Свято-Михайлівський Видубицький монастир Києва 19 вересня, в спомин чуда Архистратига Михаїла в Хонах, відсвяткував престольне свято та ювілей 940-ліття.
У проповіді з нагоди ювілею Видубицького монастиря, як інформує прес-служба УПЦ КП, Патріарх Філарет розповів про чудеса, які відбуваються в нашому житті: «Ви скажете коли це було, коли були ці чудеса? Тисячу років тому назад! А зараз що, чудес немає? Так немає, але тільки для невіруючих, а для православних є. В наш час багато віруючих зцілюється від невиліковних хвороб, Господь допомагає нам але ми не завжди це помічаємо...».
«Святий Архистратих Божий Михаїл є покровителем і допомагає нашому славному місту, прикладом є відновлення Михайлівського Золотоверхого монастиря. П'ятдесят років тому, хто б міг подумати, що він буде відновлений, але Архистратиг допоміг нам, святиню було відновлено, це ж і стосується Михайлівського Видубицького монастиря, раніше тут був інститут археології, а зараз красується це святе місце...», — зауважив Патріарх.
Після Літургії відбувся хресний хід, що завершився молитвою та уставним многоліттям на паперті Михайлівської обителі.
У Єлецькому жіночому монастирі в Чернігові на сьогодні проживає 60 монахинь.
Видубицький монастир — один з найдавніших київських монастирів,виконаний у стилі українського бароко, що зберігся до нашого часу.
Заснований близько 1070 р. Всеволодом Ярославичем (на той час ще не київським, а переяславським князем) в урочищі Видубичі, поблизу дніпровської переправи і особистої резиденції-замку — Красного двору. Головним храмом монастиря була церква св.Михаїла. Щоб врятувати монастирський храм від зсувів, 1199 р. майстер Милоніг-Петро спорудив на замовлення князя Рюрика Ростиславича грандіозну підпірну стіну. Монастир був одним з важливих осередків давньоруської культури. Його ігумен Сильвестр 1116 р. створив другу редакцію "Повісті минулих літ", а інший ігумен, Мойсей, був видатним оратором і, як вважають, укладачем Київського літописного зводу (1200). Ігумени монастиря систематично призначалися переяславськими єпископами.
На відміну від більшості інших київських монастирів, чернече життя у Видубицькій обителі не згасло і після монгольської навали.
Старий монастирський собор Чуда архангела Михаїла в Хонах зруйнувався через зсув у Дніпро в середині XVI ст. 1555 р. його відбудував ігумен Климентій Старушич. 1637 р. Петро Могила повернув монастир до православної митрополії і знову реставрував стародавню Михайлівську церкву. Після приєднання Києва до Росії монастир отримав від царя Олексія Михайловича право на володіння дніпровським перевозом — постійним джерелом значного прибутку. Кінець XVII — початок XVIII ст. знаменувався великим мурованим будівництвом: було споруджено Георгіївський собор, трапезну та дзвіницю пізніше — будинок ігумена (1770, архітектори Михайло Юрасов і Пилип Папов; перебудований Євгеном Єрмаковим 1898 р.).
У XIX ст. при монастирі були школа, притулок для сиріт, будинок для бідних літніх священнослужителів.
Монастир "самоліквідувався" 1924 р. Церкви ще діяли до 1930-х років, коли їхні іконостаси спалили, а цвинтар зруйнували. У 1967—82 рр. провели реставрацію споруд (архітектор Р.Бикова). У 1975—97 рр. тут містився Інститут археології.
Монастир відновив свою діяльність 1992 р., але ще близько 5 років йому доводилося співіснувати з Інститутом археології. У 1996 р. уряд повністю повернув Видубицький монастир Церкві (УПЦ КП).
Іноді, як йдеться у статті з сайту "Замки та храми України", вказують точну дату заснування святині — 3 лютого 1060 р.
Перша кам'яна споруда монастирського комплексу виникла на межі ХІ-ХІІ ст. (за іншою версією - наприкінці ХІІ ст.). Це був тринавний шестистовпний Успенський собор. І досі святиня є головною домінантою, хоча з часу побудови вона пережила чимало перебудов.
Є свідчення, що до 1616 р. церква мала багато вкритих гонтом верхів, а навколо неї йшла острогова оборонна стіна. 1618 р. монастир пережив пожежу.
1698 р. з півдня до собору прибудували літній храм апостола Якова. Фінансував будівництво Яків Лизогуб. Там його потім і поховали.
Келії, дзвіниця та інші муровані споруди з'явилися вже в XVI-XVII ст.
Ще одна вертикаль комплексу зведена в 1670-1675 рр. двоярусна 36-метрова дзвіниця з оборонними бійницями. В ті ж роки звели й огорожу (довжина понад 1 км, висота 4,5м). Унікальним є будинок настоятеля (північні келії) з XVI ст. — одна з найстаріших споруд цієї частини України.
Від 1623 р. до 1649 р. відремонтований комплекс належав греко-католикам. Саме в той час зводиться дерев'яний дитловий будиночок (1648), що є найдавнішим дерев'яним будинком всього Лівобережжя. Ігуменом обителі був Кирило Ставровецький — саме він в 1646 р. видав першу друковану книгу в Чернігові, збірник віршів і морально-етичної прози "Перло многоценное".
Монастир мав багато відомих православних ігуменів: Лазар Баранович, Феодосій Углицький, Іоанн Максимович (засновник Колегіуму), Дмитро Туптало (Дмитро Ростовський), Іоаннікій Галятовський.
Обитель діяла до 1921 р. Потім тут розташовувались різноманітні контори. Повернули комплекс монахам в 1990-ті рр.