До дискусії про прозелітизм чи місію греко-католиків
Останнім часом в релігійних ЗМІ розгорілась доволі цікава дискусія щодо прозелітизму Греко-Католицької Церкви. Озвучив цю проблематику секретар ВЗЦЗ УПЦ прот. Миколай Данилевич, котрого підтримав редактор сайту “Київська Русь” прот. Андрій Дудченко. З боку УГКЦ свій погляд на дану проблему висловив релігійний журналіст Анатолій Бабинський. По мірі розвитку дискусії не залишилася осторонь, як завжди, українська діаспора. І, власне, тут хотілося б внести, як то кажуть, свою лепту.
Останнім часом в релігійних ЗМІ розгорілась доволі цікава дискусія щодо прозелітизму Греко-Католицької Церкви. Озвучив цю проблематику секретар ВЗЦЗ УПЦ , котрого підтримав редактор сайту “Київська Русь” прот. Андрій Дудченко. З боку УГКЦ свій погляд на дану проблему висловив релігійний журналіст Анатолій Бабинський. По мірі розвитку дискусії не залишилася осторонь, як завжди, українська діаспора. І, власне, тут хотілося б внести, як то кажуть, свою лепту.
Я священик Константинопольської Патріархії. Своє служіння проводжу на батьківщині інквізиції - в Іспанії. Напевно, не треба говорити про те, що саме представники Іберійського півострова являються, разом з поляками та італійцями, найбільш консервативними членами Римо-Католицької Церкви. Здавалося б, за таких умов не приходиться говорити про плідний діалог між РКЦ та Православною Церквою. Тим не менш, він існує, не без проблем, звичайно, а часом навіть подекуди дає результат. Проте не все так безхмарно, і причиною цьому - не багата і не мала діяльність, а скоріше антидіяльність українського уніатського духовенства.
Але де ж тут прозелітизм уніатів, конкретні факти? - запитає шановний читач. І самим першим можна привести факт, вже озвучений о.Андрієм Дудченком у статті “Называться своими именами”, де йдеться про його богослужіння у м.Кордова на Різдво цього року. Тактовність о.Андрія не дозволила йому назвати головного ”винуватця”, котрим виявився о.Святослав Миронюк, настоятель уніатської громади м.Люсена (провінції Кордова). Саме він розвісив оголошення про Різдвяне богослужіння без зазначення конфесійної приналежності. Проте Анатолій Бабинський стверджує, що подібні речі можуть бути оправдані. Мовляв, у Західній Європі працюють вихідці із Західної України, котрі, по ідеї, мали б бути уніатами. При чому він визнає, що до унії вони були православними, а ще перед цим, в період не розділеної церкви - “католиками”(!?). І вказує на непотрібність поглиблюватись в дане питання. Але ж є певне АЛЕ... Західна частина нерозділеної Церкви: церква Тертуліана і Орігена, Климента Римського і Амвросія Медіоланського, Осія Кордувського і Ісидора Севільського - це не сьогоднішня папська РКЦ. Бо якщо ні, то як пояснити, що у творіннях святих отців цього періоду немає жодної вказівки про непомильність (!) римських пап і їх абсолютну владу в церкві? Хіба що Анатолій володіє якимись артефактами, котрі можуть заперечити це - то нехай їх нам і представить.
Окремим прикладом можна привести і о.Дмитра Савчука, вже настоятеля уніатської громади м.Севілья. В місцевому іммігранському журналі «Коріння» цей душпастир говорив про те, що на його богослужіння приходять не тільки українці, але й грузини. Більше того,у спілкуванні зі мною приводив це як підтвердження «вселенскості» уніатської церкви. Напевно, не треба пояснювати, що для грузин поняття греко-католицтва, м’яко кажучи, чуже і неприроднє.
Як один із прикладів прозелітизму можна привести і ситуацію, котра склалася в м.Марбейя (провінції Малага), де перед Пасхою Христовою 2006 року, з’явились аналогічні оголошення про богослужіння - теж без будь-якої вказівки на конфесійну приналежність. Тоді, пригадую, довелось впродовж усього Страсного тижня відповідати на телефонні дзвінки парафіян і роз’яснювати, що ніяких змін на Пасху немає, богослужіння відбудеться там, де завжди. То й не дивно, бо в оголошеннях був вказаний зовсім інший храм. І знову автором виступив тодішній настоятель місцевої уніатської громади, а тепер настоятель громади в м. Кампоермосо (провінції Альмерія ) о.Мирослав Медвідь.
Ну, а напевно, апогеєм уніатського софізму можу пригадати інтерв’ю одного священика з Каталонії, де він представився кліриком “Української ПРАВОСЛАВНОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ Церкви“, котре він дав газеті “Комсомольская правда в Испании”. На фоні такого тезису блідне той факт, що настоятель уніатської громади Мадриду, нині покійний о.Ігор за богосужінням дозволяв собі не поминати главу своєї Церкви папу Бенедикта ХVI.
Згадуючи дані факти, я не осуджую і не закликаю до осудження даних священників, а тільки підкреслюю недопустимість подібної практики. За цим всім поневолі згадаєш слова великого Каменяра – Івана Франка: «УНІЯ розділила український народ на два ворогуючих табори».
Зрештою, і Кобзар дає свою оцінку:
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!...
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай.
Наостанок хотів би вказати, що проблема уніатського прозелітизму існує. Він часто не приймає вигляд місіонерства, як то старається довести Анатолій Бабинський. Єдине, в чому я з ним згідний, як і з о.Андрієм Дудченком, так це в тому, що українське суспільство, занехаяне комуністичним режимом, як ніколи потребує проповіді живого Христа. Щоб сповнились слова апостола Павла: “Вже не я живу, але живе в мені Христос“ (Гал 2:20). Але в цій проповіді ми повинні чітко визначити, до котрої церкви закликаємо людей.
Про автора
Протоієрей Тарасій Петруняк, уукраїнська парафія у місті Малага, Іспанія, Константинопольський Патріархат.
Протоієрей Тарасій Петруняк
