Допомога релігійній громаді нечасто називається спонсорством або меценатством. Інколи вживають близький за смислом, але не зовсім підходящий термін «благодійність». Найточніше слово — пожертвування.
Допомога релігійній громаді нечасто називається спонсорством або меценатством. Інколи вживають близький за смислом, але не зовсім підходящий термін «благодійність». Найточніше слово — пожертвування. Традиція приносити жертву богам сягає своїм корінням у давнину. У християнській і старозавітній традиції жертви приносили насамперед за гріхи.
Скарбничка біля воріт храму чи біля вівтаря церкви — відгомін ритуалів жертвопринесення в сучасному світі. Безумовно, багато хто робить добровільні пожертвування щиро, прагнучи надати посильну допомогу тим, хто її потребує. Однак часто номінал банкноти, котра опускається в щілину, визначає не так добробут парафіянина, як його внутрішнє і суб’єктивне відчуття своєї грішності.
Очевидно, для людей заможних будівництво богоугодних споруд — це хай і дорогий, але безвідмовний інструмент коректування публічного іміджу. Не останнім «двигуном» релігійного будівництва є також особисті амбіції меценатів. Табличка із ім’ям жертводавця на храмі, синагозі чи в мечеті — не обов’язковий атрибут релігійних обрядів. І все ж вони з’являються: гранітні, мармурові із золотими написами тощо. У таких написів є щось спільне із вказівним пальцем у бік самого себе. Тим більше що, наприклад, згідно з традиціями християнських обрядів, молитва жертводавцям будівництва храму і так возноситься під час кожної служби.
Ще одна спонука, яка примушує жертвувати на потреби громади, — данина малій батьківщині. Як правило, матеріальні ознаки успіху — компанії, будівлі, активи — розвиваються далеко за межами села, селища, смт чи містечка, в яких минуло дитинство мецената. З погляду меркантильної логіки, зрозуміліше було б, наприклад, змінити формальну прописку частини активів і платити податки у свою, місцеву й дорогу серцю, скарбницю. Але, по-перше, це клопітно, а по-друге — місцева «еліта» все ж таки більше оцінить конкретне матеріальне втілення щедрості, ніж невидимі рядки у бюджеті.
До речі, з цим пов’язано і те, що на сьогодні левова частка пожертвувань на будівництво храмів та церков припадає на споруди релігійних об’єктів Української православної церкви Московського патріархату. Річ у тому, що в період первинного накопичення капіталу найбільша концентрація грошей виявилася у Східній Україні, і багато в чому — завдяки зв’язкам із російським бізнесом.
Частка коштів, які жертвуються на Українську православну церкву Київського патріархату та її громади, катастрофічно мала. В експертних колах ходить легенда про те, як патріарх УПЦ КП Філарет продав одну зі своїх квартир, щоб розрахуватися за позолоту раки з мощами святої великомучениці Варвари. Наскільки це правда, з’ясувати не вдалося.
Та все ж пожертвування — обряд інтимний. Про те, скільки і з яких спонукань ви віддаєте, знаєте тільки ви і Всевишній. Але, очевидно, і тут є свої закони. Коли ви віддаєте десять гривень, які, за великим рахунком, мало що можуть змінити в житті людей, котрі вас оточують, — ви один із небагатьох у ряду грішників.
Мільйонні пожертвування, навіть якщо вони не афішуються, передбачають зовсім інший рівень діалогу з Богом. Очевидно, багато хто з тих, хто не скупився на такі дари, виходить зі свого внутрішнього ставлення до релігії та традицій. У таких випадках пожертвування не мають характеру замолювання; гроші віддаються передусім для поліпшення земного життя оточення і створення культурних цінностей. Але серед щедрих жертводавців є й ті, хто ставиться до будівництва релігійних споруд як до компенсації за порушення божих заповідей.
До речі, у традиціях католицької церкви для такого роду «покупок» є конкретний термін — індульгенція. У давнину її міг давати місцевий священнослужитель, пізніше цим займався тільки сам глава Католицької церкви — Папа Римський. Суть ритуалу полягала в тому, що отримувач індульгенції (фактично — покупець) звільнявся від покарання за свої гріхи. І хоча за минулі століття ця традиція істотно видозмінилася, сильні світу цього продовжують шукати обхідні шляхи повернення боргів неземному суду.
Очевидно, в таких випадках самі жертводавці розглядають будівництво чи реставрацію релігійних споруд як спосіб відновлення балансу світлого і темного у своїх діяннях. Своєрідна спроба перенести практику вирішення питань у Верховному суді на Страшний? У такій моделі спілкування із Всевишнім гроші розглядаються як свого роду ківш добра, «релігійне» вкладення яких може принести додаткову вартість у вигляді списання гріхів, які супроводжували процес здобування цього ж таки капіталу.
У таких випадках бані церков, мінарети і менори стають або платою за проступки в минулому, або запорукою безкарності в майбутньому.
Найбагатша людина України за віросповіданням — мусульманин. Свого часу він фінансував будівництво першої мечеті на Донбасі — соборної мечеті «Ахать-Джамі». Доля цього об’єкту досить трагічна.
1993 року, коли закладався перший камінь у підмурівок будівлі, майбутня мечеть отримала назву «Ібн Фадлан» на честь арабського письменника — одного з перших мусульман, які відвідали Східну Європу. На той час головним жертводавцем був донецький бізнесмен і один із партнерів Ріната Ахметова Ахать Брагін. Але ще до завершення будівництва, в жовтні 1995 року, Ахать Брагін загинув внаслідок вибуху потужного радіокерованого пристрою на стадіоні «Шахтар» у Донецьку. Після смерті бізнесмена більшість його бізнес-активів перейшли під контроль Ріната Ахметова. В т.ч. ФК «Шахтар», президентом якого був Ахать Брагін.
Очевидно, після смерті Брагіна будівництво продовжував фінансувати Рінат Ахметов. Мечеть була перейменована на честь покійного партнера і стала називатися соборна мечеть «Ахать-Джамі». Цікава деталь: у першому проекті споруди передбачалося будівництво одного мінарета, але згодом, з ініціативи мецената, було добудовано ще й другий, що його негласно називають мінаретом Ріната Ахметова.
Втім, найбагатша людина країни подає одноразову допомогу громадам інших конфесій. Наприклад, минулої зими ДПЕК допомогла Святогірській лаврі в купівлі і доставці 1000 тонн вугілля, що закрило потреби лаври у вугіллі на весь опалювальний сезон. А найбільший публічний проект, у якому брав участь Рінат Ахметов, стосувався реставрації Будинку митрополита на території Національного заповідника «Софія Київська». Для відтворення інтер’єру приміщення тих часів на антикварних ринках Європи було закуплено автентичні меблі і предмети декору XVII—XIX ст.
Більша частина пожертвувань Віктора Балоги припадає на Закарпатську область. Колишній глава секретаріату президента демонструє не меншу побожність, ніж його колишній шеф Віктор Ющенко. Втім, про його меценатство невідомо практично нічого. Єдине, що вдалося роздобути редакції, — пам’ятна табличка, яка свідчить про особисту участь Віктора Балоги у відновленні екуменічної церкви на території замку-музею «Паланок» у Мукачевому.
Щоправда, в цієї історії досить туманне продовження. Через два роки після відкриття церкви Мукачівська міськрада віддала замок Паланок в оренду на 46 років компанії, до якої пізніше виявилися причетними дружина Віктора Балоги Оксана Балога та дружина його двоюрідного брата Василя Петьовки. Втім, після скандалу, що вибухнув у пресі, родичі пана Балоги від оренди замку відмовилися.
Про побожність впливового депутата Партії регіонів Юрія Іванющенка говорять майже всі, хто знає його особисто. Рядовий читач може судити лише за кількома фотографіями його будинку, що є в Інтернеті: власна каплиця на території та ледь видні оку фігури архангелів на даху садиби свідчать самі за себе. Утім, на малій батьківщині близького друга президента є й очевидніші докази. У центрі Єнакієвого, неподалік єдиних двох готелів у місті стоїть храм Покрова Пресвятої Богородиці. Будівлю справедливо можна назвати гарною і навіть витонченою. Про те, що її зведено на кошти народного депутата, мало хто знає. Втім, біля входу висить непримітна табличка, яка повідомляє, що храм споруджено влітку 2004 року — «усердием Юрия, сына Владимира, семьи Иванющенко — в память о предках и во здравие живущих».
Ігор Коломойський по праву вважається одним з найщедріших меценатів єврейської громади не тільки в Україні, а й у Європі. До речі, минулого року пана Коломойського було обрано керівником Європейської єврейської ради строком на п’ять років. Вочевидь, найбільшою релігійною інвестицією Ігоря Коломойського стане спорудження у Дніпропетровську єврейського центру «Менора», який, за задумом, має стати одним з найбільших у світі. Комплекс планують відкрити вже у вересні нинішнього року. Згідно з проектом у семи вежах «Менори» розмістяться кошерні ресторани, супермаркети, один з найбільших у світі музеїв історії Голокосту, зал урочистостей «Менора-Хол» і синагога «Золота троянда». Ідея проекту належить спільно Ігорю Коломойському та його партнеру Геннадію Боголюбову. Останній також відомий як один з пожертвувателів на археологічні розкопки під Стіною Плачу та обладнання підземних тунелів на місці Другого храму в Єрусалимі.
Про особисту участь у фінансуванні будівництва храмів другим президентом України інформації мало. Достеменно відомо лише про його діяння на своїй малій батьківщині — у селі Чайкине Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Крім гранітної плити з написом «Батьківщина президента України Л.Д. Кучми» в селі також стоїть невеличкий храм Святої мучениці Параскеви П’ятниці, побудований на кошти Леоніда Кучми. Церкву зведено на честь матері другого президента України Параски Трохимівни. Відомо також, що Леоніда Кучму нагороджено орденом УПЦ (МП) Преподобного Іллі Муромця І ступеня за заслуги у відновленні храму Святого рівноапостольного князя Володимира в Севастополі.
Про пожертвування спікера парламенту на потреби церкви невідомо практично нічого. Йому лише приписують участь у фінансуванні храму Преподобної Параскеви Сербської неподалік його малої батьківщини в селі Сербо-Слобідка Ємільчинського району Житомирської області. За офіційною версією, крім спікера, у збиранні коштів на будівництво першої церкви в селі Сербо-Слобідка брали участь також «громада села та спонсори». На особливі заслуги Володимира Литвина перед церквою вказує лише те, що під час освячення храму Преподобної Параскеви Сербської предстоятель УПЦ (МП) Володимир вручив спікеру орден Святого апостола Андрія Первозванного.
Президент Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович був ініціатором і головним спонсором відновлення синагоги імені Лазаря Бродського на вул. Шота Руставелі в Києві. Крім цього, пан Рабинович відомий як ідеолог і один з головних жертводавців на відновлення синагоги «Хурва» в Єрусалимі. Вона розташована в самому центрі так званого Єврейського кварталу в Старому місті. До речі, церемонія відкриття «Хурви» ледь не стала приводом для чергової сутички єврейських і мусульманських поселень. Річ у тім, що храм заввишки сягає 24 метрів і піднімається над куполами мечеті Аль-Акса, що, на думку ісламістів, може образити релігійні почуття мусульман. Як і в кількох інших проектах, разом з Вадимом Рабиновичем у реставрації синагоги «Хурва» брали участь також Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов.
Ще один символічний внесок Вадима Рабиновича — золота менора, подарована Інституту Храму в Єрусалимі. 108-кілограмове семисвіччя з золота, відлите в 1998 році, зараз встановлене під скляним куполом неподалік Стіни Плачу. Золота менора має прикрасити Третій Храм, який, згідно з пророцтвами, стане духовним центром єврейського народу.
А тим часом Вадим Рабинович відомий як меценат і в християнському світі. Свого часу президент Всеукраїнського єврейського конгресу фінансував позолочення куполів Володимирського собору в Києві. За заслуги перед церквою Українська православна церква Київського патріархату нагородила Вадима Рабиновича орденом Миколи Чудотворця І ступеня.
Брати Олександр і Ігор Тарути спільно з корпорацією ІСД були головними ініціаторами та жертводавцями на відновлення та реставрацію церкви Ікони Казанської Божої Матері в селі Кузнецово-Михайлівка Тельманівського району Донецької області. Церкву було зруйновано ще в 30-х роках, а повне відновлення відбулося на початку 2007 року.
Розписом храму у візантійському стилі займалися заслужені художники України. Багато елементів виконано в сухозлітці. За оцінкою експертів, розпис храму входить до п’ятірки кращих у країнах СНД. Храм освячував Святійший Патріарх Київський і Всієї Русі-України Владика Філарет.
На Різдво 1997 року у Володимирському соборі в Києві патріарх Української православної церкви нагороджував орденом Святої Варвари-великомучениці президента мало відомої широкій громаді корпорації «Єдині енергетичні системи України». Через півроку новоспечений народний депутат Юлія Тимошенко гордо наділа цей орден у свій перший робочий день у Верховній Раді.
Тривалий час прибічники й опоненти лідера БЮТ не здогадувалися, за які заслуги молодий депутат удостоїлася такої честі. Через п’ять років туман над цікавою темою розвіяла сама Юлія Тимошенко. «У моєму виборчому окрузі було кілька сів. Люди, котрі жили там, дуже хотіли, щоб у них була церква. Вона там і була, але за роки радянської влади в ній розміщувалося все що завгодно — від будинку культури до складських приміщень. Коли будівлю віддали єпархії, вона було в жахливому стані. Я вирішила, що цілком можу прибуток своєї фірми витратити на відновлення кількох церков. Я зробила це на веління душі з величезним задоволенням», — розповіла Юлія Тимошенко.
Як вдалося вияснити DT.UA, названий Юлією Тимошенко прибуток ЄЕСУ було витрачено на будівництво Спасо-Казанського храму в селі Олександрівка Устинівського району Кіровоградської області. Саме в цьому окрузі теперішню лідерку БЮТ уперше було обрано народним депутатом України. Доля храму, як, втім, і жертводавця, склалася непросто. На початку 2000-го храм не працював через відсутність священика. А тепер і взагалі стоїть питання про його закриття у зв’язку з малою кількістю парафіян.
Колишній газовий, а тепер хімічний монополіст виділив кошти на відновлення храму у своєму рідному селі Синьків Заліщицького району Тернопільської області. У церкві було проведено реставраційні роботи, виконано розпис, поповнено церковне начиння, встановлено баню, побудовано дзвіницю. Тепер у храмі правиться служба для приходу Української греко-католицької церкви.
Відомо також, що місце священнослужіння належить до греко-католицької церкви. Тепле ставлення пана Фірташа до Української греко-католицької церкви зовсім недавно проявилося у фінансуванні будівництва університетського містечка в Українському католицькому університеті у Львові, попередня вартість якого — близько 25 млн. дол. Правда, в самому університеті ініціатива Дмитра Фірташа викликала неоднозначну реакцію: частина колективу, а також спонсорів, були проти співпраці з бізнесменом, з огляду на його неоднозначну репутацію.
Особливість пожертвувань Дмитра Фірташа ще й у тому, що будівництво більшості церков та храмів, побудованих чи відреставрованих за його сприяння, фінансувалися його активами в хімічній галузі. Зокрема концерном «Стирол», «Кримським содовим заводом» і «Рівнеазотом». За рахунок цих компаній було відновлено, побудовано чи відреставровано чотири об’єкти в Черкаській області, у т.ч. були споруджені Свято-Михайлівський кафедральний собор у Черкасах, Свято-Миколаївський Городоцький жіночий монастир, Свято-Вознесенський храм у Красноперекопську і храм Нерукотворного Образа Христа Спасителя в Горлівці.
Окремо згадуються особисті вкладення Дмитра Фірташа у зведення храму Покрови Божої Матері в м. Іршанськ Володарсько-Волинського району, Житомирської області та Свято-Успенської церкви в м.Вільногірськ Дніпропетровської області.
Взагалі, тема долучення до церкви та добродійності близька родині Дмитра Фірташа. Його колишня дружина Марія Калиновська в релігійних колах має репутацію дуже набожної парафіянки, а самі священнослужителі часто називають її матінкою Марією. Пані Калиновська — попечителька й меценатка Свято-Вознесенського монастиря в селі Банчени Чернівецької області. Із цим монастирем пов’язаний також нинішній міністр палива та енергетики Юрій Бойко, разом з яким Марія Калиновська хрестила дітей із фізичними або розумовими вадами.
У 2007 році на малій батьківщині Віктора Ющенка в селі Хоружівка Недригайлівського району Сумської області було споруджено храм Святого Андрія Первозванного та Святої великомучениці Катерини. Як зазначено в офіційних джерелах, храм Святого Андрія Первозванного та Святої великомучениці Катерини побудовано у стилі козацького бароко. Серед іншого його прикрашають копії фресок Михайлівського Золотоверхого храму. І хоча церкву було зведено за сприяння брата колишнього глави держави Петра Ющенка, розділяти братів у богоугодній справі було б неправильно. Тим паче що Віктор Ющенко проявляв особливу набожність порівняно з публічним іміджем, якого дотримувалися два його попередники — Леонід Кравчук і Леонід Кучма.
З ініціативи чинного президента Віктора Януковича на його малій батьківщині в м. Єнакієвому було зведено храм на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця. Перший камінь у підвалини майбутнього храму було покладено ще 2006 року. Але символічно, що його освячення відбулося у торішньому травні, вже після перемоги Віктора Януковича на виборах президента. На офіційному сайті «Донбас православний» зазначено, що співавтором ініціативи спорудження храму є й близький друг президента народний депутат Юрій Іванющенко. При цьому не зовсім зрозуміло, чи брали пани Янукович і Іванющенко участь у фінансуванні церкви, оскільки на тому ж таки сайті в ролі «особо потрудившихся над тем, чтобы в Енакиево был возведен еще один православный храм», зазначено кілька імен — у тому числі заступник начальника Єнакіївської податкової інспекції Артур Маркаров.