Події навколо Десятинної церкви, а вірніше навколо храму УПЦ (МП) біля фундаменту Десятинки, сколихнули громадськість не на жарт. Ця тема не зникає з перших шпальт інтернет-порталів і продовжує турбувати суспільство. Ми вирішили провести власне розслідування і з’ясувати всі деталі конфлікту навколо історичного храму.
Історична довідка. Десятинна церква – перша кам’яна сакральна споруда у Київській Русі. Була збудована Володимиром Великим на десяту частину його доходу, від чого і отримала свою назву. З самого початку була присвячена Успінню Пресвятої Богородиці. Великий князь переніс до церкви прах своєї бабці – княгині Ольги, а також пізніше сам був похований в цьому храмі. Невдовзі після будівництва церква постраждала від великої пожежі. У 1169 р. церкву пограбував російський святий Андрій Боголюбський (якби дивно це не звучало). А при захопленні Києва монголо-татарами у 1240 р. вона була взагалі знищена. Причому, згідно з літописом, під своїми руїнами церква поховала чимало киян, які знайшли там прихисток від завойовників. Пізніше, вже в XVII ст., митрополит Петро Могила ініціював відновлення Десятинної церкви. Він доручив побудувати біля фундаменту невеличку дерев’яну церкву в пам’ять про оригінальну споруду. Однак вже в XIX ст. на місці фундаменту було збудовано великий кам’яний храм в імперському стилі, який не мав нічого спільного з початковим виглядом церкви. У 30-х роках ХХ ст. радянська влада знищила і цю церкву. Протягом XX та XXI ст. проводились численні археологічні дослідження. На сьогоднішній час достеменно не відомо, як саме виглядала Десятинна церква.
Перша спроба відродити Десятинну церкву відбулась у 2000 році. Президент Кучма 12 лютого того ж року видає розпорядження № 83/2000-рп «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві». Цим документом Кучма давав старт відновленню, тобто побудові нової Десятинки. У преамбулі Розпорядження згадується звернення «засновників благодійного фонду "Відродження Десятинної церкви"». Проте сам фонд був зареєстрований лише через 4 дні – 16 лютого 2000 року. Керівником фонду був Заурбек Хромаєв. Колишній спортсмен, зараз віце-президент Федерації баскетболу України. Про нього можна прочитати на сайтах «Аргумент» «Генштаб.info».
Син Заурбека – Тимур, є відомою особою. Він чоловік телеведучої Маші Єфросініної. За освітою економіст, вчився в Нью-Йорку. Обіймав високі посади у Мінфіні. Про його діяльність можна прочитати тут. Якщо виявиться, що це не брехня, то стає зрозумілим, навіщо було реєструвати благодійний фонд для відновлення Десятинної церкви. Тимура Хромаєва 30 січня 2015 р. було призначено Головою Національної комісії цінних паперів та фондового ринку.
Однак щось пішло не так і реалізацію цієї ідеї відклали. Нові ініціатори вирішили діяти вже більш-менш «релігійним шляхом». 11 лютого 2004 р. було зареєстровано релігійну організацію «Десятинний храм Різдва Пресвятої Богородиці». Зауважимо, що саме Різдва, а не Успіння, як автентичний храм в Київській Русі. Формально громаду зареєстрували на вул. Мельникова, 18 – на Лук’янівці. Проте на первинних документах настоятель громади вказував адресою вул. Інститутську, 4. Далеченько так від Десятинки, в готелі «Україна» (колишня «Москва»).
Ця громада подала заяву на узгодження встановлення на території музею малої архітектурної форми (МАФ) – каплички. Річ у тім, що хоча землю і передали музею, але не у власність, а у постійне користування. Номінальним власником землі лишалась міська влада в особі Шевченківської райради. Так ось остання райрада на засіданні комісії з питань розвитку територій 4 березня 2004 р. і погодилась із розміщенням МАФу, який належав юридичній особі «Десятинний Храм Пресвятої Богородиці» (витяг із протоколу № 33).
Паралельно з цим тодішній Міністр культури Юрій Богуцький 9 березня направляє листа голові Шевченківської райради Києва з формулюванням «прошу сприяти будівництву каплиці на місці Десятинної церкви».
Після цього настоятель громади ігумен Гедеон (в миру Юрій Самуілович Харон) 26 березня 2004 р. пише листа директорові Музею з проханням виділити 100 м² для каплиці Десятинного храму. Ігумен (Гедеон) «примазується» до цього листа і складається враження, що Міністр просить виділити землю конкретній релігійній громаді, а не встановити пам’ятну каплицю.
Тодішній директор Музею Сергій Чайковський відповів, що «Музей не заперечує щодо будівництва каплиці Десятинного храму». А вже 22 квітня Шевченківська райрада своїм рішенням надала земельну ділянку під МАФ (три з’єднаних кіоски загальною площею 60 м²) у тимчасову оренду на 1 рік.
Восени того ж року видається нове Розпорядження Президента, другим пунктом якого Мінкульту доручається «розглянути питання спорудження пам’ятної каплиці церкви Богородиці (Десятинної)».
Після цього відбувається тимчасове затишшя. І вже навесні 2006 р. Гедеон починає активно діяти. Він просить дозволу на проведення Пасхального богослужіння і між іншим вказує, що потрібно поставити «тимчасовий намет для зберігання церковного начиння».
Після Великодня директору Музею від Головного управління контролю за благоустроєм міста почали надходити приписи (№ 462414 від 5 травня та № 462726 від 29 травня 2006) про демонтаж самовільно встановленої споруди. Чайковський звернувся до чиновників з проханням про допомогу у виконанні припису за рахунок бюджету Музею, проте відповідні дії так і не були втілені в життя. Так само і видавало припис на демонтаж міське управління охорони культурної спадщини (№ 76 від 13.07.2006). Винесли постанову про призупинення подальшої експлуатації, а диякона громади взагалі притягнуто до адмінвідповідальності за невиконання техніки пожежної безпеки.
Після закінчення Великодніх святкувань директор Музею запропонував Гедеону, який до того часу вже встиг стати архимандритом (світською мовою – отримати чергове звання), виконати обіцянку і прибрати намет. Монах проігнорував його звернення. Тоді Чайковський звертається безпосередньо до очільника УПЦ – Митр. Володимира. Проте і той «відшиває» Директора Музею. Автор пропонує читачам самостійно ознайомитись з кореспонденцію панотців.
Музей звертався щодо незаконного встановлення каплиці до різних інстанцій, поки врешті-решт не вийшов на мера Черновецького. КМДА подала позов на громаду до суду. Примітно, що тоді громада вже була зареєстрована за адресою вул. Комінтерну, 6 (нині – вул. Симона Петлюри), а це далеко не територія Десятинної церкви.
В самому позові КМДА зазначає, що попри необхідність отримання дозволу на проведення публічних богослужінь (нині скасовано рішенням Конституційного суду від 08.09.2016) релігійна громада такого дозволу не отримала, а тому мерія просить суд частково обмежити право на мирне зібрання шляхом заборони на встановлення намету на території Музею. Дивно чому юристи КМДА обрали саме таку стратегію судового спору, а, наприклад, не подали позов проти самозахоплення земельної ділянки?
Однак суд «завалив» справу строком давності. Адже згідно з Кодексом адміністративного судочинства, якщо орган влади звернувся в день проведення публічного заходу або пізніше, то суд лишає заяву без задоволення позовних вимог. Доволі дивна ситуація. Громада звертається до влади з проханням дозволити провести богослужіння. Влада дозволяє, а коли громада півтора місяці не полишає місця проведення заходу, то суд владі відмовляє у позові, бо пройшли строки подачі. Якесь замкнене коло.
Відчувши смак безкарності богобоязненні панотці взялись за облаштування. В ніч на 1 червня 2007 р., за 3 дні до Петрового посту, завезли будівельні матеріали і встановили дерев’яну стаціонарну споруду (каплицю). Щодо настоятеля складено адмінпротокол та вручено припис надати необхідну дозвільну документацію. Проте її до сих пір ніхто не бачив. Тодішній заступник мера Сергій Рудик (нині народний депутат від БПП) запевняв, що про порушення поінформовано Предстоятеля УПЦ (МП).
Нині існує плутанина навколо власника незаконного МАФу. Відповідно до судових рішень, це громада «Десятинний храм Різдва Пресвятої Богородиці». Проте настоятелем цього храму є архим. Гедеон (Харон). Він же і очолює так званий «Десятинний чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці». Таку ж назву Гедеон використовує і в кореспонденції, зокрема, на бланку. Однак в Міністерстві культури не реєстрували ніякого десятинного монастиря. В них зареєстровано тільки «Чоловічий монастир на честь Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ».
Рішення про утворення монастиря приймалось на найвищому церковному рівні – Священним Синодом УПЦ. Так ось, 14 квітня 2009 митрополити благословили відкрити в Києві Десятинний Різдва Божої Матері чоловічий монастир (журнал № 20) та призначити намісником архим. Гедеона.
Проте в Київській єпархії є тільки один юридично зареєстрований монастир – чоловічий монастир на честь Різдва Богородиці і його настоятелем є Софійчук Василь Миколайович – це мирське ім’я вікарія Київської єпархії – єпископа Гостомельського Тихона. Цей монастир благословили заснувати так само синодали 26 лютого 2010 року (журнал № 9), через рік після монастиря Гедеона. 1 червня 2010 р. було зареєстровано статут монастиря і він став юридичною особою, на відміну від монастиря Гедеона. Важливо, що до Десятинки цей монастир немає ніякого відношення, адже адресою реєстрації вказано Дніпровське шосе в Голосіївському районі столиці – тобто в протилежній частині міста, на околиці. «Більше монастирів – хороших і кращих»...
Виходить, що Гедеон офіційно свого монастиря так і не заснував, а своєю діяльністю увів всіх в плутанину, адже його монастир «на паперах» стали плутати з реально функціонуючим іншим монастирем.
Разом із тим в навколо церковних ЗМІ поширюється інформація, що Гедеон є громадянином США та служив там військовим капеланом. Ми наразі ще не отримали підтвердження цього факту. Проте в тих же ЗМІ повідомляється, що Гедеон звернувся до Трампа і посла США в Україні Марі Йованович щодо захисту в скандальній історії навколо Десятинки. З відкритих джерел поки відомо, що з 1991 по 1999 р. Харон служив в РПЦ в Америці і відповідно проживав в США.
В разі, якщо американське громадянство Харона і братії монастиря підтвердиться, то це означатиме, що вони служать в Десятинній парафії незаконно. Адже відповідно до ст. 24 Закону Україну «Про свободу совісті і релігійні організації» іноземні релігійні священнослужителі мають займатись відповідною діяльністю лише в тих громадах, які їх запросили та з погодження органу, який зареєстрував відповідну церковну структуру. З Мінкультом діяльність Харона і Ко ніхто не узгоджував.
Далі цікавіше. Керівником релігійної громади (а не монастиря) є Гойхман Михайло Ісакович. Він був Президентом Всеукраїнської асоціації «Українські колекторські агенції». Не погано як для голови церковної парафії. В 2012 р. був радником голови НБУ Сергія Арбузова — одного з представників «сім’ї Януковича». Оглядачі припускають, що Гойхман був «смотрящім» Арбузова в низці банків, які зараз ліквідовані, а відносно їхньої діяльності відкрито кримінальні провадження.
Гойхман разом з Юрієм Хароном та Оленою Палюх (бізнесвумен, балотувалась до Парламенту від партії Наталії Королевської у 2012 р.) створили благодійний фонд «Фонд Відродження Десятинного Храму» (код ЄДРПОУ – 38322356) – не плутати з БФ «Відродження Десятинної церкви», про який йшла мова на початку матеріалу. Невідомо які схеми прокручувались в середині фонду, однак цікава деталь. При нульовому статутному капіталі фонд через деякий час отримав у власність елітну нерухомість на столичній Воздвиженці. Ось цей будинок за адресою вул. Гончарна 17б належить фонду. Це у підніжжі північного схилу Старокиївської гори, на якій і розташована сама Десятинка.
Після самовільного встановлення дерев’яної каплиці її у якості повноцінного храму освятив сам очільник Церкви – Митр. Володимир (Сабодан). Це відбулось у 2007 році. Влітку 2010 її ще трохи зміцнили, укріпивши дерев’яними стінами. А на самому початку 2012 р. була розіграна типова схема (як завіряють юристи) з отримання права власності на споруду. Громадянка Палюх О.М. (та сама співзасновниця фонду) подає позов до Шевченківського суду на громаду щодо права власності на МАФ, оскільки вона фінансувала його будівництво. Суд, вивчаючи обставини справи, у позові не задовольняє, проте утверджує право за громадою. Тобто громада до того не мала ніякої власності на території музею, а рішенням суду отримала у власність МАФ. На жаль, з невідомих нам причин, тоді ні Музей, ні КМДА не подали апеляції.
Які є підстави вважати, що це гарно спланована схема, а не реальний конфлікт спонсорів? В далекому 2002 році Юрій Харон (він же Гедеон) разом з Іоанном Хароном (вірогідно племінник) створили Товариство з обмеженою відповідальністю «АМІБУДКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ – 32070970), про діяльність якої з відкритих джерел нічого не відомо. Проте керівником цього ТОВ вони призначили ту саму Палюх Олену, яка і подала позов. Більше того, вони внесли солідний стартовий капітал – по 75 000 гривень кожний (за тодішнім курсом це по 14 000 долларів США). Відповідно до сфери діяльності ТОВ вказано будівництво. Тобто виходить, що Харон спланував будівництво церкви ще у 2002, створив ТОВ, призначив туди свою людину, а потім вона, як співспонсор, подала в суд, щоби оформити право власності на МАФ.
Проте МАФ — це рухоме майно і не може претендувати на земельну ділянку під нього. А без права власності на ділянку перебування на території Музею незаконне. Як обійти цю норму Закону? Треба зробити з малої архітектурної форми – капітальну споруду. Тоді відповідно до ст. 120 Земельного кодексу власник нерухомого майна отримує і право власності на земельну ділянку, на якій розташована споруда. А отже вихід є – треба зробити з МАФа капітальну споруду із фундаментом.
Суд визнає право власності громади на МАФ 15 лютого 2012, а вже 21 березня Київське БТІ видає технічний паспорт на нежитловий будинок (тобто нерухоме майно) за адресою вул. Володимирська, 2, літера «Р». Невідомо, яким чином громаді вдалося отримати паспорт БТІ, адже для цього потрібно було узгодити це питання з купою міських та міністерських інстанцій.
Проте саме на основі паспорту БТІ за громадою зареєстрували право на нерухоме майно у державному реєстрі. Примітна разюча різниця в площах. Рішенням суду, на яке посилається реєстратор, парафії виділено 60 м² на МАФ, а вже в реєстрі фігурує цифра в 133 м². Сам акт датований 26 липня 2013 р. – в період літніх відпусток, коли увага громадськості до незаконних схем найменша.
Після цього парафія жила своїм життям. Аж до подій січня 2018 р., коли два молодих архітектори вирішили нарешті привернути увагу до порушення закону людьми в рясах. Не можна сказати, що протягом всього цього часу громадськість мовчала – ні, були численні виступи, звернення, громадське обговорення. Ми просто це опустили у власному дослідженні.
Окремою історією саги про десятинку є розділ церковні «чудеса». Сумний історичній досвід показує, що церкви, які перебували на цьому місці, не існували довго. Проте намісник Гедеон (Харон) схоже вирішив розірвати «порочне коло» невдач. Він почав говорити про «чудеса», що начебто мали місце в його храмі. Одне з таких – явлення самої Богородиці. Священик розповідає, що до храму зайшла сама Діва Марія подивилась на свою ікону, потім помолилась, увійшла до вівтаря і щезла. Вочевидь ця історія розрахована на специфічне коло прихожан літнього віку та впливових, проте немаючих уявлення про православ’я, спонсорів та високопосадовців. Хоча б трохи релігійно освіченій людині зрозуміло, що не може Богородиця молитися перед своєю іконою сама собі. Це богословський нонсенс. Проте це не зупинило отця Гедеона в «пошуку» нових чудотворних свідоцтв. Пропоную читачам самим ознайомитись з матеріалом про Десятинку з російського релігійного сайту Православіє.ру. Виникають серйозні сумніви щодо такої кількості «чудес» в незаконно побудованій споруді за такий невеликий (за церковними мірками) відрізок часу. Проте видається, що саме цим церковники і «підкупили» чиновників, які не тільки постійно закривали очі на незаконну споруду, а й навпаки – лобіювали інтереси нечистих на руку панотців.
В 2015 р. все та ж парочка Юрій та Іоанн Харони створили власний благодійний «Харон Фоундейшен Україна» (код ЄДРПОУ – 39708942). Проте ніякої інформації щодо діяльності фонду нам не вдалося знайти. Може це типова схема відмивання коштів через благодійність? На жаль, ні спростувати, ні підтвердити цю інформацію ми не можемо.
Специфічний характер Харона не заважає йому перейматися суспільно-політичною ситуацією в країні. В січні 2017 р. він подав документи на входження до громадської ради при Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, але не пройшов. Він банально не правильно склав пакет документів. Цікаво, чим монах планував займатись у громадській раді цього Міністерства?
***
Що ми маємо в сухому залишку? Десятинка – ласий шматочок київської землі. Була не одна спроба на самому вищому рівні очолити освоєння державних коштів. Врешті-решт Церква шляхом обману, порушенням обіцянки самовільно захопила територію і всупереч всім українським законам, і міжнародним зобов’язанням встановила там каплицю. Остання в якійсь дивний і, вірогідно, зовсім незаконний спосіб перетворилась на капітальну споруду. Для певної легітимації своїх дій священики починають розкручувати тему «чудес», щоби хоч якось виправдати своє незаконне перебування на охоронній території. При цьому відбуваються численні «мутки» з релігійними організаціями та благодійними фондами. Врешті решт двоє молодих архітекторів вирішують привернути увагу громадськості до цього свавілля. Їх спочатку беруть під варту, а потім відпускають на поруки. Тим часом КМДА ухвалює петицію про демонтаж споруди. Фінал наче близько, проте хто виконуватиме це рішення? Наразі виглядає так, що всі відомства столичної влади намагаються скинути з себе відповідальність. Час покаже.
P.S. Окремі кейси щодо законопроекту нардепа Мірошниченка про будівництво церкви та діяльність спеціального створеного для монахів Музею історії Десятинної церкви ми не описували, бо це б в рази збільшило наше розслідування.