Починаючи Великий Тиждень варто усвідомити, що Ісус Христос не мусів терпіти ані бути розіп’ятим. Міг в кожну хвилину зійти з хреста (як дехто навіть пропонував), однак добровільно хвилина по хвилині у неймовірних муках продовжував висіти на цвяхах. Все це робив для нас, бо хотів нас звільнити від терпіння вічного. Любов, якою наповнене Його серце до нас, дозволяла Йому переносити страшні муки. Терпів цілком добровільно, а також свідомий заради чого.

Людина постійно стикається зі стражданням. Як би не планувала своє життя, навіть жила весь час у Божій благодаті, страждання людину не оминають. Нещастя стають на нашій дорозі одне за одним, інколи йдуть парами і найчастіше сприймаємо їх як зло конечне. Дехто навіть пояснює це для себе або іншим, що така вже доля або така воля Божа… Крім безпорадності, страждання викликає в нас бунт і страх, інколи навіть втрачається надія чи навіть віра в Бога, який нібито нічого не робить! Страждання завжди було загадкою, а в зіставленні з вірою в існування доброго і люблячого Бога загадкою подвійною…

 

Уявімо собі, що якби хтось з нас мав чудодійну силу лікування смертельно хворих і пішов би в лікарню, щоб там оздоровлювати людей, що чекають на смерть, але перед цим кожному ставив би питання, чи хотів би бути здоровим, чи однак хотів би добровільно залишитися в ліжку і чекати смерті? Вже саме питання здається досить абсурдним. Добровільна згода на страждання і вмирання, особливо при можливості зовсім іншої перспективи, досить важка. Але не неможлива!

 

Можна зустріти деколи прекрасні приклади людей, котрі погоджуються на добровільне страждання і вмирання, знаючи, що їх терпіння спроможне відвернути від поганої дороги когось з близьких. Люди, які вже випробували всі можливі методи і слова, але нічого не допомогло, тому прийшли до висновку, що ситуацію може змінити тільки жертва. Така жертва найчастіше є останнім з можливих виразів любові. Якщо людина знає ради чого або кого терпить, і знає, що це терпіння допоможе іншим, тоді воно, це терпіння, стає не таким важким і набирає глибшого сенсу. Жертва батьків за дітей, жінки за чоловіка, друга за іншого друга. Деколи це важко собі уявити, не зважаючи на те що навіть у більшості світських творах чи фільмах така жертва представлена як героїзм!

 

Починаючи Великий Тиждень варто усвідомити, що Ісус Христос не мусів терпіти ані бути розіп’ятим. Міг в кожну хвилину зійти з хреста (як дехто навіть пропонував), однак добровільно хвилина по хвилині у неймовірних муках продовжував висіти на цвяхах. Все це робив для нас, бо хотів нас звільнити від терпіння вічного. Любов, якою наповнене Його серце до нас, дозволяла Йому переносити страшні муки. Терпів цілком добровільно, а також свідомий заради чого.

 

Про велич людини свідчить її добра воля. Дорогу життя треба пройти під девізом «хочу», а не «мушу». Також належить прийняти ті важкі випробування, котрі спадають на нашу голову проти нашої волі, тому і до них підхід повинен бути такий: «хочу прийняти», а не «мушу прийняти». Добровільний хрест завжди легший від такого, до якого змушують. Гарно це показав режисер у фільмі «Страсті Христові», коли Христос припадає до дерева хреста і, на подив оточуючих, починає його цілувати і шептати вдячну пісню. Любов дає сили в терпінні, але також перемінює свідомість з негативної на позитивну.

 

На початку цього Великого Тижня Христос в’їжджає до Єрусалиму цілком свідомий, що Його в цьому місті чекає. Тріумф Вербної неділі був для Нього нерозривно пов'язаний з горою Голгофа. Однак добровільно йде на смерть. Сприйняти таку поставу людський розум не спроможний, тільки любов відхиляє дещо таємницю добровільного страждання.

 

Варто нам теж пережити Великий Тиждень маючи на увазі дві справи. Перша – наше відношення до Ісуса Христа. Щоб ми не забували, що Він добровільно вмирає на хресті. Поцілунок хреста в Велику П’ятницю повинен бути виразом нашої подяки Ісусові за Його любов. Друга – наше відношення до власних важких досвідчень, котрі трапляються на нашому життєвому шляху, тобто до нашого особистого і щоденного хреста. Варто прийняти цей хрест добровільно не тому, що «мусимо» його прийняти, але тому, що «хочемо»! Каліцтво дитини, власна важка хвороба, смерть близької людини, упокорення, невдачі на роботі чи в сім’ї, кривда завдана ближніми – це наш щоденний хрест.

 

Нехай в часі Великого Тижня в пам’яті що раз проходять слова Христа: «Хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм!» (Лк 14:27). Хрест належить не лише прийняти, бо така вже наша людська доля, але прийняти так, як це зробив Христос – добровільно і з любов’ю.