Досвід впровадження військового капеланства у Збройні Сили України
Релігійні організації, так і Збройні Сили України користуються в українському суспільстві достатньо високим рівнем довіри. Констатуючи високий рівень громадської довіри до релігійних і військових інституцій, в 2016 році в Україні залишається актуальним питання щодо їх взаємодії і співробітництва.
Необхідно констатувати, що як релігійні організації, так і Збройні Сили України користуються в українському суспільстві достатньо високим рівнем довіри. Наприклад, за результатами соціологічного дослідження проведеного у грудні 2015 року Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та Київським міжнародним інститутом соціології, одними з провідних лідерів суспільної довіри (відповідно займають друге та третє місце, поступаючись волонтерам) є: церква (цілком довіряють 23,8%, переважно довіряють 42,2%, баланс довіри-недовіри становить +44%) та Збройні Сили України (цілком довіряють 14,4%, переважно довіряють 41,5%, баланс довіри-недовіри становить +22%).[i]
Констатуючи високий рівень громадської довіри до релігійних і військових інституцій, в 2016 році в Україні залишається актуальним питання щодо їх взаємодії і співробітництва.
Норми чинного законодавства України передбачають забезпечення права на релігійну свободу для військовослужбовців. Наприклад, дане право зафіксовано у статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», та у статті 17 Закону України «Про Збройні Сили України» та статті 6 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Повноцінне забезпечення права релігійної свободи для військовослужбовців, включає, серед іншого, відвідування культових будівель, участь у релігійних обрядах та ритуалах, які в свою чергу здійснюються за участю духовних осіб, тобто за участю представників тієї чи іншої релігійної організації. Для представників військових формувань складність реалізації даного права полягає в тому, що останні є закритими структурами із чітко регламентованим внутрішнім розпорядком.
У перші роки незалежності України склалася така ситуація, що зазначене вище право для військовослужбовців було проголошене на законодавчому рівні, однак не існувало нормативно-правової бази, яка б регламентувала чіткий механізм забезпечення цього права.
Таким чином, в незалежній Україні постало питання щодо практичного способу реалізації передбаченого чинним законодавством права для військовослужбовців у задоволенні ними релігійних потреб. Як наслідок, серед зацікавлених кіл (релігійна та військова спільнота), в першій половині 90-х років XX ст., розпочалося обговорення даного питання.
Серед зацікавлених сторін чітко виділяються прихильники і противники ідеї присутності представників церков і релігійних організацій на території військових частин. Одна частина прихильників відстоює ідею введення інституту капеланства в структуру Збройних Сил України (надалі ЗСУ), інша говорить про співпрацю нарівні військових частин та представників церков і релігійних організацій.
Відсутність чіткого механізму військово-релігійного співробітництва, а також реальний стан міжконфесійної ситуації в Україні завадив прийняттю рішення щодо впровадження інституту військового капеланства в ЗСУ на початку 90-х років.
Однак необхідно підкреслити, що в подальшому відбувається розвиток співпраці церков і релігійних організацій зі ЗСУ. Даний процес можна поділити на три періоди: з 1992 р. до листопада 2008 р.; з листопада 2008 р. до липня 2014 р. та з липня 2014 р. до теперішнього часу. Охарактеризуємо дані періоди.
Перший період (з 1992 р. до листопада 2008 р.) можна охарактеризувати, як період становлення і налагодження співпраці церков і релігійних організацій із військовими частинами. Також потрібно зазначити, що до 2000 р. означена співпраця в своїй більшості носила безсистемний та спорадичний характер. Після 2000 р. поодинока діяльність церков і релігійних організацій поступово набуває консолідованої міжконфесійної співпраці, що проявляється у вироблені чіткої позиції зі сторони релігійної спільноти.
В першу чергу зацікавленими у налагоджені вказаної співпраці були представники деяких релігійних та конфесійних напрямів, які діють на території України. Зокрема – це православні, католики, баптисти, лютерани, адвентисти, мусульмани. Також прихильники даної співпраці були серед різних кіл громадськості та в Міноборони України.
Результати соціологічних опитувань того часу показують достатньо високий відсоток підтримки представників релігійних організацій ідеї військово-релігійного співробітництва. «Опитування, яке було проведене у 1992 р. Інститутом соціології НАН України серед священо- і церковнослужителів, по виборці, репрезентативної для конфесіональної фігурації країни, виявило наступне їх відношення до праці в армії. Майже 80% кліриків вважають присутність пастиря-вихователя в Збройних силах надзвичайно корисною».[ii]
Впродовж зазначеного періоду, зацікавлені у військово-релігійному співробітництві церкви та релігійні організації підписують відповідні угоди про співпрацю із конкретними структурами військових формувань та назначають уповноважених осіб, відповідальних за розвиток даної співпраці. Одними із перших таких релігійних організацій, які розпочали співпрацю із підписанням угод із військовими частинами на початку незалежні України, були Українська греко-католицька церква та Українська православна церква.
Така співпраця в першій половині 90-х років минулого століття найактивніше здійснювалась у Західному регіоні Україні, що пов’язано (як вже зазначалося вище) із найбільшим відсотком зосередження релігійної мережі України у вказаному регіоні.
Зокрема, в даному регіоні була вперше започаткована капеланська практика у військовій структурі незалежної України. Також, відбувалася робота щодо напрацювання нормативної бази. У Прикарпатському військовому окрузі було підготовлено проект «Правил духовного опікування в Збройних Силах України на першому етапі організації капеланської служби», який в подальшому послужив основою для розроблення Концепції душпастирської опіки у ЗСУ.
У зазначений період (в 1994 р.) в Західному регіоні відбулося створення міжконесійного консультативно-дорадчого органу в співпраці зі ЗСУ – Міжцерковна рада з питань душпастирської роботи у збройних формуваннях України. До складу зазначеної Міжцерковної ради увійшли уповноважені представники від таких церков: Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної церкви, Української греко-католицької церкви та Церкви адвентистів сьомого дня.
Зауважимо на тому, що в середині 90-х років минулого століття релігійні організації знаходилися на стадії розвитку в нових державотворчих умовах, релігійне середовище характеризувалося високим ступенем конфліктності та, що було визначальним, не спостерігалося консолідованої співпраці серед релігійних організацій. Через вплив цих факторів діяльність консультативно-дорадчого органу не показала плідного результату.
Починаючи з 1999 р. по 2006 р. у внутрішній структурі церков та релігійних об’єднань утворюються організаційні підрозділи по співпраці з силовими структурами. Зокрема, це такі: Синодальне управління УПЦ по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України (утворено у 1999 р.); Синодальне управління духовно патріотичного виховання УПЦ КП у зв’язках із Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України (утворено у 1999 р.); Департамент патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України (утворено у 2006 р.).
В інших зацікавлених у військово-релігійній співпраці релігійних організацій, наприклад, Українській автокефальній церкві, Римо-католицькій церкві в Україні Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських християн-баптистів, Духовного управління мусульман України назначаються відповідальні за душпастирську опіку військовослужбовців та співпрацю з Міноборони України.
У подальшому спостерігається тенденція щодо налагодження міжконфесійної співпраці серед християнських церков. Зокрема, у 2000 р. була утворена міжконфесійна релігійна організація – Всеукраїнське міжконфесійне релігійне християнське-військове братство. До її складу увійшли уповноважені представники від наступних християнських організацій: УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ, РКЦ.
Дане міжконфесійне об’єднання бере активну участь в зазначений період у законотворчій роботі щодо питань душпастирства у війську, здійснює підготовку кадрів серед священнослужителів вищезазначених християнських церков для проведення душпастирської роботи у ЗСУ та іншій діяльності.
Одним із результатів співпраці релігійних організацій із державними інституціями в даний період стало затвердження директиви Міноборони України «Про упорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України» від 21 квітня 2006 р. № Д-25. У тексті вказаної директиви[iii] визначені ключові форми співпраці військовослужбовців із представниками релігійних організацій з метою задоволення релігійних потреб.
Другий період (з листопада 2008 р. та до липня 2014 р.) можна охарактеризувати, як період консолідованої співпраці церков та релігійних організацій із ЗСУ та дієвої співпраці із Міноборони України. Даний період можна відраховувати від листопада 2008 р., коли між Міноборони і вищеперерахованими зацікавленими церквами та релігійними організаціями було підписано «Меморандум про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України». Цей документ зафіксував чітко визначену позицію зацікавлених сторін в подальшій конструктивній співпраці.
Наступним кроком консолідованої співпраці (у 2009 р.) було утворення, вдруге за період незалежності, консультативно-дорадчого органу – Ради у справах душпастирської опіки при Міноборони України. Необхідно зазначити, що робота даного консультативно-дорадчого органу можна визнати як плідну та конструктивну.
Зокрема, спільними зусиллями зацікавлених сторін розроблено низку нормативно-правових актів, які визначають чіткий механізм процесу забезпечення права для військовослужбовців у задоволенні релігійних потреб. Зокрема це: «Концепція душпастирської опіки у Збройних Силах України», затверджена наказом Міноборони України від 22 квітня 2011 р. та «Методичні рекомендації органам військового управління щодо залучення священнослужителів тих церков (релігійних організацій), віруючі яких служать у Збройних Силах України, до духовного, морально-етичного та військово-патріотичного виховання», затверджених Міноборони України у лютому 2013 р.
Впродовж другого періоду співпраці релігійних організацій зі Збройними силами спостерігається актуалізація питання щодо введення інституту військового капеланства у структуру ЗСУ. Прихильники даної ідеї наголошують на тому, що існування такої практики в світі (Бельгія, Італія, Канада, Латвія, Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Польща, Словенія, США, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія та ін.) показує дієві результати співпраці армії із релігійними інституціями.
У «Меморандумі про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України», серед іншого, визначено потребу впровадження інституту військового капеланства. Його метою є «забезпечення конституційного права особового складу на свободу совісті та віросповідання, створення здорового психологічного клімату у військових колективах, родинах військовослужбовців, посилення військово-патріотичного виховання, формування засад моральності та духовності, об’єднання зусиль Війська і Церкви у належному формуванні багатого внутрішнього світу захисника Вітчизни та створення позитивної мотивації до військової служби».[iv]
На створені інституту військового капеланства в структурі ЗСУ, також неодноразово наголошують у своїх зверненнях до керівництва держави зацікавлені у даному питанні релігійні організації.
Таким чином зазначимо, що впровадження інституту військового капеланства залишається одним із актуальних питань у співпраці церков і релігійних організацій з армією. Для вирішення даного питання необхідне його відповідне законодавче закріплення, що, в свою чергу, залишається відкритим у державно-конфесійній сфері.
У результаті цього було підготовлено законопроект «Про внесення змін до деяких законів України (щодо запровадження інституту священнослужителів (капеланів) у військових, правоохоронних органах)», який у липні 2013 р. було внесено на розгляд до ВРУ. Зазначену законотворчу ініціативу було підтримано Радою у справах душпастирської опіки при Міноборони України. У процесі розгляду законопроекту в профільному парламентському Комітеті з питань культури і духовності було прийнято рішення щодо його відхилення у зв’язку із низкою недоліків.
Отже, період після 2008 р. до липня 2014 р. можна охарактеризувати як час консолідованої співпраці церков та релігійних організацій із ЗСУ та їх реального співробітництва із Міноборони України. Створюється дієвий консультативно-дорадчий орган – Рада у справах душпастирської опіки при Міноборони України. Міноборони затверджує низку нормативно-правових актів, в яких визначено механізм військово-релігійного співробітництва.
Третій період (з липня 2014 р. до теперішнього часу). Впродовж третього періоду співпраці релігійних організацій з військовими структурами питання створення інституту військового капеланства виходить на загальнодержавний рівень.
Враховуючи події суспільно-політичного життя в Україні у 2014 р. та проведення АТО на Сході України, питання потреби у ЗСУ інституту військового капеланства набуло чергової актуалізації. Зокрема, Кабінетом Міністрів України 2 липня 2014 р. було видано розпорядження «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі». Безпосередньо у вищезазначеному розпорядженні відповідним держструктурам надано доручення: «розробити та затвердити відповідно до компетенції положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі, визначивши, що священнослужителі, які запропоновані релігійними організаціями та успішно пройшли відбір, працевлаштовуються з укладенням відповідних трудових договорів у підрозділи Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби, належать до персоналу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби і є військовими священиками (капеланами)» … Міністерству соціальної політики підготувати пропозиції щодо доповнення Класифікатора професій професією, за якою забезпечується душпастирська опіка військовослужбовців і резервістів Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби»[v].
Необхідно констатувати, що станом на травень 2016 р., майже за два роки після видання вищезазначеного доручення Кабміном, при відповідних військових інституціях продовжується процес утворення інституту військового капеланства, а саме утворюються відповідні структурні підрозділи.
Зокрема, Міністерство оборони України, Національна гвардія України та Державна прикордонна служба України розробили відповідно: положення «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України» (положення затверджено наказом Міноборони № 40 від 27.01.2015 р.); положення «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Національній гвардії України» та положення «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Державній прикордонній службі України».
На сьогодні, в Міністерстві оборони вищезазначене положення затверджене відповідним наказом (наказ Міноборони № 320 від 07.07.2015 р. "Про затвердження Положення про Управління з питань служби військового духовенства (капеланства) та Положення про територіальні відділення з питань служби військового духовенства (капеланства)"); відповідно у Держприкордонній службі та Нацгвардії очікуються їх затвердження.
Таким чином нагальним на сьогодні є питання щодо завершення процесу інституалізації служби військового капеланства у відповідних силових інстанціях. Відкритими залишаються питання: введення штатних одиниць військових капеланів у військові інституцій; розрахунок оплати праці військових капеланів; підписання двосторонніх договорів між військовими інституціями та релігійними організаціями тощо.
За даними відповідних силових структур, станом на кінець першого кварталу на громадських засадах працюють:
- у Національній гвардії України – 67 священнослужителя та на території НГУ, для задоволення релігійних потреб, використовуються 14 культових споруд;
- у Державній прикордонній службі – 101 священнослужитель; на території Держприкордонслужби використовуються 12 культових будівель та 6 пристосованих молитовних приміщень.
Зауважимо, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України відповідним наказом «Про затвердження змін до національного класифікатора України ДК 003:2010» внесло до класифікатора професій доповнення до професії священнослужитель за кодом КП 24460, а саме – військовий священик (капелан).[vi] Вказані зміни набрали чинності 1 березня 2016 р.
Питання стосовного прискорення створення інституту капеланства в Мінобороні, Нацгрардії та Держприкордонній службі обговорювалося на зустрічі Президента України з представниками Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, яка відбувалася 23 квітня 2016 р. Безпосередньо «Президент Петро Порошенко під час зустрічі з керівниками церков і релігійних організацій доручив Міністерству оборони прискорити розробку положення про капеланство у Збройних Силах України та інших силових структурах».[vii]
Паралельно вищезазначеним процесам, впродовж третього періоду, продовжується законотворча робота щодо впровадження на законодавчому рівні інституту військового капеланства у силові структури України. Наприклад, до Парламенту України VIII скликання внесено законопроект № 1153 від 2 грудня 2014 р. «Про внесення змін до деяких законів України (щодо запровадження інституту священнослужителів (капеланів) у військових, правоохоронних органах)» (ініціатор законопроекту народний депутат України Мірошніченко Ю.Р.). На сьогодні у ВРУ законопроект очікує на розгляд у профільних парламентських комітетах.
Також відзначимо те, що при Раді у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України здійснюється робота над розробленням проекту Закону України «Про військове капеланство». Наразі «робота над вдосконаленням законопроекту триває та має на меті закладення більш ґрунтовної законодавчої основи для служіння капеланів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях».[viii]
На високий рівень актуальності в українському суспільстві проблематики капеланства у військових формуваннях, також вказує посилення зацікавленості наукової спільноти до цього питання про що свідчить проведення, останнім часом, відповідних науково-практичних заходів. Наприклад, нещодавно (травень 2016 р.) в Києві відбулася міжнародна науково-практична конференція «Військове капеланство в Україні: підсумки першого етапу інституалізації (2014-2016 рр.)»[ix], ініційована вищезгаданим Всеукраїнським міжконфесійним релігійним християнсько-військовим братством.
Вивчення громадської думки щодо з’ясування питання відносно доцільності існування в Україні військових капеланів показує, що дану ідею підтримує більшість населення України. Згідно результатів соціологічних опитувань, проведених у 2003-2004 рр., 2010 р., 2013 р., 2016 р. позитивні відповіді відносно існування військового душпастирства у ЗСУ надали відповідно: 50,9%[x], 52%, 56%[xi], 66,7% респондентів. Можна зазначити, що впродовж незалежності України фіксується тенденція щодо зростання громадської підтримки вказаного питання.
Здійснений аналіз не вичерпує всі проблемні питання, що стосуються співпраці церков і релігійних організацій із армією. Наприклад, відкритими є такі питаннями: побудова, майнове володіння культовими спорудами на території військових частин, матеріальна винагорода праці військових капеланів, комплексний підхід щодо підготовки кадрів для здійснення душпастирської опіки військовослужбовців тощо.
[i] 2015-й: політичні підсумки - думка населення
[ii] Еленский В. Духовное служение в Вооруженных силах Украины: дискуссии и перспективы
[iii] Детальніше дивись текст: Директива МОУ «Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців ЗСУ» (2006 року)
[iv] Меморандум про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України
[v] Кабінет Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 677 Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі
[vi] Про затвердження зміни до національного класифікатора України ДК 003:2010
[vii] Президент доручив прискорити розробку положення про капеланство
[viii] Рада при Міноборони готує власний законопроект про військове капеланство
[ix] З більш детальною інформацією щодо проведення конференції можна ознайомитися за посиланнями: http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/faith_and_weapon/63379/, http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/63418/
[x] Церква в українському суспільстві. Матеріали соціологічного дослідження / [авт. кол.: В.П. Перебенесюк та ін.]. – К.: «ВІП», 2004. – С. 25.
[xi] Україна-2013: державно-конфесійні відносини // Релігія і влада в Україні : проблеми взаємовідносин. Інформаційно-аналітичні матеріали до Круглого столу на тему : «Державно-конфесійні відносини в Україні станом на 2013 рік: рух до партнерства держави і Церкви чи до кризи взаємин?» 22 квітня 2013 р.. – К. : [б.в.], 2013. – С. 10.
Лариса Владиченко
доктор філософських наук
