«Дорога сліз»: Девід Бейкер про Хрестовий похід дітей і навіщо читати історичні романи

На цьогорічний ювілейний книжковий ярмарок до Львова завітає відомий християнський письменник Девід Бейкер. Кілька років тому вийшла українською його книжка "Зваблення Єви Фольк" (присвячена життю Німеччини 20-40х рр. ХХ ст.). А цьогоріч видавництво "Книгоноша" підготувало наступну книжку "Дорога сліз" — про хрестовий похід дітей, який мав місце у ХІІІ ст. Щоби написати свої книжки, які присвячені історії Європи, автор з дружиною об'їхав за останні 15 років пів Європи.

Нам трапилася нагода напередодні BookForum’у поспілкуватися з паном Бейкером.

— Пане Девіде, чого саме похід дітей потрапив у поле Вашого зору? Чим саме ця тема Вас так зацікавила?

— Написанню «Дороги сліз» передували дуже важкі події в моєму житті. Якось я відкрив книгу з історії Церкви. Я прочитав декілька розділів, а потім наштовхнувся на історію дитячого Хрестового походу. Неочікувано мене повністю поглинули ці трагічні події. Розум не давав мені спокою: як люблячий Бог міг дозволити дітям, що також любили Його, зробити таку жахливу помилку? Як люблячий Бог міг дивитися на цих невинних створінь та, як здавалося, нічого не робити?

У мене з’являлися й інші питання, наприклад, що взагалі для будь-кого з нас означає страждати? Все це вимагало дослідження. Тоді я став шукати відповіді на них в подіях тих давніх років, що вилилося в написання роману, який, я маю надію, допоможе цій історії не піти в небуття.

— Основа вашого роману це дитячий Хрестовий похід. Що саме він собою уявляв?

— Про Середньовічні Хрестові походи, напевно, чули ми всі, але лише деякі з нас знають про загадкову подію, що трапилася в ті часи. Стверджується, що навесні 1212-го року два хлопчики, німець та француз, мали однакове видіння. Вони побачили, як тисячі дітей перетинають море та мирно входять до Єрусалиму. Вони пророкували, що мусульмани навернуться до християнства саме через дитячу невинність і Свята Земля знову повернеться до Царства Христа.

На жаль, цей прекрасний сон в реальності перетворився на страхіття. Історики сперечаються щодо деталей подій, але сходяться на одному: в той рік тисячі дітей залишили свої домівки і лише декілька з них змогли повернутися.

Читаючи мою історію, ви приєднаєтеся до групи німецьких дітей на чолі з вигнаним католицьким священником, який провів їх через Альпи до Генуї та переправив через море. Якщо я скажу більше, то зруйную кінцівку!

— Розглядаючи таку подію, як хрестовий похід дітей, ми маємо розуміти її в контексті того часу, тобто епохи релігійної піднесення у ХІІІ ст., коли мандрівних монахів, проповідників і пророків було не мало. Який саме меседж Ви хотіли донести до читача?

— Так, світ був іншим у ті часи. Релігія була настільки активною, що нам важко це навіть уявити. Вона впливала на всі сфери життя. Але людське серце однакове в будь-якому історичному контексті. Іноді, аби зрозуміти себе краще, слід подивитися на життя в інших умовах.

Багато речей відкрилося мені в час, коли я переживав труднощі. Моє бажання, як письменника, полягає в тому, аби показати іншим світ, що я відкрив та поділитися тим, що бачу я. Для мене ця конкретна подія в історії є унікальним і потужним поштовхом для серйозного вивчення. Як історія про Йону, вона дає нам можливість випробувати Божий шлях, побачити себе по-іншому і бути відкритими до Божої мудрості.

Знання того, що мої читачі страждають з різних причин, розбиває мені серце. Більш за все я хочу, аби вони мали надію в Божій любові, незважаючи на те, як важко це іноді зрозуміти. Маючи надію, ми звільняємося від багатьох турбот та намагання тримати все під контролем. Тоді ми можемо по-справжньому радіти істині, що проголосив Ісус: «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!».

— Які конкретно питання порушує ця книга?

— Чим більше я писав, тим більше питань я відкривав! Звісно, найбільш очевидним є вічна таємниця зла і люблячого Бога. Але це не все. Як ми реагуємо на важкі часи і чому саме так? Яким чином ми захищаємо себе від болю? І чи ці способи правильні? Як ми обмежені фальшивими знаннями про себе? Чому Церква нібито намагається уникнути тяжкої реальності в житті? Чого ми боїмося? Як ми справляємося зі страхом? А з соромом? А як щодо нашої потреби у контролі? Що є основою нашої надії? Що нам може дати страждання?

— На яку реакцію від прочитання Ви очікуєте? Які були відгуки читачів?

— Я сподіваюсь, що читачі зрозуміють сутність свободи в контексті їх особистого життя. Через що б вони не проходили, я хочу, аби вони пам’ятали, що не одні в цьому, що всі переживають світлі дні й темряву ночей. Навіть Ісуса. Я хочу, аби страждання в результаті допомогли їм осягнути мудрість, а найбільше – любов, що керує як сонячним світлом, так і місячним сяйвом.

Я був дуже задоволений відгуками. Більшість читачів зрозуміло історію, як метафору свого особистого життя й знайшли причини для надії. Я особливо радий, що читачам сподобалися персонажі, в яких я вклав частину свого серця. З іншого боку, деякі були переповнені емоційно, тому відклали читання.

— В чому полягає актуальність цієї книги для читачів чи навіть Церкви?

— З мого досвіду можу сказати, що ми всі хочемо бути щасливими й купатися у сонячному промінні. Це добре. Бог хоче, аби ми були щасливими й здоровими. Але це не вся правда. Ми також переживаємо важкі часи. Ми втрачаємо роботу, маємо проблеми в шлюбі, хворіємо, потрапляємо в аварії, страждаємо від депресії та тривог… — це довгий список. Хоча ці темні часи і не позбавлені світла. Ця книга закликає читача впоратися з темрявою та знайти надію в мудрості, що в ній відкрита.

На превеликий жаль, я вважаю, що Церква нас у цьому випадку підводить. Вчення дуже часто говорить, що наше життя має складатися лише з радості, тому в часи труднощів ми відчуваємо свою вину. Ми неохоче й з острахом ділимося нашими переживаннями. Є багато причин, через які багато з нас не може відкрито говорити про свої страхи, свої сумніви чи свій сором у церкві. Наприклад, багато людей говорили мені, що ніколи не могли сказати в церкві про свою депресію. Це має змінитися.

— Ви неодноразово зверталися у своїх творах до історичних тем. У видавництві «Книгоноша» два роки тому вийшла Ваша книга «Зваблення Єви Фольк». А що саме спонукало Вас взятися за цей жорстокий час нацистського панування в Німеччині? Історія життя Єви не менш моторошна, ніж історія походу дітей.

— Моя дружина вважає, що мені слід писати лише про метеликів та веселки!

У мене є родичі в Німеччині й коли я їх відвідую, то часто бачу фотографії чоловіків у військовій формі часів Другої світової. Для них, ці солдати не були монстрами. Вони були їх дядьками та братами, фермерами, шкільними вчителями та навіть проповідниками Євангелія. Я ж бачив їх лише монстрами і коли зрозумів, що вони були лишень звичайними людьми як я, то злякався.

Як американець, я бачу самовпевненість серед свого народу. Ми думаємо, що вищі за іншим. Нам здається, що ми б ніколи не змогли вести себе, як ті монстри. Американські християни особливо сліпі до своїх слабкостей. Оповідь людської історії пересічних німців була моїм способом попередити нас усіх.

«Зваблення Єви Фольк» – це достатньо контраверсійна книга, і єдина, що шукає серце звичайного тогочасного німця. Цікавим є порівняння двох книг. «Єва Фольк» зображує наслідки сліпоти, а «Дорога сліз» – таємницю хаосу перед очима люблячого Бога. Кожна з них запрошує нас до вивчення себе у будь-яких можливих обставинах. І хоча в основі обох творів жахливі події, кожна з них в кінцевому підсумку вказує нам шлях для порятунку.

— Історія Єви – це не лише історія одної жінки і її сім’ї. Це історія Німеччини того часу, а також цілої Європи. Як загалом такі історичні твори, які передають дух своєї епохи, можуть бути корисними сучаснику?

— Книга, на відміну від підручника, дає змогу читачеві дійсно поринути в епоху. Можна зробити для себе багато відкриттів, саме завдячуючи живим емоціям. Завдяки минулому можна позбутися багатьох стереотипів, що підсвідомо заважають нам. Наприклад, якщо людина читає історію, перебуваючи в сучасному Києві, вона вже має певне уявлення, що не дають їй поглянути на ситуацію по-новому. Біблія є хорошим прикладом того, як іронічно історії минулого показують нам сучасність.

— Яку наступну книжку Ви готуєте до друку? А може ідея якось книжки у Вас тільки витає в голові?

— О, так! Останні два роки я досліджую ще один приголомшливий момент історії, що відкриває тривожну істину: в кінцевому підсумку історія – це продукт духовних сил.

Події відбуваються у 1776 році, коли баварські ілюмінати створили «Новий світовий порядок», що діє понині. Ілюмінати зібрали разом основні духовні та філософські спокуси історії та пустила їх в хід. Робоча назва твору – «Облога Едему». Вимагайте, аби «Книгоноша» надрукувала її в Україні!

Мені було дуже приємно з вами спілкуватися, я вдячний за ваш інтерес. Я згадую вашу країну в молитвах. Ваша країна втягнута в історичну боротьбу за свободу, для мене це джерело натхнення. Нехай Бог благословить вас усіх. Нехай Бог благословить Україну.

— Дякуємо за розмову. Можливо якась подія з історії України зацікавить Вас і Ви захочите написати про це книжку.

Інтерв'ю підготоване за сприяння видавництва "Книгоноша", м.Київ