Інтерв’ю з Мар’яном ТКАЧУКОМ, референтом з питань зовнішніх зв’язків Союзу українських організації Австралії, про національне і релігійне життя українців на найпівденнішому континенті
— Пане Мар'яне, Ви вже багато років працюєте референтом з питань зовнішніх зв’язків Союзу українських організації Австралії. Розкажіть, будь ласка, про діяльність Союзу? На яких головних засадах вона базується?
— Союз українських організації Австралії виник ще на початку першої еміграції, бо існувала потреба в єднанні нашої громади. Сьогодні до Союзу входить 22 національні організації: молодіжні, релігійні, освітні тощо. Праця СУОА базується на християнських та національних засадах, підтримує демократичні принципи. Разом з тим СУОА сприяє співпраці між іншими організаціями в українському та австралійському суспільстві, дбає про те, щоб українці в Австралії мали змогу зберігати свою мову, культуру, релігійні переконання та обряди. Голова СУОА регулярно відвідує громади в Австралії. Такий живий зв’язок дає управі можливість краще пізнавати справи складових частин Союзу, ближче ознайомитися з планами, задумами та проектами.
— А в чому полягає ваша праця як референта з питань зовнішніх зв’язків?
— Ми маємо постійні контакти з Посольством України в Австралії, із засобами масової інформації — як австралійськими, так і українськими. Ведеться відкритий діалог та спільне планування разом із послом Валeнтином Адомайтісом та всіма прaцівниками посольства. Крім того, маємо дуже добрі зв’язки з українською діаспорою по усьому світі. Намагаємося через ці контакти створювати добре ім’я про нас.
Зовнішня політика СУОА завжди спрямована на те, щоб поширювати інформацію про Україну, підносити її імідж та захищати його, якщо виникне така потреба. Інша частина нашої роботи полягає в інформуванні людей про події в Україні. Ми часто стаємо на захист людських прав, маємо дуже свідому національну позицію, і якщо є потреба, завжди відстоюємо її. Наприклад, активно підтримуємо визнання Голодомору, визнання звання Героя України для Степана Бандери та Романа Шухевича.
— Минулого року українська діаспора святкувала 60-ліття свого поселення в Австралії. Розкажіть коротко про святкові заходи.
— Святкування відбувалися в усій Австралії. З цієї нагоди також відбувся з’їзд усіх організацій. Ми мали чудовий концерт, на якому були присутні представники Парламенту, а також гості з України. Був присутній посол України Валeнтин Адомайтіс. Якщо згадати коротко історію, то перші групи українців почали прибувати до Австралії 1948 року. Це фактично були люди, які внаслідок Другої світової війни опинилися у таборах на території Німеччини та Австрії. Друга хвиля еміграції припала на час розпаду СРСР наприкінці 80-х - початку 90-х років.
— Чи часто відбуваються з’їзди українців? У якому форматі вони відбуваються?
— Ми маємо з’їзди наших організацій та їх представників. На них маємо сесії, де обговорюємо наші здобутки, ділимося досвідом, звітуємо про виконану роботу, зокрема що стосується культурно-мистецької діяльності. Українська діаспора має чудові хорові колективи, співочі групи, ансамблі бандуристів. Мистецька праця, на нашу думку, є надзвичайно важлива, бо формує думку молодого покоління в Австралії, але разом з тим, дає можливість представити належним чином Україну на світовому рівні. Ми маємо зараз у розробці проект «Kozak in the Park». Це буде дводенний український фестиваль, де виступатимуть танцювальні та співочі об’єднання усієї Австралії, буде можливість скуштувати українські страви. Власне, цей фестиваль буде спрямований на австралійську спільноту, яка би хотіла познайомитися та більше пізнати українські традиції.
— Наскільки українська діаспора є інтеґрована в австралійське суспільство?
— Українці в Австралії мають надзвичайно добру репутацію. Часто можна почути позитивні відгуки про нас. Наші люди займають добрі посади і з кожним роком виходять на новий, кращий рівень інтеґрації, що надзвичайно тішить. Якщо брати до уваги чітку структурованість світського та релігійного життя української діаспори, то українська спільнота займає досить міцні позиції в австралійському суспільстві. Разом з тим ми маємо чудові імміграційні контакти, що допомагають нам формувати імідж України на світовому рівні. До прикладу, дуже добре світове ім’я має Стефан Романів. Він є генеральним секретарем Світового конґресу українців (СКУ). Свого часу був головою парафіяльної ради української греко–католицької катедри в Мельбурні. Крім того, є заступником голови Світової управи Спілки української молоді (СУМ), а також виконавчий директор організації Community Languages Australia, яка відповідає за вивчення іноземних мов і збереження культур. Стефан Романів популяризує ідеї українства у цілому світі, відкрито говорить про вшанування звання Героїв України для Романа Шухевича, Степана Бандери, визнання Голодомору тощо.
— У червні цього року Стефан Романів мав зустріч з Президентом Віктором Януковичем, Міністром закордонних справ Костянтином Грищенком та заступником голови Адміністрації Президента Ганною Герман. Які питання він виносив на обговорення?
— Основними питаннями, які турбували Стефана Романіва, були питання Голодомору, угоди про Чорноморський флот та низка інших, зокрема повернення звання Героя України для Степана Бандери та Романа Шухевича. Така позиція не означає, що має бути якесь переслідування тих людей, які не були на боці позиції національно свідомих українців, але має бути пошанування імен для тих, хто віддав своє життя, свої сили для України. Зрештою, українська діаспора не є проти якогось конкретного Президента. Ми за те, щоб українці не порушувалися права українців, натомість, щоб Україна була незалежною, вільною, працювала на свої інтереси та інтереси своїх громадян. Я вважаю, що українці заслужили на це кров’ю своїх героїв, борців за справедливість та незалежність. Також Стефан Романів був занепокоєний візитом представника СБУ до ректора Українського католицького університету о. д-р Бориса Ґудзяка. Тішить, що о. д-р. Ґудзяк, довів цю справу до відома усього світу, і що є реакція влади.
— Повернімось до життя української діаспори в Австралії. Наскільки активною та важливою є позиція Церкви у житті українців Австралії?
— Одразу хочу зауважити, що греко-католицька громада в Австралії є значно чисельніша, ніж православна. Але ці громади не мають між собою ворожнечі. СУОА часто працює з греко-католицькими та православними священиками, ми організовуємо багато спільних заходів. Я думаю, це є доказом того, що може бути дуже близька співпраця, яка має насправді добрі результати. Це можна побачити на прикладі діяльності нашої молоді. Пласт, СУМ — це ті місця, де молоді люди різних конфесій творять єдине ціле.
— Знаю, що існує Українська пасторальна рада УГКЦ в Австралії. Що Ви можете сказати про її діяльність та місію?
— Її головна місія — допомагати, бути дорадчою радою для владики Петра (Стасюка). Також завданням Української пасторальної ради УГКЦ є виконувати ті обов’язки між мирянами, які потребують проводу, є свого роду працею суспільного характеру.
Частково результатом праці Пасторальної ради УГКЦ був Світовий День молоді 2008 року. Це був надзвичайно великий проект, який став чудовим досвідом для української громади в Австралії.
— Зважаючи на активне церковне життя, виникає питання, якою є ситуація з релігійною освітою в Австралії, чи існує греко-католицька семінарія?
— На жаль, української семінарії, як такої, в Австралії не має. Семінаристи навчаються здебільшого в Україні чи в Римі, а потім повертаються назад. Загалом, ми маємо добрі перспективи і можемо осягнути значно більше на цій ниві, особливо у сфері освіти. Сподіваюся, що ситуація в цьому напрямку буде тільки покращуватися.
— Австралія також має Католицький університет. Розкажіть, будь ласка, про його діяльність. Чи існує співпраця між цим університетом та УКУ?
— Так, ми маємо добрі контакти з Католицьким університетом в Австралії. Це насамперед є наслідком праці владики Петра, який є активним в провідних організаціях Східних конфесій, але разом з тим і в Конференції єпископів Австралії. Проте хочу зауважити, що після приїзду о. д-р Бориса Ґудзяка до Австралії ці зв’язки перейшли на новий рівень. Впевнений, що відтепер буде існувати обмін як серед викладачів, так і студентів між Католицьким університетом Австралії та УКУ.
— Чи є в Австралії наукова база для вивчення україністики, а також яким є стан українського шкільництва у Австралії?
— На сьогодні у Австралії існує два лекторати україністики – лекторат ім. М. Зерова та лекторат при університеті Макворі. Центри дають можливість вивчати україністику, бути серед кіл наукових осередків при університетах, а також додають стимул для дискусії, вивчення наукових питань та збереження ідентичності. Самі українці бачать у цьому потребу і самостійно шукають гроші для розвитку цієї справи. Що стосується шкільництва, то воно організоване в рамках Української центральної шкільної ради (УЦШР). Відбуваються вчительські з’їзди та наради, готуються постійні доречні програми. Але хочу зауважити, що існує загальний занепад знання мови. На цей час приблизино 300 учнів відвідують українські суботні школи. Велика кількість вчителів — це новоприбулі з України.
— Сьогодні при УКУ існує чудова нагода вдосконалити українську мову - Школа української мови та культури. Чи відвідують бажаючі з Австралії літні школи в Україні?
— В останні роки ми звернули велику увагу на ті можливості, які пропонує УКУ. Деякі наші студенти вже відвідували Школу української мови та культури і були надзвичайно задоволені. Думаю, що наступного року бажаючих відвідати цю школу буде значно більше. Адже саме перебування в Україні вже має сильний вплив. Побачити Україну для тих, хто тут ніколи не був, — це дуже гарний досвід, особливо у вивченні мови і культури. Це викликає великий інтерес у майбутньому до пізнання України.
— Гадаю, що для української спільноти в Австралії надзвичайно актуальними є друковані інформативні видання. Якою є ситуація з україномовними засобами масової інформації?
— Сьогодні найбільш популярними є лише дві газети-двотижневики: «Вільна Думка» та «Церква і Життя». «Вільна Думка» є першою українською газетою в Австралії та виходить в Сіднеї з 10 липня 1949 року, має своїх представників на території всієї Австралії. Газета «Церква і Життя» видається в Мельбурні з квітня 1960 року. Видання описує не тільки духовне, але й культурно-суспільне життя, щоденні справи. На даний час газети публікують інформацію двома мовами: українською та англійською.
Обидва часописи є потрібні та цікаві. Проте ми потребуємо більшого заохочення молоді до читання газет, до зацікавлення цими виданнями. Разом з тим, усвідомлюючи важливість Інтернету, ми маємо веб-сторінку СУОА, де завжди є новини про життя української діаспори в Австралії як українською, так і англійською мовами.
— Чи українська громада має змогу читати українську пресу та переглядати українське телебачення?
— Так, ми маємо добрі зв’язки з українською пресою, окремими виданнями. Крім того, українські засоби масової інформації зацікавлені життям діаспори. Тому можна сказати, що це є двостороння співпраця. Наприклад, Державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”» (УТР) кілька років тому організувала розповсюдження українських програм на супутнику «NSS 6». Крім того, звичайно, маємо вільний доступ до програм українського телебачення через мережу Інтернет. Українці в Австралії активно підтримують свободу слова, зокрема усіх турбує теперішній стан українських медіа. Дуже хочеться, щоб вони зберегли свою незалежність, об’єктивність, чесніть та незаангажованість. Адже це є дуже важливим показником демократичності суспільства.
— На закінчення нашої розмови, що Ви побажаєте українцям, які живуть на рідній землі?
— Я хочу побажати українцям йти тими дороговказами, що їх залишили Митрополит Андрей Шептицький, Патріарх Йосиф Сліпий, новомученики УГКЦ. Також, щоби йшли кроками наших національних героїв – Степана Бандери, Євгена Коновальця, Романа Шухевича. Це були люди, які не працювали для себе, а для громади, для спільного добра. Сьогодні перед українцями є завдання зрозуміти важливість спільної праці. Крім того, велике завдання є перед молоддю, яка мусить захищати свої права, бути свідомими українцями. Бо саме молодь є майбутнім України, і ми мусимо про це турбуватись.
Розмовляла Мар’яна МАКСИМ’ЯК
Львів, вереснь 2010