• Головна
  • Моніторинг
  • "Хижак помирає, хоче останній раз вкусити". Капелан 30-ї бригади про росіян, війну та перемогу України...

"Хижак помирає, хоче останній раз вкусити". Капелан 30-ї бригади про росіян, війну та перемогу України

19 червня, 08:30
   - фото 1
Джерело фото: Юрій Білак
"Dei Gratia", або "Божою милістю", девіз 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького, для загарбника не несе нічого доброго.

Євген Руденко

Легендарна "тридцятка" родом із Новоград-Волинського Житомирської області, одного з надважливих для історії України містечок. Тут народилася Леся Українка й багато талановитих бійців та офіцерів сучасності, серед яких головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

30-а бригада пройшла довгий шлях від радянської танкової дивізії до боїв із росіянами за Мар'їнку, Горлівку, Дебальцеве в 2014-2015 роках та утримання лінії фронту на Донбасі сьогодні, в 2022-му.

"Українська правда" поговорила зі священиком та другом 30-ї бригади, капеланом Сергієм Дмитрієвим, про головний символ цієї війни, втому, правильний погляд на нашу боротьбу, про перемогу України та кінець Російської імперії.

Далі – його пряма мова.

Шлях

Ота весна, що за вікном сміялась, нам принесла новини невеселі

Леся Українка, "Мати-невільниця" (1895 рік)

Символ цієї війни для мене – мати, яка чекає сина. У кожної своя історія, для кожної треба знайти свої слова. Я постійно спілкуюся з матерями, які не дочекались… Одним щось треба казати, іншим – ні.

Немає якогось еталону української матері. Всі жінки різні, кожна – особистість.

Одна з матерів нещодавно сказала мені: "Син навчив бути вільною. Він навчив мене тому, що таке свобода".

Відбувається зміна парадигм. Багатьом було байдуже до самоідентичності, до європейської інтеграції, до побудови демократичного суспільства. Населення в цілому не цінувало незалежність.

Люди часто мислять вузькими категоріями, малими відрізками часу – місяць, два, декілька років. Але те, що ми проживаємо зараз – частина набагато ширшого шляху.

Сергій Дмитрієв: 'Ця війна – виборювання свободи для України. Перемогу можуть ускладнити, як завжди, політичні сварки' - фото 95212
Сергій Дмитрієв: "Ця війна – виборювання свободи для України. Перемогу можуть ускладнити, як завжди, політичні сварки"

 

Для мене ця війна – продовження Революції на граніті, продовження Майдану 2004 року, Майдану 2014-го. Це шлях як мінімум від Української Народноï Республіки.

Якщо мислити дещо вужче, зараз люди починають розуміти деякі прості речі, про які я завжди говорив і говорю. Треба цінувати життя. Цінувати кожне рукостискання людей, яких любите. Треба цінувати кожну мить.

Тих, хто почав це розуміти, стало набагато більше. Але в будь-яких критичних для країни ситуаціях завжди знайдеться той, хто заробляє на захисниках.

Кожен обирає свій шлях.

Питання

Велике щастя загинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи.

З промови Михайла Грушевського під час похорону Героїв Крут (1918 рік)

Не треба питати зараз, чи можливо простити ворога. Це одне з питань, які на війні не ставлять. На щастя, в моєму колі або серед моїх підписників у Facebook такі теми не актуальні.

Як можна відповісти, треба прощати чи ні, якщо прямо зараз, коли ми з вами розмовляємо, відбуваються важкі бої?! Коли моя бригада тримає оборону на Донбасі?

Ніхто в цю хвилину про прощення не думає. Головне питання зараз – як зберегти життя кожного військовослужбовця та перемогти.

Частіше за все військові звертаються до мене з одним питанням: "Отець, як у вас справи?". Ті, хто воює, не переймаються, чи існує взагалі Бог, якщо є війни. Цим переймаються люди цивільні.

Війна – вибір людей, а не Бога. Людей злих, жадібних. Людей, які хочуть смерті інших. Але у війні є ще ті, хто захищається.

В мене на фронті, як у капелана, з бійцями просте, людське спілкування. Немає чогось особливого, звичайні розмови. Як вам пояснити, щоб було зрозуміліше?

Коли ви маленька дитина, у вас є батьки, рідні. Ви знаходитесь вдома і навіть можете деякий час із ними не спілкуватись. Бавитися в іграшки, щось робити і просто знати: тут, в цьому домі, в сусідній кімнаті є рідні. Тільки від цього вже почуваєтесь у безпеці. Присутність капелана у війську, в підрозділі, схожа.

Бійцям достатньо знати, що поруч є священник. А мені достатньо просто бути з ними. Пити каву, обговорювати будь-які теми. Говорити про кіно, про що завгодно.

'Не шкодуйте грошей – їх завтра вже може не бути. Завтра, коли ви захочете кудись поїхати на відпочинок, кордони можуть закрити' - фото 95213
"Не шкодуйте грошей – їх завтра вже може не бути. Завтра, коли ви захочете кудись поїхати на відпочинок, кордони можуть закрити"

 

Більш всього на війні мене вражає абсолютна відданість країні. Нашим воїнам не потрібно пояснювати, заради чого вони воюють.

Один із Героїв України, один із вищих офіцерів нашої бригади, який не спав п'ять діб, їде (в тил – УП), щоб відпочити декілька годин. Хтось може подумати, що він там залишиться, але він повертається. Просто їде на увал, тому що не може залишити позиції, по яких за добу ворог випускає близько 800 снарядів. З ранку до ночі стріляє з танків, гармат, РСЗО, гелікоптерів.

Я розумію, що, коли ці люди повернуться додому, то зіткнуться багато з чим. Наприклад, з невчасними виплатами за інвалідність у той час, як хтось буде продовжувати купувати "Мерседеси".

Якщо людина готова покласти своє життя за країну, захищати в надзвичайно нелюдських умовах свободу, достаток та спокійний сон інших, то чому б нашим чиновникам, можновладцям, президенту, його оточенню нарешті не перестати жити так, як вони звикли?

Захисники

Мене, перед очима якого пройшло кілька тисяч нашого українського козацтва, завжди вражало в ньому багатство духовного обличчя, з яким так гармоніювало гарне фізичне розвинення. Часто-густо поміж українськими рекрутами доводилося бачити новобранців-селян, що носили на собі всі ознаки інтелігентності

Зі спогадів Михайла Омеляновича-Павленка, генерал-полковника армії УНР, про Перший зимовий похід 1920 року

Немає різниці між українським військовим зразка 2022-го та 2014-го року. Є різниця між воїном 2014-го року та 2013-го. В 2014-му наші бійці все дуже швидко зрозуміли.

В армії з'явилися 25-27-річні, багато з яких вже мають бойовий багаторічний досвід. Є молоді люди, які служать разом із батьком. І навіть військові, у яких мами також в армії.

Є молоде покоління, яке вмотивоване. Випадкових людей вже майже немає.

Так, треба чесно сказати, що бійці різні бувають. Але в цілому більшість, навіть прості солдати – освічені люди, навіть більш освічені за багатьох, хто не бував на війні.

Український воїн – патріот, вмотивований до захисту інших. Він не нашкодить мені, вам. Це – людина-захисник. Безкомпромісний, принциповий.

'Навіть якщо український воїн – 'аватар', все одно це буде захисник' - фото 95214
"Навіть якщо український воїн – "аватар", все одно це буде захисник"

 

З досвіду спілкування з ветеранами, які пройшли АТО, можу сказати, що з війни повертаються люди, які в абсолютній більшості своїй не будуть брати або давати хабарі.

Якщо це представник малого, середнього бізнесу, підприємець на ринку, він не буде ігнорувати податки. Він буде сплачувати штрафи, якщо щось порушить. Це вже людина, яка цінує життя та розуміє, за що боролася та за що загинули побратими.

Серед офіцерів в українській армії багато молодих, які мають військовий досвід та прагнуть до реформ в армії. Вони розуміють, що реформи необхідні, тому що допомагають зберегти життя.

Вони розуміють, що суттєві зміни необхідні в цілому в країні. Реформи допоможуть здобути перемогу. А після неї будуть тримати безпеку держави. Навіть медична та пенсійна реформи, не кажучи вже про антикорупційну – все це наша безпека.

Найголовніше після нашої перемоги закінчити те, що ми не змогли зробити після Революції гідності: самоврядування, судове реформування, захист прав людей, відсіч корупції.

Допомога

Все діставали від наших людей. І їжу для нас, і фураж для коней. Села поповнювали й недостачу в набоях і рушницях, коли ми не могли "дістати" цього від червоних.

Зі спогадів Ісаака Мазепи, керівника уряду УНР

Для мене не стоїть питання, менше стали люди допомагати грошима армії чи ні. Люди не мають купувати все для війська. Для мене важливе питання інше: чому охолонула держава, чому не роблять закупки з податків громадян?

Чому військовослужбовці на восьмому році війни досі просять форму, шоломи, бронежилети? Все це має забезпечувати влада. Якщо немає грошей, то, може, чиновники з Офісу президента продадуть дачу в Гуті та куплять бронежилети для захисників?

Є питання до конкретних міністерств та можновладців. Ще в 2015-му році треба було закупити багато конкретних речей. Я не вірю, що наша держава не може забезпечити армію, окремі підрозділи ноутбуками, планшетами, звичайними підзарядками.

Необхідно, щоб логістика зі сторони Міноборони працювала таким чином, щоб військові не чекали, коли їм щось підвезуть волонтери.

Якщо взяти ті ж самі авто, то є купа конфіскованих машин на стоянках патрульної поліції, які можна просто роздати по військових частинах якнайшвидше, без перешкод.

Я не розумію, чому в Києві тероборона їздить на джипах та зупиняє цивільних під час комендантської години ледь не з приладами нічного бачення на шоломах. Все це спорядження та техніка мають бути на сході.

Якщо держава не буде вкладати в армію, нас всіх з вами може не існувати. "Української правди" теж не буде.

Перемога

Віра твоя – свята. Міцно меч тримай. Клятва у нас проста: своє не віддай!

З гімну 30-ї ОМБр ім. Костянтина Острозького

Зараз багато хто намагається зрозуміти, що ж сталося з росіянами. Нічого з ними не сталося! Якими були, такими й залишилися. Ніколи не намагалися трансформуватися.

Після перебудови зміни комуністичного строю не відбулося. До влади прийшли діти партпрацівників, комсомольці, кримінал та силові структури. В цій країні люди завжди були поневолені.

Є ще московська церква – антирелігійна організація, одна з державних структур. В Україні до 2014-го року московська церква теж робила з Януковича майже царя. Відбілювала всіх корупціонерів.

Коли священник стоїть поруч із злочинцем, ґвалтівником, покидьком, то злочинець ніби стає доброю людиною. Ось так все це працює. Якщо ви хочете існувати в такій державі, маєте бути таким, як Янукович, Медведчук, Новинський. Таким, як Татаров.

'Ця війна – не спринт, а марафон. Іноді перемога складається з поразок' - фото 95215
"Ця війна – не спринт, а марафон. Іноді перемога складається з поразок"

 

Сьогодні багато хто питає, що у Путіна в голові? Важко сказати. Для мене все, що відбувається – його агонія. Хижак помирає, хоче останній раз вкусити. Але в нього нічого не вийде, в цьому я переконаний.

Ми бачимо загнаного звіра, який доживає останні дні. Страшне, що він не може піти назад. Він звик бути суперпереможцем. Це людина, яка не може прийняти поразку, але в цій агонії, в цій поразці вона й загине.

Перемога не робиться швидко. Не можна оцінювати війну по кількості маленьких поразок чи перемог. Треба бачити завжди картину в цілому.

В 1940-50-х роках УПА нібито програла. Територію України повністю окупувала радянська влада, національний опір, здавалось би, знищили, Степана Бандеру вбили в Німеччині.

Але в 90-х роках те, що вважалось поразкою УПА, стало перемогою – Україна набула незалежність. І це заслуга не тільки вояків УПА, а й бійців УНР, які теж, як здавалось колись, не зуміли перемогти.

Треба бачити боротьбу більш широко: вона триває і може тривати не один рік. Але ми переможемо. Україна вже перемагає. Україна стала незалежною – це вже історичний факт. Ми обов'язково відновимо свої кордони.

Час Російської імперії вже вийшов. Якщо хтось втомився від всього, що відбувається, подумайте над тим, що обрати: бути на стороні переможця і святкувати з ним перемогу або продовжувати бути простим спостерігачем? Який потім не зможе повною мірою насолодитися перемогою. І нічого не зможе розповісти своїм дітям, родичам. Навіть самому собі, своїй совісті.