Роман ДІДУЛА. - "Львівська газета", №378, 26 березня 2004 "ПЕРША фотографія в історії людства з’явилася в 30-х роках після Різдва Христового. І створив її Творець..."
ПЕРША фотографія в історії людства з’явилася в 30-х роках після Різдва Христового. І створив її Творець. На фотографії – спокійне та величне знайоме обличчя: Ісус у мить воскресіння. Тепер в автентичності Савана (Плащаниці) не сумнівається і наука, але до цього пройдено довгий шлях. І на ньому було все. Шістнадцять років я довіряв, здавалося б, незаперечним результатам радіо-вуглецевого аналізу Плащаниці, який зробили у трьох лабораторіях світу. Тоді, у 1988 р., радянська преса подавала повідомлення про аналізи з великим ентузіазмом, адже церковників “схопили за руку на фальсифікації”. І до того мусувалася думка, що Плащаниця – це майстерна підробка ХІІІ ст., а тут наука підтверджує, додавши до часу походження Савана більше тисячі років. До честі науки, тоді чимало дослідників вважали метод радіо-вуглецевого аналізу непридатним для датування предмета з численними пошкодженнями, яким є Плащаниця, із чим потім погодився першовідкривач самого методу, американський хімік В. Ф. Ліббі. Згодом російський вчений, лауреат Ленінської премії Д. Кузнєцов експериментально довів, що пожежа 1532 р., у якій обгоріла Плащаниця, збільшила місткість ізотопу С 14, за піврозпадом якого датують предмети органічного походження. Правда знову восторжествувала, але ж я про це не знав стільки років. Лише для інтриги, що в моїй професії річ допустима та неосудна, відразу не написав, що Плащаниця не фотографія, а фотонегатив. Сама фотографія не така вже й давня. 1898 р. в Туріні була виставка сакрального мистецтва, і там демонстрували Плащаницю як стародавню ікону. Як бачимо, вже перемогла думка, що Саван – рукотворний. Тоді виникла ідея сфотографувати зображення. Це й зробив адвокат і фотограф Секондо Пії. “Зачинений у темряві та захоплений роботою, я був надзвичайно схвильований, коли, проявляючи негатив, уперше побачив на пластині Пресвятий Образ так ясно і чітко, що мене наче грім вдарив”, – згадував Пії. Потім це фотовідкриття назвали другим Воскресінням. Християнство наново здобуло дивовижний речовий доказ. У християнській релігії немає жодного слова, свідчення, яке не несло б навантаження, як кажуть, “не працювало б”, але Плащаниця виконує особливу роль. Бо вона свідок Воскресіння, предмет, до якого в усі часи можна було доторкнутися руками. І переконатися, як той Тома невірний, що Христос направду воскрес. Плащаниця засвідчила точність усього написаного у Святому Письмі. А ще це вражаючий фотодокумент, на ньому бачимо Христа таким, яким Він був насправді. Немало дослідників за всю історію християнства вивчали Саван, щоб “викрити церковників” (реліквію навіть виварювали в олії, аби переконатися, що зображення не намальоване), але, зіткнувшись із силою неспростовних фактів, схиляли голови перед Творцем і ставали на коліна в молитві. Серед них – відомий професор-атеїст із Сорбонни Овелаг. Ознайомившись із матеріалами досліджень Плащаниці, той натхненно прошепотів: “Друже мій, Він дійсно воскрес!” Ісус вийшов із Плащаниці так само, як після Воскресіння крізь зачинені двері проходив до Апостолів. Христос воскрес, тому на полотні нема слідів від згустків крові, затвердінь сукровиці, на що звернули увагу криміналісти і медики. Саме цей феномен зламав багатьох атеїстів і навернув до Церкви. Плащаниця зберегла багато деталей, про які ми знаємо зі Святого Письма. Тіло Ісуса посічене ударами нагайок, на ньому немає живого місця. Глибокий слід від тяжкого бруса хреста, якого ніс Ісус на Голгофу, зафіксовано на правому плечі. Знесилений Христос падав і розбив коліна, і сліди цього падіння теж є. На руках і ногах рани від цвяхів, причому один слід точно відповідає формі та розміру того цвяха, що зберігається в храмі Святого Хреста в Римі та, за переказом, є одним із тих, яким був прибитий до дерева Христос. Біологи провели аналіз пилку квітів на Савані, підтвердивши його перебування в Палестині, а згодом у Візантії та Європі (39 із 49 форм квітів зустрічаються в Єрусалимі або в його околицях). Тканина “дамаск”, яку виготовляли в Сирії до І століття Р.Х., присутність у ній бавовни середньоазіатського походження, засвідчила давнє близькосхідне походження Плащаниці. На Савані є сліди вапна, але не звичайного кальциту, а його рідкісної форми – арагоніту; і цей мінерал знайшли в єрусалимському гробі Ісуса. У 70-х роках минулого століття двоє американських фізиків відкрили, що зображення на Плащаниці – тривимірне, і завдяки цьому зауважили монети на повіках, карбовані в часи Понтія Пілата. На одній із них указано дату карбування: LIS, тобто “рік шістнадцятий імператора Тиберія”, або 29-30 роки після Різдва Христа. У тих же 70-х роках професор Турінського університету, математик Бруно Барберіс, маючи перед собою Біблію і дані, зафіксовані на Плащаниці, прорахував можливість того, що поховальні полотна могли огортати інше тіло, дійшов до висновку, що ступінь правдоподібності тут дорівнює один до двохсот мільярдів, тобто це було тіло Христа, а не когось іншого. Для Вищих Сил немає нічого випадкового: Плащаниця завдяки фотовідкриттю “з’явилася” в добу колосального розвитку наук. Як сказав Папа Іван Павло ІІ: “Це документ, що робить враження, немов він очікував нашого часу”. Але саме це відкриття було викликом лженауці, яка не має потреби послуговуватися фактами, її завдання – підтасовувати, “не шукати правди, а шукати брехню”, будувати різноманітні версії, видаючи їх за істину. Багатьох звели публікації, що Христос не воскрес, а нібито на хресті Він лише пережив стан колапсу, Його виходили Йосип з Ариматеї та Никодим; потім до кінця своїх днів Ісус, пишуть, жив у Кашмірі. І все це подають як пояснення Євангелія: “Лиш один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров ( і вода” (Ів. 19,34). Мовляв, із покійника не може политися кров. Але ж із живого не може политися вода! На Плащаниці є сліди крові та води (плазми), отже, кров уже була розкладена. Медики не сумніваються, що в поховальні полотна загорнули мертве тіло; в Ісуса у Гетсиманському саду розірвалося серце, це був інфаркт, що спричинив нагромадження крові у серцевій сумці. А все ж священна реліквія залишається таємницею та буде, очевидно, нею завжди, бо хоча теперішня наука відкрила Бога, Його “лабораторія” для людини закрита, для блага самої людини. Роман Дідула – письменник, мешкає у Львові
http://www.gazeta.lviv.ua/2004/03/26/NewspaperArticle.2004-03-26.1918