Впродовж усього року на могилу блаженної сестри Марти Вєцкої – монахині, яка віддала власне життя за ближнього, приїжджають сотні людей.
Впродовж усього року на могилу блаженної сестри Марти Вєцкої – монахині, яка віддала власне життя за ближнього, приїжджають сотні людей.
Покутське місто Снятин видніється здалеку. А точніше, його Снятинська ратуша. Вона є однією з найвищих в Україні (її висота 50 метрів) і, що цікаво, зводилася впродовж аж 40 років. І навіть, якщо ви не прогуляєтеся центром міста, а пересікнете його транспортом, то всеодно не помітити храмів, що розташовані неподалік Ратуші, неможливо. Три церкви – римо- і греко-католицькі і православна (УПЦ КП) – сусіди. І так – мирно, спокійно і, так би мовити, по-сусідськи, різні конфесії співіснували тут завжди.
У Снятині, на центральній вулиці міста, ніколи не припиняється потік транспорту. Машини одна за одною курсують в протилежні сторони, адже це – міжнародна траса. Однак, якщо мати бажання провести кілька годин у цьому покутському районному центрі, то можна пройтися міським парком, відпочити в одному з кафе, яких тут немало. А ось щодо музеїв, то Снятин має чим похвалитися. Бо саме тут знаходиться Літературно-меморіальний музей українського письменника, громадського діяча і адвоката Марка Черемшини — в будинку, де він жив і працював у 1912–1927 рр.
Щоправда, є у Снятині те, а точніше та, завдяки чому це місто тепер все більш і більш знане у нашому християнському світі. При виїзді зі Снятина, повертаючи у напрямку міста Городенка, ліворуч ви неодмінно побачите гарний будинок, який прикрашає великий вітраж із зображенням блаженної сестри Марти Вєцкої. Ви помітите його й вночі, адже вітраж світиться. І цей гарний будинок – Благодійний центр імені Марти Вєцкої.
Власне, завдяки саме цій скромній монахині – сестрі Марті Вєцкій, яка належала до Згромадженян Сестер Милосердя, Снятин став місцем паломництва тисяч людей. Щодень на її могилу на міському цвинтарі приходять люди. І кожен житель Снятина може стати для вас гідом, бо незважаючи на віросповідання, обов’язково покаже: ось лікарня, де сестра Марта працювала, а ось могила, де вона знайшла вічний спочинок. І хоча сестра Марта Вєцка, котра працювала у цьому місті на Прикарпатті два останні роки свого життя, у 2008 році була проголошена блаженною, дуже багато людей називають її не інакше, як святою сестрою зі Снятина, а дехто – покутською Матір’ю Терезою.
Блаженна Марта Вєцка похована на центральній алеї міського цвинтаря. Тут завжди багато квітів, лампадок, а надмогильний хрест, за місцевою традицією, прикрашає гаптований рушник.
Саме той факт, що на могилу сестри Марти завжди приходило стільки народу через її заступництво просити у Бога певні ласки, і вплинув на початок канонізаційного процесу в червні 1997 року. В грудні 2004 року Папа Іван Павло II проголосив декрет про героїчність чеснот сестри Марти Вєцкої, а в липні 2007 року Папа Бенедикт XVI затвердив цей декрет. У матеріалах, які зібрали під час беатифікаційного процесу, зафіксовано 132 оздоровлення та поліпшення стану здоров’я без медичного втручання, а тільки завдяки молитвам через заступництво сестри Марти Вєцкої.
24 травня 2008 року Державний Секретар Ватикану кардинал Тарчізіо Бертоне під час Архиєрейської Літургії у Львові провів процес беатифікації сестри Марти Вєцької і проголосив її блаженною. Літургічний спогад блаженної Марти Вєцкої відзначається 30 травня.
З кожним роком культ сестри Марти Вєцкої шириться світом все більше і більше. В Кракові, в генеральному домі сестер милосердя, навіть створено щось на зразок центру, де реєструються свідоцтва про отримані благодаті, записуються прохання, які вірні заносять за заступництвом с. Марти. Листи приходять з різних кінців світу!
А тут, у Снятині, у каплиці блаж. Марти Вєцкої кожного понеділка, о 18 годині, після Святої Меси є молитва до блаженної с. Марти Вєцкої. Невелика каплиця знаходиться у костелі Матері Божої з Гори Кармель.
Римо-католицький костел розташовується у надзвичайно мальовничому місці – на схилі, або як кажуть у Снятині, на кручі, звідки відкриваються прекрасні краєвиди карпатських гір та річки Прут. І так символічно, що прямо на схилі височіє нелика фігурка св. Яна Непомука – улюбленого святого Марти Вєцкої. Його фігурка колись стояла на подвір’ї родини сестри Марти. Більше того, і на цвинтарі сестра Марта похована біля каплиці цього свяого…
В каплиці Марти Вєцкої люди моляться перед великим образом цієї блаженної. Його намалював польський художник Мартин Колпанович, а презентований він був у Льовові, під час беатифікації монахині. На ньому блаженна сестра зображена на тлі панорами Снятина. В цій же каплиці зберігається надгробний хрест зі старої могили сестри Марти. Після беатифікації у Львові, у Снятині в тому ж часі відбулася подячна Служба Божа, куди з’їхалося сотні людей.
Коли у 1946 році влада міста закрила римо-католицький храм у Снятині, люди йшли молитися біля гробу сестри Марти Вєцкої.
Настоятель Снятинського костелу, отець Леонід Куклишин розповідає:
— Саме завдяки людям, навіть не римо-католикам, могила сестри Марти завжди була доглянута. Взимку вони відкидали від могили сніг, навесні прибирали. Тут, у Снятині, люди завжди і у всі часи дуже шанували сестру Марту. І якби не прості мешканці Снятина, хтозна, що було би з могилою…
У цьому покутському місті сестра Марта провела зовсім небагато часу – всього два роки. Та й у житті цієї блаженної не відбулося нічого особливого чи надзвичайного. Власне, дуже коротким було і її життя – вона прожила всього 30 років. Надзвчичайною була тільки її героїчна практика християнських чеснот.
Марта Вєцка народилася 12 січня 1874 року в селі Новий Вєц на Помор’ї, Польща. Родина Вєцких мала 13-х дітей, з них Марта була третьою. В цій сім' ї завжди панувала глибока релігійна атмосфера. Коли Марті було 2 роки, вона дуже важко захворіла, їй навіть загрожувала смерть. Тоді мати дівчинки звернулася до Матері Божої П’ясечної. І незабаром дівчинка дуже швидко видужала. Ця подія в родині Вєцкіх вважалася за диво і мала великий вплив на пізніше велике пошанування Мартою Матері Божої. Вона все життя молилася до Неї в усіх своїх потребах і засвідчила, що Марія ніколи ні в чому їй не відмовила. Сусіди завжди дивувалися, звідки ця дівчинка має таку побожність, доброту, а головне, таку велику радість, яка передавался всім навкруги.
Марта Вєцка вступила до Згромадження Сестер Милосердя у Кракові у 18 років. У 1893 році була направлена працювати до лікарні спочатку у Львові, згодом у село Підгайці, а опісля у містечко Бохня. До Снятина сестра Марта приїхала у 1902 році. Тут, власне, і минули два останні роки її життя.
Збереглося багато свідоцтв людей, які мали нагоду знати сестру. В одному із них йдеться про цікавий факт. Одного дня до лікарні, де працювала монахиня, привезли рабина зі зламаною ногою. Оскільки лікаря на той момент в лікарні не було, сестра Марта взялася складати хворому ногу. Але рабин не хотів, аби жінка торкалася його. Та сестра Марті вдалося переконати його, що вона не звичайна жінка, а особа, яка належить Богу. Рабин піддався вмовлянню. Однак наступного дня все ж пішов до лікаря, аби той перевірив, чи все добре з ногою. Лікар, дізнавшись, що працювала саме Марта Вєцка, сказав: “Якщо ногу складала сестра Марта, то навіть немає потреби її перевіряти”. Покидаючи лікарню, рабин написав спеціального листа вдячності і адресував його так: “Святій сестрі Марті зі Снятина”.
Останінй подвиг монахині справді вартий святості. Пронісши крізь все життя велику любов до людей, вона власним прикладом продемонструвала цю любов. У лікарні лежала жінка, хвора на тиф. Молодий співробітник мав зробити у цій палаті дезінфекцію. Знаючи, що вдома у нього були дружина і маленька дитина, і аби він не заразився, сестра Марта Вєцка сама дезінфікувала приміщення. Їй не вдалося уникнути зараження на тиф. І через кілька днів, 30 травня 1904 року, сестра Марта померла... Розповідають, що на її похороні були священики різних конфесій і величезний натовп людей.
У радянські часи на могилу сестри Марти теж завжди приходили люди. І це були вірні різних конфесій. Вон називали сестру Марту то “святою”, то “монашкою”, то “матушкою”.
Паломництво сюди триває й понині. У травні 2008 року, після урочистої беатифікації сестри Марти Вєцкої у Львові, до Снятина з’їхалися тисячі людей і сестер з усього світу, аби подякувати Богу, а також цьому місту за блаженну Марту. Це була також подяка за всіх сестер милосердя, які після довголітньої перерви, у 2000 році, знову приїхали працювати на Франківщину, на Покуття.
Перші ж сестри ордену милосердя святого Вікентія де Поля прибули до Снятина у 1899 році. Не маючи свого дому, вони мешкали у місцевій лікарні, де й працювали. В 1902 році до них якраз долучилася сестра Марта Вєцка. Католицькі монахині пережили тут Першу світову війну, однак було зруйновано частину лікарні, тому сестри були змушені покинути Снятин і виїхати до Кракова - як виявилося, на довгі десятиліття...
У 1990 році сестри із Кракова вперше приїхали на могилу Марти Вєцкої. Вони були вражені її великим пошануванням серед простих людей різних конфесій. З огляду на це було вирішено, що Сестри Милосердя мають знову повернутися до Снятина. І їхнє сучасне життя та праця у цьому місті почалися з 2000 року.
Сьогодні сестри (а їх зараз четверо) мешкають у Снятині у новозбудованому Благодійному центрі ім. блаженної с. Марти Вєцкої. Власне, це і є той живий пам’ятник цій блаженній. Адже ніяких почестей чи нагород їй ніколи не було потрібно, лише б продовжувалася справа великого милосердя.
— Коли відбулася беатифікація сетри Марти, — розповідає с. Галина Луптович, — ми подумали, що не хотілося би, щоби на цьому вшанування сестри Марти завершилося. І щоб увіковічнити пам’ять про сестру Марту, нам хотілося зробити щось таке, чому вона раділа б найбільше. Так ми задумали побудувати цей Благодійний центр – як живий пам’ятник нашій с. Марті. За її життя будь-хто міг до неї прийти — чи то за порадою, чи просячи про допомогу, і вона ніколи нікому не відмовила. Завжди мала для всіх час. І ми намагаємося робити так, як вона. Тому у нашому центрі знаходяться світлиця для дітей дошкільного віку, соціальний пункт для одиноких та потребуючих людей, які зможуть отримати тут матеріальну і духовну допомогу, центр опіки над дітьми з особливими потребами та «Вікно життя» для порятунку дітей, яких покинули матері.
Що цікаво, цей центр був зведений за дуже короткий термін – всього за два роки. Наріжний камінь, що закладався під будівництво, привезли з місцевості, де народилася Марта — Нового Вєца у Польщі. Будівництво розпочалося у 2010 році, а під кінець 2011 року вже було завершене. 12 лютого 2012 року відбулося урочисте відкриття та посвячення Благодійного центру, в якому взяв учать Глава РКЦ в Україні, Архиєпископ Мечислав Мокшицький.
З того дня двері у цей дім завжди відкриті для всіх потребуючих. Як маяк вказує дорогу сюди сама сестра Марта, яка у весь людський зріст зображена на вітражі при вході у дім. Монахиня у великому головному уборі білого кольору – корнеті. Всередині приміщення цей вітраж теж добре видно.
Як розповідають сестри, корнет - це було щоденне вбрання Сестер Милосердя. Після ІІ Ватиканського Собору сестри змінили корнет на простий синій вельон. Здавалося б, що корнет був незручним для щоденної роботи, однак монахині його дуже любили і не бачили ніяких незручностей. До того ж, корнет був символом милосердя, яке похилялося особливо над хворими, бо сестри переважно працювали в лікарнях із хворими.
— На сьогодні, — продовжує сестра Галина, — наша основна праця у центрі – це праця з дітками в світлиці, щось на зразок дитячого садочка. Оскільки у місті діє лише один державний дитячий садок, то він не в змозі забезпечити місцями всіх бажаючих. І ми відкрили цю світлицю для потреб всіх мешканців Снятина та навколишніх сіл, не тільки римо-католиків. Більше того, в нас є лише одна дитина з римо-католицької родини. Віросповідання – це останнє, чим ми цікавимося у батьків. Найперше, ми беремо у наш садочок діток із малозабезпечених родин, з бідних родин, з родин, де дуже важке матеріальне становище. За перебування у садочку батьки вносять пожертви – хто скільки може.
Світлиця ім. блаж. Марти Вєцкої діє у Снятині вже чотири роки. До того, як відкрився цей центр, садочок знаходився у квартирі, яку сестри винаймали. Сьогодні ж для хлопчиків і дівчаток Снятина – справжній рай, адже теперішнє приміщення – велике і просторе. Всюди зроблено сучаний ремонт. У кімнаті для занять та розваг – всі необхідні іграшки, книги, ігри… Великі вікна, через які дітки вранці прощаються з батьками. Свіжим деревом ще пахне у столовій, адже сюди нещодавно завезли нові столики. Вздовж всього коридору – фотографії малюків! На другому поверсі – кімната для занять із хворими дітками. Ними окремо займається сестра Моніка. На сьогодні їх семеро, переважно з ДЦП, синдромом Дауна, аутизмом… Тут є все необхідне для того, аби такі дітки могли розвиватися. І спеціально для них в центрі встановлено підіймач. На цьому ж поверсі – каплиця. Всі діти перебувають в садочку з 9-10 до 16 години, тут же і обідають. Приготуванням обідів окремо займається сестра Марія.
На сьогодні популярність світлиці Марти Вєцкої у Снятині – надзвичайно велика. Зараз основна група (здорові діти) складається із 40 чоловік. Більше такої кількості тут прийняти не можуть, а бажаючих потрапити – уже сотня.
Сестра Галина Луптович, яка замається з дітками, має педагогічну освіту. Допомогають їй світські особи – мама однієї дитини, теж педагог, студентка та парафіянка з костелу.
— Наш день із дітками, — каже сестра Галина, — розпочинається із вільних забав, які плавно переходять до занять з підготовки до школи – для старшої групи. Оскільки в нас дві групи, діти від 3 до 6 років. Потім ми співаємо, танцюємо, сідаємо на підлогу в коло і про щось розмовляємо. В цьому моменті для мене найважливіше виробити у дітей вміння слухати – спочатку вихователя, потім один одного. Згодом виходимо гуляти на наш дитячий майданчик на подвір’ї. Перед їжею – завжди коротка молитва. Їй передує таке ж коротеньке розважання, аби діти усвідомлювали, за кого чи за що вони моляться. Ми розмовляємо з ними про аварії на дорогах, про те що таке безробіття… І молимося за водіїв, аби були обережні на автошляхах, за батьків, щоб у них була добра робота… Одна мама розповідала, що коли вони вдома сідали вечеряти і дитина сказала, що треба помолитися, в неї аж сльози виступили…
Важливо, що в окрему кімнату, яка слугує соціальним пунктом для одиноких та потребуючих людей, які зможуть отримати тут матеріальну і духовну допомогу, є окремий вхід. Тут завжди на столі печиво, є можливість випити гарячого чаю. В основному люди приходять сюди взимку. Також зверталися сюди з проханням позичити на певний час інвалідний візок чи інші подібні речі.
Але, звісно, в цьому центрі також завжди є місце і паломникам, які з’їжджаються до Снятина щороку на міжнародне паломництво Вікентійської Родини. Вони приїжджають сюди з усіх кінців світу, аби черговий раз подивуватися короткому життю Блаженної сетри Марти. Кілька років тому, перебуваючи у Снятині, сестра Евеліна Франк, генеральна настоятелька Згромадження Сестер Милосердя сказала: “Життя сестри Марти закінчилося актом любові – відданям самої себе, щоб врятувати ближнього саме тут, у Снятині”. Тому й не дивно, що кожного року 30 травня місто знову і знову по-особливому вшановує цю блаженну. Адже світло її милосердя справді велике.
Фото автора та з архіву Сестер Милосердя