Юрій РЕШЕТНІКОВ, к.філос.н., Інститут християнської демократії
У кінці травня виповнюється рік з початку роботи Верховної Ради України V скликання, що вочевидь дає право підсумувати та оцінити результати її річної діяльності, зокрема в царині свободи совісті та державно-конфесійних відносин.
На жаль, немає жодних підстав казати про якісь позитивні досягнення Верховної Ради в цьому відношенні. Мова може йти лише про те, що не було зроблено або про негативні приклади діяльності вищого законодавчого органу у зазначеній сфері. Так, за рік своєї роботи Верховна Рада не спромоглася ухвалити жодного нормативного акту в інтересах подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин, натомість встигла відхилити аж чотири відповідних законопроекти: два законопроекти щодо надання релігійним організаціям права постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності (законопроекти № 1101 від 30.06.06 та № 2260 від 04.10.06 відповідно В.Стретовича та О.Турчинова), законопроект В.Стретовича щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів (реєстр. № 2020 від 30.08.06) та законопроект щодо встановлення мораторію на приватизацію майна культового призначення, що перебуває у державній та комунальній власності (реєстр. № 2758 від 15.12.06; автори – О.Боднар та О.Турчинов).
Абсолютно неконструктивною щодо гармонізації державно-конфесійних відносин виявилась діяльність нинішнього складу профільного парламентського Комітету з питань культури та духовності під головуванням В.Яворівського. Саме цей Комітет рекомендував Верховній Раді відхилити два вищезгадані законопроекти щодо надання релігійним організаціям права постійного землекористування, а також ще один законопроект з цього ж самого приводу (реєстр. № 2426 від 30.10.06; автори – народні депутати України – Р.Лук’янчук, О.Турчинов та Я.Сухий) (до речі підтримані як з боку Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, так і з боку Державного комітету України по земельних ресурсах), та законопроект В.Стретовича щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів.
Мабуть відчуваючи всю неадекватність такої «плідної» діяльності, згаданий Комітет все ж таки вирішив підтримати законопроект щодо встановлення мораторію на приватизацію майна культового призначення, що перебуває у державній та комунальній власності (реєстр. № 2758 від 15.12.06; автори – О.Боднар та О.Турчинов). Проте цей законопроект не знайшов підтримки у Комітеті з питань економічної політики, який в даному випадку виступає профільним. При цьому Комітет виходив з того, що законопроект нібито не передбачає механізм своєї реалізації. Зазначимо, що така позиція вказаного Комітету цілком збігається з висновком Кабінету Міністрів України щодо даного законопроекту.
Логічним наслідком цього стало відхилення законопроекту під час сесійного засідання 11 травня. Зазначимо, що розгляду законопроекту не завадила навіть відсутність у залі його розробників, хоча головуючий О.Мороз сам визнав те, що їхня присутність могла б позитивно вплинути на підтримку законопроекту з боку депутатів. При цьому розгляд наступного законопроекту, автором якого був Я.Табачник, було перенесено як раз через його відсутність у сесійній залі. Безумовно, такі дії свідчать лише про фракційну упередженість переважної частини депутатів з коаліції, а не про наявність у них справді державницької позиції. Тим часом колишні культові споруди, навіть ті, які включені в перелік Кабінету Міністрів України для повернення релігійним організаціям, активно приватизуються, що робить практично неможливим їх подальше повернення колишнім законним власникам, у яких вони в свій час були незаконно відчужені радянською державою.
Маємо підстави припускати, що подібна ж незавидна доля очікує ще два законопроекти, поки що не розглянуті у сесійній залі: знов-таки законопроект щодо надання релігійним організаціям права постійного землекористування (вже восьмий з цього приводу, починаючи з 2003 р.) (реєстр. № 2426 від 30.10.06; автори – народні депутати України – Р.Лук’янчук, О.Турчинов та Я.Сухий) та ще один законопроект щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів різного рівня (реєстр. № 3160 від 12.02.07; автори - В.Стретович, В.Марущенко, О.Боднар, В.Малишев). Доля останнього в значній мірі обумовлена негативною позицію щодо надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів парламентського Комітету з питань науки і освіти під головуванням К.Самойлик, що втім цілком відповідає її комуністичним переконанням. Зауважимо, що таку ж офіційну позицію з цього приводу займає і Міністерство освіти і науки під проводом ідейно близького К.Самойлик соціаліста С.Ніколаєнка.
Мабуть найбільш прохідним на сьогодні можна вважати законопроект В.Марущенка щодо внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу з метою дотримання таємниці сповіді (реєстр № 2895-1 від 25.01.07), що отримав підтримку профільного Комітету з питань правосуддя.
Особливо вражаючим є той факт, що подібне ставлення до розв’язання нагальних питань державно-конфесійних відносин виявляється як на фоні декларування керівництвом усіх парламентських партій своєї готовності сприяти діяльності Церков і релігійних організацій в Україні або своєї прихильності до тих чи інших Церков, так і зустрічей впродовж жовтня-листопада минулого року членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з головою Верховної Ради О.Морозом, керівництвом парламентських фракцій БЮТ та Партії регіонів, на яких їх було завірено в розумінні керівництвом Верховної Ради та відповідних фракцій потреб подальшого розвитку церковного комплексу в Україні та готовності сприяти розв’язанню відповідних питань.
Зазначимо, що напередодні розгляду законопроектів щодо надання релігійним організаціям права постійного землекористування та права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій письмово звернулися до керівництва Верховної Ради та парламентських партій з проханням про підтримку зазначених законопроектів. Зокрема, відповідні звернення були направлені предстоятелем Української Православної Церкви митрополитом Володимиром і предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату патріархом Філаретом. Проте вони жодним чином не вплинули на позицію депутатів навіть тих фракцій, що декларують підтримку відповідних Церков. Так, незважаючи на підтримку законопроектів щодо надання релігійним організаціям права постійного землекористування з боку УПЦ КП, багато впливових діячів фракції блоку «Наша Україна» продовжують вважати, що ці законопроекти відповідають інтересам лише «Московської церкви», а тому налаштовані рішуче проти. При цьому багато хто з депутатів, зокрема «Нашої України», не розрізняє понять «право власності» та «право постійного користування», безпідставно висловлюючи занепокоєння, що у випадку ухвалення відповідного законопроекту такі земельні ділянки перейдуть у власність Московського патріархату і будуть втрачені для Української держави. Так само і частина фракції Партії регіонів, декларативно прихильної до УПЦ, незважаючи на підтримку тих же самих законопроектів з боку митрополита Володимира, переконана, що вони служать інтересам лише новітніх релігійних течій, щодо яких парламентарі займають здебільш негативну позицію.
На сьогодні можна визначити кілька наявних позицій депутатів щодо питань державно-конфесійного блоку: абсолютна необізнаність і повна байдужість до них (в такому випадку депутати схильні прислуховуватися до керівників своїх фракцій та авторитетних їх членів), реальна необізнаність за наявності самовпевненості і усвідомлення себе як експертів з усіх питань, виразна конфесійна заангажованість і негативне ставлення до інших Церков (що не заважає не дослухатися до думки навіть керівництва «своєї» Церкви), пострадянська атеїстична налаштованість і негативне ставлення до релігійних організацій в цілому.
Разом з тим, залишилися нереалізованими заклики, зокрема з боку керівництва Верховної Ради, щодо утворення робочої групи з метою опрацювання нової редакції базового Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Проте, це може бути і на краще, враховуючи як те, що розробка минулого року аналогічного законопроекту Міністерством юстиції виявила усю складність у підходах до цього питання в контексті державно-політичних питань та міжконфесійних відносин, так і наполегливе бажання окремих народних депутатів взяти за зразок при такому опрацюванні відповідний закон Російської Федерації, який аж ніяк не можна назвати вершиною досконалості та демократизму. Зауважимо, що першу спробу запозичення зазначеного російського досвіду ми вже маємо у вигляді законопроекту О.Фельдмана (БЮТ) «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо зловживання правом на свободу світогляду і віросповідання (реєстр. № 3035 від 26.01.07), спрямованого на обмеження права на свободу совісті. При цьому автор останнього законопроекту в пояснювальній записці до нього прямо зазначає, що при його розробці використано відповідний досвід Російської Федерації.
З огляду на все викладене, можна констатувати, на жаль, що нинішній склад Верховної Ради у своєму розумінні потреб Церков і релігійних організацій виявився гіршим за попередній, а зневажливе ставлення до позиції релігійних діячів та спільнот не залежить від фракційної належності депутатів.
В значній мірі саме така «плідна» робота нинішнього скликання, особливо більшості, обумовлює позитивне сприйняття у принаймні частині церковного середовища президентської позиції щодо розпуску Парламенту та проведення позачергових виборів, що знайшло своє відображення у відомому зверненні керівників шести християнських Церков. Разом з тим, немає особливих підстав сподіватися на те, що новообраний склад Верховної Ради виявиться кращим за чинний у контексті розуміння нагальних проблем подальшого розвитку державно-конфесійних відносин. Хіба що до нього долучиться штатна «захисниця канонічного Православ’я» Н.Вітренко. Хоча що від того користі як «канонічній Церкві», так і усім іншим…