В УПЦ (МП), зокрема, вважають, що 70 років тому частина уніатів цілком добровільно перейшла під омофор Російського Патріарха. Проте головним приводом ліквідації УГКЦ, як стверджують православні священнослужителі Московського Патріархату, стала «відкрита співпраця цієї релігійної конфесії з німецько-фашистськими окупаційними військами та їх поплічниками на території Західної України».
Подаємо повний текст коментаря ВЗЦЗ УПЦ (МП):
"Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує коментар Відділу зовнішніх церковних звязків УПЦ щодо Львівського церковного собору 1946 року.
Сьогодні між православними і греко-католиками в Україні склалися непрості стосунки, які зумовлені різними трагічними подіями, що мали місце в історії.
Перш за все слід згадати Берестейську унію 1596 року, внаслідок якої частина православних під тиском тогочасної польської державної влади була насильно приєднана до Католицької Церкви, в результаті чого згодом утворилася Уніатська Церква, яка сьогодні має назву Української Греко-католицької Церкви (УГКЦ). Слід згадати також і Ужгородську унію 1646 року, за результатами якої на Закарпатті також відбулося насильницьке переведення православних у католицизм на умовах Берестейської унії, знову ж таки під тиском католицької угорської влади.
Всі ці насильницькі дії викликали сильний спротив православного населення, що детально описаний в історичній літературі. З цих причин, козацькі повстання XVI–XVII століть, окрім політичного та національно-визвольного ідеологічного спрямування, проходили також і під гаслами оборони православної віри, що відображено у тому числі й в творчості українських письменників та поетів, і зокрема у Т. Г. Шевченка. Всі ці події призвели до формування в свідомості православного українського народу недоброзичливого ставлення до греко-католиків.
8-10 березня 2016 року виповнюється 70 років Львівському собору, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р. та повернення греко-католиків Західної України до складу (на той час) Руської Православної Церкви. Тоді частина уніатського духовенства та вірян щиро повернулася до православної віри. Підтвердженням цьому є не лише історичні документи, зокрема щодо діяльності протопресвітера Гавриїла Костельника, який задовго до Львівського собору симпатизував Православ’ю, але й той факт, що на сьогодні у Галичині діє близько 900 православних парафій, які навіть після легалізації УГКЦ не захотіли повертатися до уніатства. Однак, слід визнати і той факт, що частина уніатського духовенства і вірян не прийняли рішень Львівського собору. В 1990 році розпочалося відродження УГКЦ, яка вийшла зі свого підпілля із злобою та вираженою антиправославною агресією.
Сьогодні в інформаційному полі існують намагання очорнити діяння Львівського собору 1946 року, який часто представляється виключно акцією атеїстичного режиму по знищенню греко-католиків в Галичині за допомогою православних. Однак, не можна давати оцінку діянням собору на основі лише фактів гонінь на греко-католиків, не згадуючи про страждання Православної Церкви від радянської влади, численні катування православних священнослужителів та безлічі вірян. Не можна надавати оцінку собору, не згадуючи й десятилітні страждання православного населення України від уніатської політики, починаючи з часу Берестейської унії 1596 року. Окрім того, головним приводом для ліквідації УГКЦ каральними органами Радянського Союзу була відкрита співпраця цієї релігійної конфесії з німецько-фашистськими окупаційними військами та їх поплічниками на території Західної України.
Вважаємо, що сьогодні у своїх відносинах православним та греко-католикам слід думати не над пошуками вини, а над виробленням концепції мирного співіснування в єдиній Україні, а також співпраці у тих сферах, де це можливо. Всі факти історичної болі обох сторін слід детально вивчати і відкрито обговорювати задля взаємного порозуміння і вибудовування конструктивних відносин".