Діалог між представниками різних релігій неможливий довкола суто релігійних питань
Олег КИСЕЛЬОВ, канд. філос. наук, секретар Молодіжної асоціації релігієзнавців
Нещодавно у Києві пройшла Всесвітня конференція християн, юдеїв та мусульман. Одразу скажу, цей захід справив на мене велике враження: п’ятизірковий готель „Прем’єр Палац”, відомі релігійні, політичні та громадські діячі, високий рівень організації конференції. Все це сприяло позитивному іміджу як самого дійства, так, звісно, й його організаторів.
Як релігієзнавця мене, в першу чергу, цікавив сам характер міжрелігійного спілкування. Представники трьох релігій говорили банальні, але дуже важливі для України речі: утвердження миру, толерантності, взаєморозуміння та протистояння злу, фанатизму, нетерпимості. Точка дотику трьох релігій – єдиний Бог. Преподобний Роберт Ентоні Шулер відзначив, що кожний віруючий окремо не знає Бога повністю, проте разом юдеї, християни та мусульмани розуміють, що собою являє Бог. Ще один момент, релігійного характеру – це пропозиція молитися один за одного. Надалі, фактично, релігійна компонента діалогу закінчується, і починається інша, не менш важлива – миротворча.
Які висновки з цього напрошуються? Цей захід підтверджує одну важливу, з релігієзнавчої точки зору, тезу – міжрелігійний діалог як такий є неможливим. Можливий діалог між представниками різних релігій, проте, він неможливий навколо суто релігійних питань, які закладені у віровченні тієї чи іншої релігії. До таких висновків прийшла у своїй дисертації Лариса Владиченко – президент Молодіжної асоціації релігієзнавців. Ця конференція є „емпіричним” підтвердженням її висновків.
Учасники заходу згадували також про спільного отця євреїв та арабів – Авраама, біблійних пророків, котрі є спільними для трьох релігій, хоча, вони, все ж таки, по-різному сприймаються юдеями, християнами та мусульманами. На відмінностях не прийнято акцентувати увагу на такого роду зустрічах, адже позиціювання розбіжностей ні до чого привести не може. Отже, саме через неможливість виносити суто релігійні (обрядові та віроповчальні) питання на обговорення, про „міжрелігійний діалог” чи „діалог релігій” ми говоримо лише умовно.
Формат конференції не передбачав інтерактивного спілкування присутніх у залі із виступаючими, навіть VIP-персони, котрі сиділи у президії не задавали один одному питань. Проте на перервах наступала пора неформального спілкування. Учасники обмінювалися думками, охоче коментували журналістам свої виступи та доповіді своїх колег. Але знову ж таки, це навряд чи можна назвати діалогом, радше спілкуванням, обміном думками та люб’язностями.
Президент Євро-Азійського Єврейського Конгресу Олександр Машкевич влучно зауважив, що на взаємини між віруючими різних релігій великий вплив мають їхні релігійні лідери. Теоретична та практична позиція лідерів, як правило, унаслідується віруючими. Якщо лідери говорять про відсутність протиріч, протягують руки дружби один одному, то це позитивно впливає на формування релігійної толерантності у їхніх віруючих. Якщо з цієї точки зору подивитися на конференцію, то на око спадають дві речі. Були присутні персони міжнародного рівня, такі як головний рабин Ізраїлю Йона Мецгер, колишній Прем’єр-міністр Пакистану Беназир Бхутто, колишній Перший секретар держбезпеки США Том Рідж, колишній Прем’єр-міністр Румунії П.Роман та інші. Їхня присутність, теоретично, мала позитивно вплинути на міжрелігійні відносини в Україні. Проте українських релігійних лідерів було не багато: був, наприклад, рабин Олександр Духовний, але анонсовані Митрополит Володимир (Сабодан) та Патріарх Філарет (Денисенко) не брали участі у заході. Які висновки мають робити із цього українські віруючі? Які приклади поведінки дають їм їхні духовні лідери?
Звісно, можливо тут недопрацювали організатори конференції. Акцент заходу був зроблений на закордонних гостях. Ані Митрополит Володимир, ані Патріарх Філарет у програму виступаючих включені не були. Вірогідно, організаторам потрібно було звернутися до Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій задля духовної та моральної підтримки заходу, запросити усіх голів Церков та релігійних організацій, котрі входять до цієї Ради.
Однак все вище написане абсолютно не означає, що подібних конференцій не треба проводити. Ні, вони потрібні, і чим частіше вони будуть проводитися, тим більший вплив вони матимуть на свідомість пересічних віруючих. На конференції пролунала пропозиція від мера Києва Л.Черновецького зробити столицю Україну постійним майданчиком для подібних міжрелігійних зустрічей. Ця ідея була схвально прийнята учасниками заходу. Проте подібні заходи мають проходити не лише на рівні VIP-персон. Участь у міжрелігійних зустрічах мають брати представники усієї єрархічної вертикалі релігійних організацій – від їхніх керівників до простих віруючих. Вадим Рабинович, наскільки я зрозумів, – головний ініціатор та організатор цієї конференції, – на одному з кава-брейків сказав, що у кінці року планується подібний міжрелігійний саміт для молоді. Від реалізації цього задуму залежить рівень сприйняття ідеї міжрелігійної злагоди та взаєморозуміння в українському суспільстві.
І, на кінець, наведу ще одну тезу О.Машкевича: „Освіта є головною опорою діалогу”. Діалог неможливий без розуміння позиції партнера, з яким спілкуєшся. Глибоке розуміння не лише своєї світоглядної, релігійної позиції, але позиції свого співрозмовника збагачує особистість інтелектуально та духовно. Це розуміння корелюється із думкою одного із засновників науки про релігію – Макса Мюллера: „Хто знає одну релігію – не знає жодної”.
