«Добре нам тут бути»: на які запитання відповідали на Київському богословському літньому інституті

Якщо ви хочете знати, якою є людська гідність, прислухайтесь до Бога. Осердя людськості у богоподібності людини і без цього годі осмислювати її гідність. Більше тижня автор мала можливість бути частиною та роздумувати про гідність людини на Київському богословському літньому інституті (далі – КЛБІ). З катедри говорили різні люди, різними мовами, а серед студентів були люди з України, США, Франції, Бельгії, Білорусі, але ніхто не почувався зайвим. Кожен був почутим! І хоч неможливо кількома реченнями описати, що відбувалося в стінах нашої аудиторії, та все ж спробую вловити невловиме.

Паскаль та «вогненна ніч»

«Часто ми думаємо, що все прозоре, але це самообман», – розпочала свою лекцію проф. Марґеріт Лена з Франції, цитуючи Анрі де Любака, – «Людина ж безкінечна!». Марґеріт Лена наголосила, що неможливо говорити про людину, якщо постійно уникати осмислення її полярності – величі та нікчемності (grandeur et misère). Основою для її міркувань стала творчість Блеза Паскаля, зокрема його незавершених «Думок».

Під час лекції я часто поверталась думками до своїх студентських конспектів із претензіями: «Чому я цього не знаю?». Для мене стало своєрідним одкровенням те, що Блез Паскаль, великий математик та філософ, був ще й містиком. У 1664 році він пережив «вогненну ніч» – ніч, коли Паскаль відкрив для себе велич людської душі. Неможливо читати чи інтерпретувати його творчість поза контекстом цієї події. Красномовство Паскаля, яким так захоплювався Вольтер, перетворилось цієї ночі в уривки фраз і виголосів, які він хаотично записав на папері і з якими не розлучався ніколи: «Вогонь. Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, а не філософів і вчених. Певність. Певність. Відчуття. Радість. Мир. Бог Ісуса Христа. Твій Бог буде моїм Богом». Перед смертю Паскаль прийшов до храму, де він хотів прийняти Євхаристію. Йому відмовили. Тоді він попросив, щоб привели людину, яка помирає і якій дадуть Причастя, щоб він бодай би поглядом діткнувся великої таємниці. Так і сталося, але невдовзі Паскаль помер.

«Ось яка вона – боротьба “мислячих тростинок”, – думала я. За кілька годин лекцій Марґеріт  Лена, ми з Паскалем, великим драматургом людської свободи, подружилися раз і назавжди. «Він людина інтуїції, а не дедукції, тому головним органом пізнання для нього є серце», – наголосила Марґеріт. Саме серце є місцем боротьби між величчю та нікчемністю людини. Від цих думок постійно хотілося звертатись до благань Давида: «Серце чисте сотвори мені, Боже!».

Мене бентежило питання «Як же бути?». Людина – це пошук постійного балансу чи радше вміння у своїй нікчемності віднайти образ Божий? Паскаль мав свою теорію, в якій я знайшла відповідь для себе: «Повернути людині її гідність – це допомогти їй подолати дві брехні про неї: відчай, який говорить "Ти ніщо!" та гординю, яка говорить "Ти все!"».

Ти – священна історія

«Воплочення стає для мене свідченням, що Інший є даром, а не загрозою», – наголосив диякон-патролог з Бельгії Віктор Юдін. І це стало початком прекрасної «симфонії думок», що можливо продовжувати слухати й в позачасовому контексті КЛБІ. Її учасниками  були єпископ з Франції Дідьє Берте, що говорив про Жана Ваньє, український філософ Олександр Філоненко, який відкривав дар «цивілізації дружби», та мила Беренже Савельєв, яка була моїм практичним гідом в країну дружби та глибину людського серця.

Ще готуючи есе для участі в КЛБІ, я багато думала про гідність людини. Серед мислителів, філософів та навіть богословів, я не знайшла більшого речника людської гідності, аніж Жан Ваньє. Якою ж радістю для мене було чути, як владика Дідьє цитує мого близького друга Жана: «Для того, щоб визнати крихкість іншого, потрібно визнати власну крихкість, бо ми створені, щоб давати життя один одному». Ще більшою радістю була присутність приятелів, батьків та друзів зі спільноти «Віра і Світло», співзасновником якої є Жан Ваньє. Разом  з ними був капелан о. Тома Кушка, василянин.

За кілька днів, після лекції владики, Олександр Філоненко продовжив тему сакральності дружби. Одне з запитань просто вп’ялось в моє серце: «А скільки в тебе таких друзів, які, дізнавшись, що Ісус Христос в твоєму місті, прийдуть до твого дому, візьмуть тебе, зламають дах і увірвуться до чужого дому, щоб піднести твоє розслаблене тіло до Нього, щоб Він тебе зцілив?». Від таких роздумів серце поетапно проходить іспит сумління і метаноя неминуча. Що ж робити?

Гідність людини треба проживати

Далі на одній із лекцій Костянтин Сігов говорив про значення тридцятої річниці падіння Берлінського муру в світовому та сучасному українському контексті. Підозрюю, що він і гадки не мав, що відповідає на моє питання про дружбу. Таємниця жертви Христа, який життя дає за друзів, без перебільшення втілилась в історії, що її розповів Костянтин Сігов.

Коли він говорив про Україну, то розповів історію дівчинки Меланії та її бабусі Ольги, які стали вимушеними переселенцями з Маріуполя. Мама дівчинки, також Ольга, загинула під обстрілами, коли прикривала тілом свою трирічну донечку. «У місці обстрілів та відчаю потрібна надія – це Меланія», – наголосив Костянтин Сігов. Портрет маленької Меланії зобразили на 15 поверховому будинку в Маріуполі. Художник Олександр Корбан зумів вловити крихкість та беззахисність дитини. Портрет став своєрідним меморіалом вразливості.

Посеред вже непомітних закостенілості, байдужості та «війни як буденності» принаймні мені було дуже важливо почути про жертву та надію. Не про обстріли, а про мужність матері, не про домовленості, а про вразливість дитини. Бо тільки так можна відкрити для себе людину як «образ слави Бога».

Впасти на коліна… з вдячністю

Бесіди за сніданком про «таворівський феномен» захвату і блаженства апостолів під час Преображення Христа стали пророчими й для мене. «Добре нам тут бути» (Мт. 17, 4) і прощатися, ой, як не хотілось. Київський літній богословський інститут – це велика історія, яка не завершилася, і буде мати своє продовження. Неможливо передати мою вдячність всім-всім лекторам, яких я тут не згадала чи усім друзям, які розділили зі мною цю мандрівку. Дякую за ваші прекрасні серця, дякую за поезію, дякую за сопричастя!

Довідка: XVII Київський літній богословський інститут (КЛБІ), який присвячено темі "Гідність людини: осмислення і практика", відбувався з 24 липня по 1 серпня 2019 в Києві.

Організатори: видавництво «Дух і Літера» та Центр Св. Климента.

Серед лекторів цьогоріч були: єпископ Дідьє Берте (Франція), професор Марґарет Лєна (Франція), філософ Олександр Філоненко (Україна), історик Оксана Довгополова (Україна), патролог диякон Віктор Юдін (Бельгія), богослов архімандрит Кирило Говорун (США-Україна), славіст Марта Келлі (США).

Юлія Вінтонів