святій обителі відкрили спецшколу-інтернат для слаборозвинутих дітей. Совєти знищили могили Мелетія Смотрицького (найосвіченіший український філолог кінця XVI століття, автор “Граматики Слов’янської”) й Дем’яна Наливайка (православний церковний діяч і письменник XVI століття, член Острозького духовно-просвітницького осередку, придворний священик князя Костянтина Острозького, управитель Дерманської монастирської друкарні, брат Северина Наливайка), які теж перебували у цьому монастирі й відіграли неабияку роль у його розбудові. Є свідчення, що у 40-х й 50-х роках минулого століття кагебісти засилали в монастир своїх працівників, які розкривали повстанські угруповання, а їх у прилеглих лісах було немало.
Після проголошення незалежності України Дерманський монастир був переданий Українській автокефальній православній церкві, однак згодом московські ієрархи домоглися і без згоди мешканців села забрати його до Московського патріархату. Хоча Москва не має жодного відношення до його заснування та розбудови. Більше того, князі Острозькі завжди відстоювали саме українську державність й українське православ’я.
Головним у монастирі є Свято-Троїцький храм. Ще є Федорівський, зведений на честь його засновника. Святині Дерманського монастиря – це ікони преподобного Федора князя Острозького з частинками мощей, святого великомученика і цілителя Пантелеймона з частинками мощей, ікона Богородиці “Троєручиця”, преподобного Іова Почаївського з частинками мощей і чудотворна ікона Казанської Божої Матері. Найбільші дари прихожани приносять образу Божої Матері, віруючи в її чудодійну силу. Останнім часом тут з’явилися ще й інші святині: ікона “Хрещення Господнє”, яка обновилася 1996 року, й ікона Божої Матері “Семистрельна” – вона мироточить.
Нині у монастирі перебуває майже 50 послушниць різного віку. Частіше вони приходять сюди з Рівненської та Хмельницької областей. Монастир розбудовується, облаштовується – навколо порядок, як і має бути біля храму чи святині. Монахині, окрім служіння Богу, виконують послух, обробляючи десять гектарів землі, доглядаючи корів, коней, на власній пекарні випікають хліб, зрештою, у них завжди є чим зайнятися. На території монастиря можна зупинитися в готелі, аби провести тут стільки часу, скільки цього потребує душа.