Донбаські бандерівці: як нащадки депортованих лемків та бойків створили найменшу громаду на Сході України
Україна у вересні відзначила 75-і роковини початку примусової депортації жителів Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини в 1944–1951 роках. Комуністичні режими СРСР та Польщі шляхом масштабний репресій, терору та конфіскації майна виселили майже 500 тисяч жителів у різні регіони тодішньої УРСР.
На Донбасі поблизу Бахмута в селах Званівка, Верхньокам’янське та Роздолівка оселилося 340 родин із Західної Галичини. За понад пів сторіччя вони зберегли культуру, віру та традиції. А нещодавно створили об’єднану територіальну громаду. Команда спільного проєкту Радіо Свобода та «Настоящего времени» #ВУкраїні зняла документальний фільм «Депортовані на Донбас», що показує життя нащадків переселенців сьогодні.
Коли опиняєшся у Званівці, то може здатися, що ти десь на Західній Україні: каплиці на в’їздах, просторі будинки з дерев’яними фронтонами та україномовні мешканці.
«Сідайте, вшануйте ноги», «скуштуйте голубці з бульми», «газдувати» – такими словами мене дивували на прифронтовому Донбасі. Лінія фронту усього за кількадесят кілометрів. Тут ще живі свідки подій примусової депортації. Нам пощастило познайомитися з ними. І хоча вони були дітьми, пам’ятають, якою трагедією було переселення. Людей вантажили в потяги та везли в невідомому напрямку. Вони не знали, що на них чекає, і як це, коли навколо не ліс і гори, а терикони і степ.
«Перший ешелон прийшов сюди у неділю, на Трійцю. Це треба уявити свято таке, коли треба було заколочувати вікна, сідати в вагони і їхати, невідомо де. Одні казали, що нас у Сибір везуть, не вірили вже. І коли нас привезли, як відкрили вагони в Сіверську, і я досі пам’ятаю оцей крик, жіночий плач. Це страшне було», – пригадує Розалія Бойко, яка дитиною пережила депортацію.
Вони навчали дітей, молодь, щоб не зникла та віра - Священник Павло
Ми дуже хотіли показати маловідому сторінку історії і те, як адаптувалися люди в суспільстві протилежної ментальності. У Званівці переселенцям із Західної Галичини вдалося збудували єдиний на Донбасі греко-католицький храм. Ми знімали фільм у грудні, було дуже холодно, мінус двадцять, але недільним ранком люди йшли до церкви. Це вражало, що минуло понад 70 років, самих переселенців лишилися одиниці, а релігія, що була стільки часу заборонена, і досі єднає людей.
«Цікаво, що депортовані греко-католики зберегли тут віру в ті часи. Священник приїжджав підпільно, щоб охрестити дітей, щоб повінчати. Вони навчали дітей, молодь, щоб не зникла та віра, і в 90-му році вирішили гуртом збудувати цей храм», – розповідає настоятель отець Павло.
Віра та культурні традиції стали фундаментом і для створення об’єднаної територіальної громади. Званівка стала найменшою громадою на Донбасі. Більше про те, як її будують вже нащадки переселенців, – у спільному проєкті Радіо Свобода і «Настоящего времени» #ВУкраїні «Депортовані на Донбас».
Ірина Сороженко
