• Головна
  • Моніторинг
  • Думаючи про Крим, повторюємо нашу молитву: “Наступного року в Єрусалимі”, — Яків Дов Блайх, головний рабин Києва та України...

Думаючи про Крим, повторюємо нашу молитву: “Наступного року в Єрусалимі”, — Яків Дов Блайх, головний рабин Києва та України

22 вересня, 10:06
Думаючи про Крим, повторюємо нашу молитву: “Наступного року в Єрусалимі”, — Яків Дов Блайх, головний рабин Києва та України - фото 1
Рабин Яків Дов Блайх – одна з найпопулярніших єврейських фігур в сучасній Україні. Він приїхав сюди зі США понад 30 років тому, невдовзі перевіз родину. Журналістам імпонувала його західна відкритість. До речі, випускнику Гарвардської бізнес-школи вдалося реалізувати не лише духовні таланти. У його доробку – відкриття дитячих садочків, духовних шкіл, реставрація Хоральної синагоги.

Джерело: Укрінформ

Рабин Яків зробив усе, щоби вписатися в український контекст, і в чомусь стати його співавтором. Принаймні, його інтерв’ю вітчизняним та західним медіа під час окупації Криму й Донбасу стали внеском у репутацію України. Ми зустрілися із рабином напередодні річниці Бабиного Яру, втім розмова була не лише про річницю трагедії.

БАБИН ЯР - НЕ ЄВРЕЙСЬКІ ШТУЧКИ, А НАША ІСТОРІЯ

- Рабине Якове, незабаром буде річниця винищення євреїв у Бабиному Яру. І, на жаль, якщо йдеться про меморіал, то тема продовжує залишатися на вістрі суспільної дискусії. І хоча здавалося, що українська пам’ять об’єднується навколо подій у Бабиному Яру, але конфлікт довкола меморіалу явно цьому не сприяє. Ви член Наглядової ради приватного проєкту. Що робити, щоб зблизити позиції?

- Чиї позиції?

- Позиції українських інтелектуалів, держави та приватного проєкту.

- Слухайте, оці всі розмови про проєкт українських вчених та інтелектуалів – це просто слова й слова, багато слів... Протягом тридцяти років були десятки проєктів. І жодний не втілений. І жоден з них не мав фінансової підтримки. Можна продовжувати продукувати проєкти, оскільки папір витримає все. Але де проєкт, за яким стоять гроші, громада, громадянське суспільство, недержавні структури, які готові його будувати? Будувати та розбудовувати так, щоб він був відвідуваним.

Давайте поглянемо на державні музеї, які зведені у Києві по дуже драматичних подіях нашої історії. Музей Чорнобиля, Небесної Сотні, музей Голодомору. Ви хочете такий самий музей у Бабиному Яру? Будь ласка. Але це не зовсім те, що потрібно. Музей Голокосту буде музеєм Голокосту номер один по всьому світі. Якщо б хоч один із вищезгаданих музеїв став потужним явищем у музейній сфері та культурі, то можна було б казати: у держави є великий досвід та музеї міжнародного рівня. Але, на жаль, таких музеїв в Україні нема.

І не лише в Україні – у всьому світі провідні музеї останніх років будувалися приватним коштом, але за підтримки та партнерства держави. Приватний проєкт Бабин Яр іде за спільного партнерства з державою, але відповідальним буде громадянське суспільство.

Думаючи про Крим, повторюємо нашу молитву: “Наступного року в Єрусалимі”, — Яків Дов Блайх, головний рабин Києва та України - фото 79305

Крім того, є цікаві цифри. У США будівництво має таку порівняльну ціну. Будівництво, яке обходиться державі в долар, для недержавних організацій – в десять центів. Державне будівництво проєктів та об’єктів у США коштує в десять разів дорожче за недержавне! У нашої держави є куди вкладати гроші. І є люди, які готові вкладати гроші в меморіал. Вони купили землю, зробили проєкт, отримали дозволи. Все згідно з процедурою. І кому це заважає...

- Є побоювання, що недержавний проєкт...

- Хвилинку, – емоційно перебиває рабин, – цей проєкт заважає людям, які двадцять років гальмують будь-які проєкти. Ці ж самі “славні гвардійці”, які кричать про російських олігархів, кілька років приходили до цих російських олігархів і просили в них гроші на свої проєкти. Ці ж самі люди були проти американських грошей, які були готові вкласти кілька років тому. Ці самі “гвардійці” завжди будуть проти.

Ще один момент, важливий. У Вашингтоні є музей Голокосту, який був збудований 1991 року. Там були Кучма, Кравчук. Коли його зводили, то американці, інтелектуали, єврейська громада були проти. Всі були проти, критикували. Як тільки відкрили двері музею, то все: “Ша-ша-ша... Повний штиль”. Бо музей – міжнародного рівня. І головний будівничий цього музею казав мені: “Раве Блайх, не звертайте увагу на критиків. Це завжди є і буде. Головний ваш принцип має бути такий: ми пишемо факти, а не тези”. Розумієте? Бо тези у різних людей можуть бути різні, й коли йдеться про факти, то хай кожен формує свою візію.

- Рабине, от ви захищали нашу країну і ви без п’яти хвилин її громадянин. І ми не США, ми поле битви, і ми слабші. Ви самі не боїтеся, що коли музей буде збудовано коштом людей родом із РФ, ви не зможете контролювати тези, які там все одно звучатимуть. Що ви, попри всі бажання, не зможете зупинити російські наративи?

- На даний момент гроші, які вкладають туди, західні. І я не один, поруч зі мною в цьому проєкті Віктор Пінчук, справжній філантроп, який вкладає величезні кошти. Натан Щаранський, дисидент, який знає, що таке радянські табори і який має бездоганну репутацію в світі. Там же Квасневський, який справжній друг України. Там же Рональд Лаудер – голова Всесвітнього Єврейського конгресу, надзвичайно потужна фігура не лише для єврейського світу, засновник відомої американської галереї. Наші опоненти нам виставили умову – збільшити кількість українців у Наглядовій раді. Ми домовилися з українцями, які кілька років є в рейтингах найбільш авторитетних та впливових. І коли ми захотіли ввести їх офіційно та оголосити про це, то наші опоненти прийшли до цих українців – і загрозами, умовляннями переконали їх відмовитися від участі. Якщо ви вимкнете диктофон, то я готовий надати імена людей, які погодилися взяти участь у нашому проєкті, й яких відмовили. Більше того, я готовий вам неофіційно показати лист згоди на участь у нашому проєкті. Ні, їх відмовили правдами та неправдами. Ми виконали всі умови наших опонентів. І вони знаходять нові причини. Слухайте. Це ж не єврейські штучки, це наша історія.

- Треба домовлятися з опонентами.

- У мене нема опонентів, є критики проєкту, які в своєму житті не збудували навіть собачої будки. Є люди, які кажуть, що ми будуємо на кладовищі, хоча там ніколи не було кладовища, принаймні на карті цього не вказано.

- Не всі мають будувати, не всі люди – бізнесмени.

- Не всі. Але всі, хто претендує на участь у проєкті, повинні мати репутацію. Репутацію не лише у журналістів, а й у єврейської громади, бізнес-спільноти. А це значно важче.

Зрештою, держава виділяє кошти на музей, а його нема. І користі нема.

Я людина західна, не радянська. Для радянських людей найголовніше – процес і раз на рік урочистості. Для мене найголовніше – це результат, що буде після цього, наступного дня після. Я розумію, в першу чергу, є величезне поширення зараз відомостей про Бабин Яр. Що тільки в цій синагозі – Дім Роздумів, яку побудували, і на Дзеркальному полі у Бабиному Яру в нас за день буває 200-300 чоловік, тобто це близько 2000 осіб щотижня, близько 8-10 тисяч чоловік на місяць. Уявіть собі, що це означає. Документальний фільм Лозниці "Бабин Яр. Контекст" отримав нагороду в Каннах.

ЯД ВАШЕМ – НЕ БОГ І НЕ ЗАСТУПНИКИ БОГА, ЩОБ ВИЗНАЧИТИ, ХТО ПРАВЕДНИК, ХТО НІ

- Фільм Лозниці, попри цінність, для мене – це передчуття великої сварки націонал-патріотів і тих, хто хоче нав’язати нам образ антисемітської країни.

- Його критикують ті, хто не бачив. Але мені здається, що в цій історії з-за дерев не видно лісу. Розумієте, євреї та українці чудово жили разом 940 років. Чи були потім періоди антисемітизму? Були. Давайте один раз скажемо про це, визнаємо – і підемо далі. Для того, щоб ми побудували майбутнє, давайте визнаємо одне одному, що ось так було погано, це було.

Мені вже багато разів говорили, що Каганович – єврей, і це він робив Голодомор. Я кажу: давайте, я їх засуджую, це не наші герої, я ніколи не буду робити героєм єврея, який убивав українців.

У нас не проблема сказати, що були мерзотники – євреї, але у нас проблема, що були люди, які брали участь у вбивствах євреїв, і стали героями тепер.

Я розумію, що Україна має героїв, які боролися за незалежність, це був інший час, тоді націоналізм був інший, сьогодні ми будуємо демократичну державу. Але якщо погані вчинки мали місце, то чому проблема – це визнати?

- Розумієте, ребе, я просто боюся, що правда – а я за неї – у даному випадку буде несиметрична.

- Може бути.

- Україну багато років трактують як антисемітську країну.

- Я з вами згоден.

- Яд Вашем звинувачує Шухевича, але не дає жодного документа по його начебто “злочинах”.

- Я з вами згоден.

- Вони не дають Праведника світу Шептицькому.

- Я з вами згоден. Я боровся за звання праведника світу Шептицькому та дуже доклався, щоб канадський парламент одностайно його визнав як праведника. Я зробив медаль Шептицькому за те.

Яд Вашем – це не Бог. Я кажу: хто праведник і не праведник – Бог вирішує. Так написано у Святому Письмі, що людина бачить очима, а Бог побачить серцем, Бог буде вирішувати. А що, Яд Вашем – це Бог? Вони що, заступники у Бога, хто вони такі? У них теж є своя політика, ми можемо їх критикувати, я не проти, я не кажу, що вони монополісти таких звань.

Думаючи про Крим, повторюємо нашу молитву: “Наступного року в Єрусалимі”, — Яків Дов Блайх, головний рабин Києва та України - фото 79303

Давайте побудуємо, я готовий побудувати все, що завгодно – для Шептицького. Я зараз, у цьому році, готую дуже величезну виставку по Шептицькому. Це буде експозиція з інтерв’ю євреїв, яких він врятував.

- Рабине, треба домовлятися.

- Давайте опишемо просту ситуацію. Останню. Цього року 28-29 вересня припадає на дні єврейських свят, було вирішено, що ми перенесемо вшанування на 6 жовтня, щоб встигнути підготуватися.

Ми переносили це і в 1991 році через ту ж причину, тоді було 50 років знищення євреїв. Тут я читаю, що Український інститут національної пам'яті у співпраці з Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» та Світовим конгресом українців вшановує окремо 29 вересня...

- Світовий конгрес українців також готовий пожертвувати гроші на проєкт.

- Слухайте, ну, може б вони пожертвували на меморіал Голодомору? Там теж потрібні кошти. Ви знаєте Біблію? Чому Каїн убив Авеля. Тому що жертва Авеля була краща. Замість принести ще кращу жертву він убив брата. Бог йому сказав: ти завжди міг покращити свій проєкт, нащо вбивати брата? Нехай була б добра конкуренція музеїв, які роблять різні організації й які популяризують науку, історію, події, нашу країну. Ну який сенс убивати наш проєкт, щоб зробити гірший, але дешевший?

Коли ми створимо наш музей, у всього світу перехопить дихання.

- Равине, я нещодавно говорила з письменником Юрієм Щербаком. Він товаришував з Пересом, був першим послом України в Ізраїлі. І ось, попри його любов до євреїв, він каже, що на Заході існує інерція чи традиція сприймати нашу країну, як антисемітську. Це все майже спадковість “фахівців з СССР”, з “Росії”. Ясно, що ми боїмося.

- А хіба нам потрібна посвідка, що ми не антисеміти? Давайте будувати демократичну країну і йти далі. Факти говорять краще за слова.

- Як пройшло цьогорічне паломництво в Умань?

- Прекрасно.

- Чому хасидів було менше, очікували 50 тисяч?

- Через коронавірус. А хто чекав 50 тисяч? Я не думав, що буде 30 тисяч, скажу чесно, здивований, що дотяглися до 30-ти. Але маємо те, що маємо, це “корона”, це важко, це перевірки, люди бояться їхати. Раніше їхали туристи та паломники. Цього року приїхали тільки ті, кому помолитися, а не подивитися.

Нещодавно я казав про це американським медіа, і весь час це повторюю: Україна має найпрогресивніший, найрозумніший робочий підхід до подорожуючих. Україна створила найкращу аплікацію для туристів, тобто, будь-яка людина може приїхати сюди, показати негативний ПЛР-тест, завантажити додаток і протягом 72 годин зробити ще один тест. Тепер ці тести не можна підробити, тому що вони через лабораторію йдуть до Міністерства охорони здоров'я та тебе звільняють від подальшої самоізоляції. Ізраїль закритий, у них дуже багато хворих і це – незважаючи на пфайзер-шмайзер-калабайзер. В Україні зробили і Пфайзер, і Модерну, і Сіновак... Мені здається (хоч я не лікар), у нас кращий і сильніший імунітет в Україні, ніж в інших місцях.

У нас це працює, у нас туризм працює, люди приїжджають звідусіль. Я вважаю, що це взагалі може бути приклад для всього світу.

- Ви на 24 серпня в Софії разом з іншими релігійними лідерами читали на День Незалежності України 31-й псалом, скажіть ще нашим читачам – чому?

- Це традиція. Я щороку беру псалом, який відповідає року Незалежності України (тобто зараз ми почали в 31 рік незалежності). Я щодня читаю цей псалом, я роздав президенту, прем'єр-міністру, всім – і кажу: слухайте, хлопці, моліться за Україну, читайте псалом, один псалом за Україну щодня.

- І вони читають?

- Були такі, які читали, я вам скажу точно – президент і прем'єр-міністр, інші, які читали протягом цього року. Я це вже роблю, здається, шість років. Почав я з 26-го або 27-го псалома – переважно мій переклад, я беру його від оригінального, працюю з перекладачками, але я завжди його порівнюю з оригіналом. Але була ж іще частина мого виступу в цьому році в День Незалежності, я говорив з приводу глобального потепління. В Україні мудрі люди, бо вони вірять, що всі негаразди та проблеми Бог посилає. Вони не шукають винуватих, а шукають – що Бог хоче сказати тією чи іншою проблемою.

Бог надсилає нам різні меседжі, якщо ми читаємо їх правильно, тоді слухаємо. А якщо ми їх не слухаємо, він надсилає інший меседж, наприклад, ковід. А якщо ми говоримо, що у ковіді винен Китай, отже – ми не розуміємо, що це Бог.

- Ну, а що Господь хоче сказати цим?

- Він хоче сказати, щоб ми стали людьми, щоб ми стали поважати себе, одне одного, жити за правилами між людьми і Богом.

- Скажіть, які загрози для України ви вважаєте найгострішими на сьогодні?

- Я ж не політик, я рабин. Але хочу вам сказати, що найбільша загроза для України – втрата самоусвідомлення, розуміння – заради чого ми тут. Україна – це слов'янська країна, яка доводить: ми можемо жити з демократією, зі свободою, можемо цінувати та поважати це. Але є інші, які вважають, що це не для нас, це для інших.

Думаючи про Крим, повторюємо нашу молитву: “Наступного року в Єрусалимі”, — Яків Дов Блайх, головний рабин Києва та України - фото 79304

Найбільше завдання для України – зберегти патріотизм, гордість національну, які є. І якщо ми, як українці – я говорю не як єврей, не як американець, не як рабин – якщо ми, як українці, не розуміємо, для чого і заради чого ми тут, чим ми повинні пишатися – то це найбільша стратегічна проблема.

Я відкривав у 1992 році першу єврейську школу. І перший, і останній дзвінок у 1992 році почалися з Гімну України. Так було в Америці, де я виріс. Я сказав: якщо ми живемо в Україні, тоді ми повинні співати український гімн. Зараз, слава Богу, це робиться – практично у всіх школах.

Важливо для України, щоб діти в дитячому садку вже знали – що таке Україна. Що у нас відібрали Крим і окупували Донбас – це теж, дійсно, загрози для України.

Але ми не повинні розгубитися. Знаєте, що сказав Віктор Пінчук на конференції YES? Ми, євреї, щороку, вже багато тисяч років у святий для нас релігійний день говоримо: «Наступного року – в Єрусалимі”. Ми ніколи не втрачали надію, що ми повернемося, це наша домівка Єрусалим.

Євреї, які у вигнанні вже більше двох тисяч років, ніколи не втратили не те що надію – упевненість, що ми повернемося додому.

- Говорячи ці слова в Україні – мається на увазі?..

- Що у наступному році будемо в Криму. Так чи ні, ми не можемо сказавши «а», не сказати «б». І якщо ми не будемо так говорити, якщо нам це байдуже, тоді давайте відмовимося, не дай Бог.

- У наступному році в Криму?

- Так.

- Я часто бачу вас з лідерами християнських деномінацій. Вдалося створити єдиний голос українського монотеїзму?

- Звичайно. Всеукраїнська рада церков – унікальний приклад спільної роботи різних релігій, такого немає ніде! 25 років воно працює, слава Богу! І дай Бог, далі працюватимемо, зустрічатимемося. Кожен розвиває свою релігію, ми не втручаємося одне до одного, підтримуємо, коли потрібно. Це клуб очільників усіх релігій в Україні, й воно працює, працює реально.

І зараз я хочу вам сказати, що останній раз, коли я головував, я зробив пропозицію, щоб кожен голова зробив одне виїзне засідання десь не в Києві. Я зробив своє в Тернополі, там, звідки родом мої предки, а у нас через тиждень буде виїзне засідання в Рівному. Так що наші позиції ми доносимо не лише в Києві, але доносимо це до народу в Україні – це дуже важливо.

Фото: Олена Худякова, Геннадій Мінченко