Переклад статті із впливового німецького видання "Die Welt" на сторінках журналу "Український тиждень" про плачевне становище християн у Сирії в період воєнної ексалації в останній період часу.
Сирійська громадянська війна викорінила християнське населення. Але остаточно вирішити долю християн у Сирії може Туреччина. Масштаби обурення експансивною політикою Ердогана на місці побачив репортер Die Welt.
Фото: REUTERS
На ідилічних пагорбах коло одного з вигинів річки Хабур, під високими старими деревами, оточений зусібіч безкраїми полями, лежить Тель-Тавіл. Це маленьке село на 200 хат. Деякі нові, частина ще мазанки, але всі з великими внутрішніми дворами й садами. Подекуди навіть з басейнами. А от від мирного сільського життя тут більше ні сліду.
Лише християнське населення покинуло своє рідне село. Обидві церкви й сільська управа зачинені. Тепер у приміщеннях розташувалися ассирійсько-християнські загони Сирійської військової ради (MFS), адже Тель-Тавіл розташований безпосередньо на лінії фронту. «Ночами джихадисти наближаються до села на кілометр», — розповідає командир Хабур Сиріані. «А тоді стріляють по нас з важких кулеметів і мінометів». Цей 24-річний чоловік відповідає за оборону Тель-Тавіла. Щоправда він, як і всі солдати в селі, вбраний у цивільний чорний светр на замку-блискавці, його зброя схована. «Над нами постійно літають дрони, якщо розпізнають військовий пункт — падають бомби», — каже бородатий командир.
Ми робимо обхід, і він звертає нашу увагу на зрешечені стіни будинків та зяючі діри в мурі. На околиці села молодий чоловік показує на сірий склад під покрівлею із хвилястих металічних листів. «Це їхня база, вона приблизно за 2,5 кілометра, звідти вони починають свої операції», — пояснює воїн-християнин. «Але там вони всюди, у кожному домі й кожному селі, яке ви бачите, — додає він. — Ми останній бастіон на шляху цих джихадистів. Ми маємо боронити свою країну й не відступимо».
Під «джихадистами» Сиріані має на увазі сирійських бойовиків, яких Туреччина використовує як найманців для реалізації власних владних інтересів. У жовтні Анкара наказала переважно радикальним ісламістам напасти на Північну Сирію. Вони мали захопити 30-кілометрову зону безпеки, щоб захистити Туреччину від загонів курдської народної оборони (YPG), яку Анкара вважає «бандами терористів». Але атака передовсім вдарила по цивільному населенню. З області між двома сирійськими містами Рас-аль-Айн і Тель-Аб’яд вигнали курдські родини, а також вірменських та ассирійських християн. Останні втекли від геноциду в Туреччині 1915 року, коли було вбито близько мільйона вірмен і 500 тисяч ассирійців. Інші пішли в Ірак, але згодом їх і там переслідували. Після винищення ассирійців у Сімеле 1933‑го вони осіли в Північній Сирії
Геноцид і вигнання витаврувані в колективній пам’яті сирійських християн. Турецька операція викликає старі спогади про Сайфо — так ассирійці називають геноцид часів Османської імперії. У жовтні християнам довелося втікати з району міст Рас-аль-Айн і Тель-Аб’яд від орд турецьких допоміжних підрозділів. Через це ассирійці та вірмени знову втратили свою батьківщину, усе майно, а деякі навіть життя. Атака Анкари штовхає вже й так виснажену етнічно-релігійну меншину до катастрофи. Із 300 тис. християн, що мешкали східніше від Євфрату, сьогодні, за оцінками, залишилося тільки 100 тис.
Сирійська громадянська війна стала сценою для «Аль-Каїди» та «Ісламської держави» й позбавила коріння християнське населення. Але остаточно вирішити долю християн у Сирії може Туреччина. Анкара загрожує дуже важливій для економіки й культурного різноманіття сирійського суспільства групі.
«Я мав будинок і столярну майстерню в Рас-аль-Айні, — розповідає Абу Рафі Абдельахад перед кованими дверима сирійської православної церкви в Хасеке. — Вони були неподалік кордону, і, коли почався наступ, їх зруйнували». Тепер 62-річний батько шести дітей усе втратив. «Уже вдруге», як він каже. Бо Абдельахадові вже доводилося втікати 2013‑го, коли на місто напала «Джабхат ан-Нусра», одна з груп «Аль-Каїди». «2014 року я повернувся й усе почав з нуля, але тепер через Туреччину всьому кінець». У прогнозованому майбутньому повернення неможливе, каже столяр. «Джихадисти не пустять нас додому, та й повертатися небезпечно для життя».
Подібна до Абдельахадової і доля інших 75 християнських сімей Рас-аль-Айна. Вони були останніми з 500 родин, які залишилися після нападу «Аль-Каїди». Тепер з прикордонного міста решту християн вигнала Туреччина. За даними дослідження Syriac Strategic Research Center, лише в Рас-аль-Айні християни втратили 225 будинків, 120 магазинів і підприємств. Окрім того, десять з половиною тисяч гектарів сільськогосподарських земель, а також трактори, посівний матеріал, зерно вартістю багато сотень тисяч євро — усе дісталося ісламським повстанцям. У Таль-Аб’яді жило тільки 20 християнських сімей, але вони відігравали важливу роль у будівельній галузі. Їм належало багато нерухомості, часто це був їхній єдиний дохід. Сьогодні це в минулому. Бо турецький президент Реджеп Таїп Ердоган оголосив, що в зону безпеки між Рас-аль-Айном і Тель-Аб’ядом він планує переселити з Туреччини до двох мільйонів арабів. Іншим місця не залишиться.
Масштаб обурення християн експансивною політикою Ердогана можна було оцінити на похоронах Заїда Давуда, 19-річного бійця MFS. Це був перший християнин, який загинув від атаки ісламістських найманців Анкари на сусіднє до Таль-Тавіла село. «Його вбили тирани, турецькі гнобителі, бо хотіли вигнати з власної землі», — проповідував у листопаді сирійський православний архієпископ Моуріс Аміс на службі за померлим юнаком. Жорсткіших слів у повній церкві священнослужитель до своєї пастви промовити не може. Емоції неприховані, і єпископ каже те, чого всі бояться: ісламська Туреччина, яка виганяла та вбивала нас сто років тому, сьогодні знову переслідує і вбиває нас, щоб назавжди вигнати з регіону християн.
«Заїд — мученик і герой, я ним пишаюся, — каже через кілька тижнів після похорону його батько у вітальні сім’ї в місті Хасеке. — Він не хотів, як багато інших, їхати за кордон, натомість хотів боротися». Спротив — це історичний обов’язок, бо Туреччина ненавидить християн, не раз наголошує голова сім’ї. «Це ж не вперше, ми знаємо про жахи Сайфо», — додає акуратно виголений чоловік і стукає рукою до підлокітника свого бірюзового крісла. З гордою усмішкою він показує останню кулю, яку його син завжди носив із собою: «Він волів убити себе, ніж потрапити до рук ворогів». Не схоже, що батько в жалобі. Але донька й дружина поруч із ним сидять, мов закам’янілі. Їм довелося чекати шість днів, щоб сирійські ісламісти передали тіло Заїда. Спершу ті вимагали гроші, та врешті нічого не отримали, запевняє батько.
Під час нападу на позицію Заїда в полон узяли трьох його побратимів. Один з них — Джамель Нідал Ґеорґес, його батьки в шоковому стані й через кілька тижнів після події. Вони заціпеніло сидять поруч на старій канапі. Про свого 19-річного сина не чули ні слова, не отримували жодних новин про те, як він почувається й де він. Це незнання залягло на блідих обличчях темними колами під очима й виснажує їх нервово. «Єдине, що ми знаємо: спершу він був у руках джихадистів, вони вимагали $10 тис., — розповідає батько, — тепер, кажуть, він у турецькій тюрмі». Очі його матері Саїді Ганнах, яка досі відсторонено дивилася перед себе, тепер наповнилися сльозами. Батьки понад усе хочуть зробити хоч щось для свого сина. Але не знають, що саме й до кого їм звертатися. «Церква нічого не може вдіяти, так нам повідомляють, — каже батько. — Військові також». Залишається тільки чекати. Але це щодня все дужче крає серце.
Історія сім’ї ув’язненого християнина схожа на долі багатьох християн Північної Сирії. Зараз Ґеорґеси живуть у Хасеке. Але їхній рідний дім — Табка, місто неподалік однойменної дамби на Євфраті — найбільшого резервуару води в Сирії. Їм довелося тікати з міста 2013-го, коли наближалися «Джабхат ан-Нусра». Після угруповання «Аль-Каїди» прийшов терор «ІД». Табку звільнили в травні 2017 року, але повертатися сім’я не хоче. «Наш будинок повністю зруйновано, — розповідає батько. — Із колись 600 християнських сімей у Табці живе тільки шість осіб, яким понад 70 років».
Схожий вихід християнського населення був у Рацці, Дейр-ез-Зорі й багатьох інших містах Північної Сирії. «Аль-Каїду» та «ІД» перемогли, але кількість християнського населення й далі зменшується. Християни втікають не лише із захоплених Туреччиною районів міст Рас-аль-Айн і Тель-Аб’яд, а й з інших міст уздовж сирійсько-турецького кордону. Усі вони бояться нових воєнних операцій Туреччини та її ісламістських наземних військ. «Люди просто бояться продовження геноциду, — каже Малек Ханна з ассирійського Червоного Хреста. — Вони більше не бачать перспективи й просто виїздять, як і багато інших, щоб урятувати своє життя».