Багато людей, навіть християн, переконані, що у їхньому житті панує якась вища сила, яка з одного боку – не Бог, а з другого – не вони самі. «Що має бути, те і буде», «Така вже доля» чи «Пороблено» – такі вислови не раз можна почути, при чому, як здається, частіше від віруючих, ніж від невіруючих.

Інша справа, коли хтось «пожинає плоди» своєї попередньої діяльності. Будь-що, що ми чинимо, добре або зле, воно як насіння, вкинуте в землю: спочатку його не видно, а потім проростає і приносить плоди, відповідно добрі або погані. Найчастіше ці плоди потрапляють до самого «сіяча» у різних формах. Тут вже немає мови про «долю», тут мова про «наслідки», чи як каже народна мудрість «що посієш, те і пожнеш».

Гріхи людини – це ті ж вчинки, і вони теж мають наслідки. Крім тих, у вічності, також і тут, за життя. І на жаль, не лише для того, хто чинить зло, або гріх, але часто і для інших. В тому теж – для потомства. Якщо хтось зловживає алкоголем, це може відобразитися на потомстві чи генетично, чи психологічно, чи фізично. І так з багатьма іншими гріхами. Це не «карма», яка висітиме на родині, але саме наслідки поганої поведінки рідних. Так само, коли хтось чинить насилля, б’є чи вбиває. Наслідки таких дій, особливо якщо вони падають на невинних, теж не можна вважати «кармою», але власне наслідками дій ближнього, коли свобода людини порушена зловживанням свободою іншою людиною. Дехто знову таки називає щось таке «карою», проте вірніше назвати це «безправ’ям».

Виникає питання, чи входить «моральне зло» або «гріх» у Боже Провидіння? Належить спочатку відрізнити Божу волю і Боже Провидіння. Божа воля не передбачає жодного зла чи гріха. Натомість Бог, як видно, допускає моральне зло. Перш за все тому, що шанує людську свободу і хоче, щоб людина добровільно, а не з примусу вибрала добро. Вибір добра – це Божа воля. Натомість передбачаючи можливий вибір зла свобідною людиною, Бог у своєму Провидінні все-одно веде людину дорогами спасіння: чи того, хто чинить зло, чи того, хто від нього страждає.

Лише через повне і добровільне самозакриття себе на Божу благодать на Божий заклик до навернення, людина сама закриває собі дорогу до спасіння. Натомість, відкритість на цей заклик і на цю благодать, дають людині надію спасіння, навіть якщо якесь зло чи гріх спричиняє людині страждання чи навіть смерть. «Бог ніколи не допустив би зло у світі, якби з нього не був спроможний вивести ще більше добро» – говорив св. Августин. Особливо показовим є тут приклад Ісуса Христа, коли людські гріхи довели Його аж до смерті, проте своїм Воскресінням він переміг і зло, і гріх, і саму смерть.