Духовні наставники Януковича благословили релігійний терор в Україні
Розпочинаючи даний матеріал, відразу обмовимось: надворі ХХІ століття, світ пережив і страшні Світові війни і технологічну революцію. Інформаційне суспільство не просто трапилось, воно стало одним з рушіїв людського розвитку. На політичній карті світу з’явилась Українська держава. В 2010 році в Україні відбулися чергові вибори Президента України, і ним став Віктор Янукович. Така довга оповідь про нашу реальність для того, аби читач зміг в неї повернутися після прочитання тексту.
Розпочинаючи даний матеріал, відразу обмовимось: надворі ХХІ століття, світ пережив і страшні Світові війни і технологічну революцію. Інформаційне суспільство не просто трапилось, воно стало одним з рушіїв людського розвитку. На політичній карті світу з’явилась Українська держава. В 2010 році в Україні відбулися чергові вибори Президента України, і ним став Віктор Янукович. Така довга оповідь про нашу реальність для того, аби читач зміг в неї повернутися після прочитання тексту.
Прихід Віктора Януковича. Дія перша
Підвищення Віктора Януковича до статусу керманича України його команда пов’язувала насамперед з вирішенням всіх «кривд», які нібито вона зазнала від попередньої команди, що не завжди підтримувала прагнення тодішньої опозиції. Але у Президента були і власні амбіції. Вони полягали не тільки в монополізації виконавчої влади, а й більше – новій релігійній політиці в Україні. Попри наявність декількох християнських та інших конфесій в державі, Віктор Янукович якомога більше підкреслював свою приналежність до Української православної церкви Московського Патріархату, а його супроводження Патріарха Кирила в Україні навіть стало джерелом для анекдотів.
Однак, варто залишити жарти: Президент вже під час інавгурації визначився з абсолютним та єдиним духовним лідером – настоятелем УПЦ МП Володимиром, який сам-один отримав запрошення на «коронацію». Більше того, вже в липні 2010 року настоятель УПЦ МП створює під час засідання Синоду новий вищий церковний орден «Відзнака Предстоятеля УПЦ МП». Першим нагородженим стає Президент України Віктор Янукович. Голова держави, в свою чергу, не залишився в боргу перед настоятелем і відзначив Митрополита Київського Володимира орденом Свободи. Як стверджує особистий сайт Президента, - «за видатні особисті заслуги в утвердженні миру і суспільної злагоди, багатолітню подвижницьку діяльність з відродження духовності та національно-культурної самобутності українського народу». Державна нагорода була призначена під час 75-ліття митрополита УПЦ МП Володимира.
Здавалося б, нічого незвичайного в таких теплих стосунках між ієрархом УПЦ МП та Віктором Януковичем немає. Якщо намагатися наслідувати сучасний офіційний стиль – «повноцінний діалог між представниками церкви та Президентом України». Однак, маємо зовсім інше. В жовтні 2010 року свій 15-річний ювілей перебування на посаді відзначав Патріарх Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарет. Незважаючи на запрошення офіційних представників української держави, від Адміністрації Президента або Уряду України на офіційне святкування ніхто не прийшов. Така одностайність в ігноруванні події лише підкреслює тенденцію в релігійному житті країни. Не слід сумніватися, що відсутність представників влади була випадковою. Це прояв державної політики. Так само, як і у випадку з відвідуванням українським послом церемонії нагородження Нобелівського лауреату миру в 2010 році.
Церкві – державне. «Симфонія». Дія друга
Відразу зауважимо, що під державним, ми розуміємо те, що належить всім громадянам України, всім хто сплачує податки і наповнює державний бюджет, незалежно від конфесійної приналежності. Депутати Київської ради виділили 11 млн. гривень на будівництво в Києві Свято-Воскресенського кафедрального собору Української православної церкви Московського Патріархату. Згідно з даними, оприлюдненими «Українською правдою» в матеріалі «УПЦ Московського патріархату – лобіст російських бізнес-інтересів?» стало відомим прохання надання преференцій на заборонений нині вивіз зерна з України для компанії «Федкомінвест-Україна», про що листовно звернулися представники УПЦ МП до Уряду Миколи Азарова. Фактично, від держави вимагається не просто надати особливий статус стосункам з УПЦ МП, а й впровадити економічні преференції в її діяльності з іншими економічними суб’єктами. Зрозуміло, що якби йшлося про рівні умови для всіх конфесій, які існують в Україні, була б зрозуміла увага державних чиновників. Однак, справа виглядає зовсім по-іншому.
Керівник київського спецкомбінату ритуальних послуг Олексій Горовий отримав від керуючого справами УПЦ МП архієпископа Митрофана лист. У ньому було заявлено, що представники інших православних церков, зокрема УПЦ КП не мають права відспівувати померлих і звершувати поминання на кладовищах. Пан Олексій Горовий не тільки поставився з великим розумінням до цього листа архієпископа Митрофана, а й відразу вступив в боротьбу з «неправильною» церквою, розіславши лист всім своїм підлеглим з резолюцією «до відома і використання». Виходить, для прийняття рішення нинішньому чиновництву достатньо одного листа від певної конкретної конфесії.
Тобто, церковна влада УПЦ МП стала не просто фактором впливу на владу, а як бачимо, подекуди її навіть заміняє, надаючи готові резолюції. Схоже, що принцип віддаленості церкви від держави, зазначений в Конституції України, замінюється на середньовічну концепцію «симфонії» світської та церковної влади. Скоріш за все одним економічним лобізмом не обійдеться. В мережі вже можна знайти повідомлення про рейдерські захоплення храмів, ініційовані УПЦ МП в Київській, Сумській та Донецькій областях. Позиція влади в цих випадках абсолютно непохитна: «Ми не втручаємось, бо церква відділена від держави». Але схоже, що такий статус мають всі церкви, крім одної -УПЦ МП. Найсумніше, що цю тенденцію вперто не хочуть помічати, акцентуючи увагу на окремих, найбільш кричущих випадках втручання УПЦ МП не тільки в майнові права інших конфесій, а й відвертого використання державного апарату у власних цілях.
Серед них ми можемо бачити і спробу порушити існуючий статус-кво у самому місті Києві. Як нам стало відомо, в листопаді 2010 року голова фракції Партії Регіонів в Київській міській раді обговорював питання виділення земельних ділянок «для відновлення зруйнованих храмів в Києві» із протоієреєм УПЦ МП Віталієм Косовським. Наразі є невідомим предмет цих перемовин. Однак, за розпачливими повідомленнями археологів, які здійснюють роботи на місці Десятинної церкви в Києві, дізнаємось, що УПЦ МП отримала 13 млн. 400 тисяч гривень на облаштування церкви Московського Патріархату на місці археологічної пам’ятки. Це знищить не тільки саму пам’ятку, а й унеможливить роботи з дослідження культурних шарів, серед яких знаходиться і стародавнє язичницьке кладовище.
Найголовніше: під час засідання Гуманітарної Ради при Президентові України, яка відбулася в грудні 2010 року, Анна Герман випадково «обмовилась» про те, що слід передати «Софію Київську» до складу заповідника «Києво-Печерська Лавра». Здавалося б нічого надзвичайного, адже в переліку пам’яток ЮНЕСКО вони знаходяться під одним порядковим номером. Однак, в промові пані Герман ішлося не про комплекс «Софії Київської», а виключно про Софійський собор, який згідно історичного календаря ЮНЕСКО має святкувати в 2011 році своє тисячоліття. Однак, зважаючи на прохання настоятеля УПЦ МП митрополита Володимира до української влади дозволити проводити служби в приміщенні Софії Київської, йдеться про можливість передання архітектурної пам’ятки, а не обмовку пані Герман.
Станіслав ФЕДОРЧУК
